Наука перемагати

Палаючий Донбас примушує об'єднувати зусилля вітчизняні високотехнологічні компанії і армію. Військові вже сьогодні використовують з добрий десяток українських розробок, які не поступаються тим, що перебувають на озброєнні армії США

 

Микола Оліярник

 

 

У військово-промисловому комплексі (ВПК) найбільш розвинених країн сьогодні одну з перших скрипок грають програмісти. В Україні сьогодні налічується близько 100 тис. фахівців цієї сфери і в країні працюють сотні успішних IT-компаній, однак до початку воєнних дій на сході військові їх практично не помічали. Тільки гуркіт гармат в Донбасі змусив українських генералів і топ-менеджерів військово-промислового комплексу звернути увагу на розробки вітчизняної IT-індустрії.

Коли ми привезли перший комп'ютер в АТО, наші військові не могли повірити, що можна кудись вцілити з першого пострілу
Тарас Рудь, президент IT-компанії UDC

Співпраця, яка почалася нещодавно, виявилася успішною і дала відчутні результати. З'ясувалося, що за допомогою такого альянсу в Україні можна навіть радянську гармату модернізувати настільки, що вона битиvt точно в ціль, майже як американська, і ефективність безпілотних літальних апаратів (БПЛА) можна підвищити в рази.

Вже сьогодні, за даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру, Україна входить до топ-10 найбільших експортерів зброї. Такого становища країна домоглася багато в чому завдяки обслуговуванню ще радянського воєнпрому і української бронетехніки, зазначає Данило Ситніков, технічний директор українського агентства з перспективних науково-технічних розробок UA.RPA. А зараз, за його словами, ситуація може підняти вітчизняний ВПК на новий рівень.

Причому за два останніх роки IT-компанії не раз проявили ініціативу, пропонуючи військовим життєво важливі на фронті розробки, нерідко безоплатно вкладаючи в них власні інтелектуальні сили і чималі кошти зі своїх і волонтерських фондів.

Геоінформаційну систему (ГІС) Арта зараз на передовій використовують всі українські бойові артилерійські підрозділи від Станиці Луганської до Маріуполя. А починалося все 1 березня 2014 року, коли Рада федерації російського парламенту дозволила президенту Володимиру Путіну використовувати війська за межами країни. Слідом за цим Віктор Сметанюк з Breeze Software і Володимир Попов з Гео-Софт, керівники двох IT-компаній та волонтери зібрали "тривожні валізки" для своїх сімей і поїхали в Білу Церкву, щоб допомогти українській армії.

Вони відгукнулися на прохання заступника командира 72‑ї бригади, який сказав: "Хлопці, мені потрібен Google Earth на ноутбуці в офлайні". За щасливою випадковістю, багато років Breeze Software і Гео-Софт займалися розробкою геоінформаційних систем (ГІС).

Коли через два тижні перший ноутбук з картою був представлений на суд заступник комбрига, він перепитав: “Похибка менше метра? Це дуже точно для мене". А потім запропонував: "Давайте віддамо це артилеристам — це ж мрія артнавідника".

Так народився проект ГІС Арта, в розробку якої українські програмісти, крім інтелектуальних сил, вклали значну суму власних коштів.

Першу версію ГІС Арта передали 72‑й бригаді вже 30 травня 2014 року. А сьогодні військові використовують 11‑у. Всі вони працюють в єдиному інформаційному полі й обмінюються даними між собою в реальному часі. Окрім Breeze Software і Гео-Софта, в проекті також бере участь компанія PrimeWay Ukraine.

 

 

Для використання ГІС Арта особливих навичок не потрібно. Наприклад, оператор систем артилерійської розвідки побачив ворожий танк, пояснює Борис Костенко з PrimeWay Ukraine. Тепер він повинен поставити на комп'ютері позначку з відповідним коментарем. Якщо даних недостатньо, можна вказати: "Провести додаткову розвідку"або "Потрібне підтвердження".

Далі приймається рішення або про дорозвідку, або про доповідь командиру підрозділу, якому ця ціль загрожує, або тому, в чиїй зоні відповідальності цей об'єкт перебуває. За допомогою системи визначається, хто може вразити ціль найбільш ефективно, і перед цим підрозділом ставиться відповідне завдання.

Поліпшити точність стрільби ГІС Арта допомогла не тільки артилеристам. Легендарний танкіст Олександр Мороз, який в серпні 2014 року під Логвиновим своїми трьома танками стримував 20 ворожих, попросив пристосувати програмне забезпечення (ПЗ) під потреби його роду військ, на що керівники проекту ГІС Арта з готовністю відгукнулися.

При випробувальних стрільбах дев'ять снарядів, вистріляних трьома танками, оснащеними цим ПЗ, згідно з комп'ютерними розрахунками, влучили в ціль на відстані 8,7 км. До цього автоматизованих розрахунків для точної стрільби з танків не робили.

Проблему з точністю стрілянини в ЗСУ Тарас Рудь, президент компанії UDC, називає глобальною. Під час гарячих фаз АТО українські війська випустили близько 1,2 млн снарядів на суму приблизно $2 млрд. Якщо розділити цю цифру на 5 тис. загиблих з боку супротивника, то тільки витрати на снаряди для знищення однієї одиниці ворожої живої сили склали $400 тис. І це без урахування зносу стволів, ресурс яких далеко не безмежний.

Тим часом компанія UDC розробила систему керування вогнем артилерії (СКВА), яка дозволяє кардинально поліпшити точність стрільби. “Ми моделюємо політ снаряда, розраховуємо такі установки, при яких він потрапить з першого разу,— пояснює Рудь.— Коли ми привезли перший комп'ютер в АТО, наші військові не могли повірити, що можна кудись поцілити з першого пострілу".

За його словами, якщо на вже наявні в українських артилеристів знаряддя встановити СКВА, то вони за ефективністю майже зрівняються з аналогами, які наявні на озброєнні армії США.

За словами керівника проекту UDC Петра П'ятакова, якщо проводити розрахунок вручну, то при пострілі з 122‑міліметрової гаубиці снаряд може відхилитися на 500 м від цілі. Якщо ввести координати і врахувати всі фактори при використанні сучасної системи, то снаряд при дальності стрільби, близької до максимальної, може відхилитися від цілі щонайбільше на 20-30 м.

Сліди українського ПЗ в українській армії можна знайти в найнесподіваніших місцях. До прикладу, у таких необхідних на передовій пристроях, як тепловізори. Борис Працюк, керівник відділу досліджень і розробки українського відділення датської аутсорсингової IT-компанії Ciklum, розповідає, як одного разу один із зарубіжних виробників оптичних приладів для полювання звернувся в Ciklum із запитом на створення екосистеми. Вона включала прилади нічного бачення і тепловізори, які об'єднувалися по бездротовому зв'язку з іншими пристроями, що дозволяло координувати спільні дії. Так от, тепловізори з ПЗ від Ciklum виявилися настільки зручними, що тепер складають до 80% від всього числа цих пристроїв, поставлених волонтерами у зону АТО.

 

 

Андрій Сатурський, керівник групи розробки інформаційних систем однієї з найбільших IT-компаній з українським корінням — SoftServe, розповідає, що частина його інженерів займалися виробництвом безпілотників для армії. Проект цей був невеликий, лише кілька сотень тисяч доларів, і фінансувався на волонтерській основі. Але завдяки йому компанія випустила близько півтора десятків безпілотників, забезпечила ними військових і навчила користуванню.

SoftServe також розробила прототип програмного забезпечення для обробки відео, отриманого за допомогою безпілотників, адже на аналіз зображення в ручному режимі йде багато часу, а спеціальний софт виконає все це значно швидше, що вкрай важливо в умовах війни.

Також фахівці SoftServe у вільний від роботи час створили ПЗ, яке автоматично розставляє мітки у відеоряді, що вказують на важливу інформацію. Цей софт, зазначає Сатурський, вміє не тільки помічати підозрілі об'єкти, але і має здатність до самонавчання. Правда, для цього потрібні великі обсяги даних, після аналізу яких відсоток "впізнавання" буде неухильно підвищуватися.

На жаль, до впровадження в армію настільки необхідного при бойових діях ПЗ справа поки не дійшла. "В Україні необмежений інтелектуальний потенціал, але коли ми впираємося в якісь бюрократичні перепони, то вже не можемо рухатися далі",— підкреслює Сатурський. Він зазначає, що середній офіцерський склад — капітани і майори, які просунулися по службі за час бойових дій,— набагато швидше, аніж вище керівництво, сприймає нові ідеї.

Вітчиизняний IT-підприємець Євген Уткін ще в 2014 році зрозумів, що волонтери далеко не завжди розуміються на потребах армії і у військовому обладнанні. Саме тоді в нього народилася ідея створити вітчизняний аналог американського агентства передових оборонно-дослідницьких проектів DARPA (Defense Advanced Research Project Agency).

На базі своєї компанії KM Core Уткін заснував українське агентство з перспективних науково-технічних розробок UA.RPA. Згідно з його задумом, будь-який інженер може спробувати себе у розробці технологій подвійного призначення — для військового і цивільного застосування.

Правда, на відміну від DARPA, у якій річний бюджет вимірюється мільярдами доларів, UA.RPA не отримує державного фінансування. Компанія KM Core. яка належить Уткіну, — мажоритарний власник агентства — вклала в його діяльність кілька мільйонів доларів. Штат агентства налічує кілька десятків людей, з них близько двох десятків — програмісти.

За словами Данила Ситникова, українська армія на початковому етапі потребувала не стільки новітніх технологій, скільки відновлення й модернізації того, що вже було на момент початку бойових дій. Так з'явилися відразу кілька розробок агентства, серед яких — тактичний розвідувально-ударний комплекс Кропива, комплект керування і розвідки Кут-Р, лазерні далекоміри і системи виявлення снайперів.

Не можна сказати, що подібних розробок не було раніше. Низка українських компаній вже давно й успішно займаються військовими технологіями. Один з найбільших виробників Аеротехніка вже 25 років працює над модернізацією радіолокаційних станцій (РЛС) і систем керування повітряним рухом. З часом у компанії в окремий напрям виділилися розробка і створення зенітно-ракетних систем.

 

 

За словами технічного директора Аеротехніки Олександра Руренка, Міноборони ще до 2014 року закупило у підприємства близько десятка РЛС. А після початку не оголошеної РФ війни проти України військові придбали у підприємства лише кілька окремих елементів обладнання. При цьому потреба в цілісних комплексах в армії зберігається, підкреслив Руренко. Поки ж військовослужбовці використовують застарілі РЛС родом з минулого століття.

Нове керівництво Міноборони не поспішає ставити на озброєння вітчизняні розробки, підкреслюють в IT-компаніях. А перше, що треба змінити в Україні,— це сам підхід, який багато десятиліть визначає, що поставками для силовиків можуть займатися тільки вітчизняні держпідприємства, переконаний Ситников. Ця ідея була закладена ще за часів СРСР.

Влітку 2014-го Верховна рада скасувала ліцензії, але залишила в силі розрахунок калькуляції для підприємств, які захочуть постачати свою продукцію в армію. Норма рентабельності закріплена законодавчо: 1% — на комплектуючі, 15% — на робочі ресурси. Виходячи з таких законодавчих обмежень, Ситников заради сміху перерахував, яка могла би бути рентабельність у Apple в подібних умовах. Вийшло лише 2-3%. На державному підприємстві програміст, середньомісячна зарплата якого в Україні коливається в межах декількох тисяч доларів США, зміг би отримувати не більше $200.

Незважаючи на те, що ГІС Арта використовується по всій лінії фронту, вона досі поза законом. Інноваційну систему військові так і не взяли на озброєння, незважаючи на пройдені офіційні випробування і підписане спільне рішення розробників з Міноборони та Генштабу. Хтось з вищих військових чинів дуже не хоче визнавати факт наявності та успішного використання даної системи, дивуються учасники проекту.

При переговорах Міноборони дорікало керівникам проекту: "Ви захочете занадто багато грошей!" Тоді волонтери заявили: беріть безкоштовно, але давайте підпишемо договір або меморандум, тим самим розділивши зони відповідальності та права. На цьому справа затихла.

 

 

За словами Ситникова з UA.RPA, наприклад, міноборони США при закупках нових продуктів проводить відкриті тендери і приховує під грифом "таємно" лише конкретику. В Україні ж засекречено все — і тендери, і учасники, не кажучи вже про технічні характеристики якогось виду озброєнь. "Необхідно створювати конкуренцію, адже продукт важливіший за процес",— переконаний технічний директор UA.RPA.

Водночас державна компанія Укроборонпром має безмежні можливості для поставок озброєнь за кордон. А конфлікт з одним з найсильніших противників у світі дозволяє тестувати нові технології, підкреслює Ситников. При цьому в Україні низькі витрати, а також хоч і застаріла, але все‑таки діюча система військових розробок і кооперації підприємств ВПК. Все це дозволяє Україні конкурувати на світовому ринку.

Підштовхнути до розвитку галузь, життєво важливу для безпеки та економіки країни, без сприяння держави неможливо, вважає Ситников. На його думку, за умови комерціалізації та відкритості внутрішнього військового ринку Україна може забезпечити свою армію на 60-70%, закуповуючи тільки критичні компоненти — в основному електроніку.

"Тут важлива гра надовго, з держгарантіями і можливим продажем підприємств ВПК в повну власність, а не як зараз — не більше 49%",— упевнений Ситников. Прикладом тут можуть послужити США і країни Європи, де всі компанії, що випускають продукцію для ВПК, є приватними, а за держорганами залишився тільки контроль за переміщенням військових товарів через кордон.