За підсумками цієї зустрічі головний російський начальник сказав всі належні слова про розширення і поглиблення співробітництва в сфері економіки. Було підкреслено намір сприяти врегулюванню в Сирії. Путін не забув навіть вибачитися перед простими тегеранцями, що його кортеж змусив їх стояти в багатогодинних пробках.
Однак очевидно, що головний російський начальник прибув в іранську столицю не для пересічних переговорів, які в черговий раз не принесли ніяких істотних результатів (наступна зустріч цієї «трійки» відбудеться в 2018-му в Росії). Тегеран знаходиться нині в центрі одразу кількох міжнародних конфліктів. Ще більше загострилися відносини зі Сполученими Штатами. Дональд Трамп заявив про намір розірвати «ядерну угоду» з Іраном, згідно з якою санкції щодо цієї країни скасовувалися в обмін на відмову від спроб створити атомну бомбу. Американський президент звинуватив Тегеран у підтримці терористів у всьому світі й у тому, що його дії не відповідають духу «ядерної угоди». Білий дім відмовився підтвердити Конгресу те, що Тегеран виконує умови угоди. Чималі претензії до Ірану і з боку таких несхожих держав, як Саудівська Аравія та Ізраїль. І Ер-Ріяд, і Тель-Авів стурбовані, що саме іранці стануть головними бенефіціарами перемоги над терористами з ІДІЛ в Сирії. При цьому, якщо саудитів хвилює загальне зміцнення іранських позицій в регіоні, то ізраїльтян – цілком конкретні речі: вихід підрозділів Корпусу вартових ісламської революції і «Хезболли» на межі єврейської держави.
Тільки що в Москві з помпою приймали саудівського короля. Міністр оборони Сергій Шойгу побував в Ізраїлі, де іранська тема була однією з головних під час переговорів з тамтешнім головою військового відомства Авігдором Ліберманом. За підсумками контактів з Шойгу той навіть написав у своєму Twitter: «Іран намагається зміцнити свої військові позиції в Сирії, я повідомив російському міністру: Ірану необхідно зрозуміти, що Ізраїль не дозволить Ірану зробити це».
У цій ситуації було б логічним припустити, що Володимир Путін побував в Тегерані як парламентер від імені світової спільноти, щоб зробити політику Ірану більш прийнятною для інших близькосхідних гравців. Нагадаю, що в ті далекі часи, коли Володимир Путін не правив Росією, а вона сама не вставала весь час з колін, висувалася ідея, що саме Москва, користуючись радянськими зв'язками з країнами-ізгоями, буде доносити до них думку інших держав. Концепцію цю реалізувати не вдалося. Авторитарні лідери чудово розуміють: переговори треба вести не з посередниками, а з головними «дійовими особами». Тому Путін, який намагався брати на себе роль головного переговорника, опинявся в безглуздому становищі. Так, наприклад, сталося в 2000-му, коли він побував у Кім Чен Іра.
Це зараз російський президент стверджує, що північнокорейський тиран розповів йому, що володіє ядерною бомбою. Однак тоді Путін поспішив на саміт «вісімки» на Окінаві із зовсім іншою, благою звісткою: Кім Ір Сен пообіцяв відмовитися від своєї ракетної програми. Незабаром той повідомив, що просто пожартував. Схожа ситуація трапилася і в 2006 році з іранським президентом Ахмадінежадом. Після важких переговорів за закритими дверима Путін з полегшенням констатував, що Тегеран приймає пропозиції щодо припинення ядерної програми. А потім іранець сказав, що він всього лише має намір уважно ці пропозиції вивчити.
Путінські партнери-диктатори намагалися щоразу обставити переговори таким чином, щоб склалося враження: Москва є їх союзником і покровителем. Ось, до речі і зараз іранський президент заявив про стратегічне партнерство з Росією. Втім, слід визнати, у міру внутрішнього розвитку путінського режиму, його наростаючого антагонізму із Заходом Кремль від ролі парламентера переходив до ролі головного світового ізгоя. Не випадково на зустрічі Путіна з Верховним лідером Ірану аятолою Алі Хаменеї обговорювалися спільні дії з ізоляції Сполучених Штатів (принаймні, це випливає з повідомлення, розміщеного на сайті Хаменеї).
«Ми можемо відбити американські санкції і ізолювати США за допомогою відмови від долара і заміни його національними валютами в двосторонніх і багатосторонніх економічних операціях», - запропонував головний аятолла головному російському начальнику. І назвав Путіна сильною і відповідальною людиною. «Саме тому ми можемо співпрацювати з Росією у вирішенні великих завдань, що вимагають зусиль великої держави», - констатував Хаменеї. У позитивній реакції російського співрозмовника він, схоже, не сумнівався.
Текст опубліковано з дозволу автора
Новое Время запрошує на лекції наших відомих колумністів Діалоги про майбутнє . Детальна програма тут
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени