Росія хоче продати Туреччині зенітний ракетний комплекс С-400 за ціною $500 млн за дивізіон. Для обговорення військово-технічного співробітництва в середу президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган прилетів у Сочі
Питання полягає в тому, що ми маємо справу з доволі складною та оманливою політикою Ердогана. З одного боку, йому необхідно вирішити сирійське питання. Це – ключова проблема, навколо якої крутиться сьогодні турецька політика. І для того, щоб якимось чином заохочувати Росію до подальших переговорів, необхідно її стимулювати. Іншими словами, демонструвати готовність до тіснішої співпраці. В першу чергу купити щось, що є кінцевим продуктом з високим рівнем доданої вартості, а що може бути кращим за купівлю зброї? Тому цей переговорний процес може зрештою привести до купівлі Туреччиною російської зброї. Це не питання. Це може також бути частиною попередніх домовленостей про тіснішу співпрацю або ad hoс – коли рішення ухвалюється як заохочення до тісніших переговорів.
Сам факт того, що Туреччина може купити російську зброю і навіть співпрацювати з Росією, як ми бачили це в Сирії, означає, що якраз сирійське питання є ключовим для Туреччини, і країна готова домовлятися з будь-ким заради його вирішення. Якщо для цього потрібно заохотити, то найкращий спосіб – купівля.
Інших сигналів, які свідчать про зростання рівня військово-технічного співробітництва між Росією і Туреччиною я не бачу. За великим рахунком, він і не може бути великим, тому що Туреччина – країна НАТО, її зброя відповідає натівським стандартам і російське озброєння не може бути гідним товаром на турецькому ринку. Звісно, можна припустити, що за певної можливості через Туреччину будуть продавати у треті країні, однак навряд зараз Туреччина буде цим займатися.
Епізод переговорів про купівлю російської зброї варто розглядати саме в контексті заохочення партнерів до подальших переговорів.
Якщо аналізувати інші аспекти співпраці Росія-Туреччина, то змін мало. Питання експорту помідорів до Росії – серйозний удар по турецькій економіці, по візах рішення теж не змінено. Це два найболючіші питання для Туреччини, де ситуація все ще невизначена. Тут ми бачимо дипломатію, яка говорить словами, що нічого не означають. І ми бачимо дуже багато слів, за якими є роздратування одне одним, готовність попри все домовлятися по Сирії або принаймні шукати нові варіанти. Але це навряд чи можна називати сьогодні зближенням позицій сторін, які на майбутнє стали б основою для серйознішої співпраці.