«Комусь треба воювати з РФ». Чому Україна отримуватиме озброєння від країн НАТО, але не стане членом Альянсу — інтерв'ю з Ждановим

— Може, це й правильно. Тут зрозуміла логіка. Це не те, що з Німеччиною, яка нам дуже багато чого обіцяє і не постачає зовсім.

— Або ставить такі терміни постачання, як «до кінця року», наприклад. Може закінчитися гаряча фаза війни, поки ці системи озброєння доїдуть до території України.

— Марк Міллі також сказав про те, що навички українських артилерійських підрозділів є дуже-дуже добрими. Він говорив це на противагу росіянам, які використовують артилерію, щоб безцільно покривати вогнем міста. Чи дає це нам перевагу? І яку?

— Це дає кілька переваг, не одну. Річ у тому, що ми воюємо якістю, не кількістю як Російська Федерація. У них коли щось не виходить, вони збільшують кількість військ на напрямку, збільшують кількість артилерії, збільшують кількість вогневих ударів по наших позиціях. Наші хлопці збільшують якість цих ударів: по-перше, точність, по-друге, якість. І досягають більшого ефекту, ніж російська артилерія, за меншої витрати боєприпасів. Це головна наша перевага.

Ми витягуємо ситуацію за рахунок цих переваг. У нас дальність, точність і ефективність — три основних позиції, якими ми витягуємо паритет сьогодні з російською артилерією. В майбутньому, думаю, що перевага буде переважати.

— Ще вчора генсек НАТО Єнс Столтенберг зробив декілька заяв. Одна з них була перед самітом НАТО в Брюсселі: «Україна перебуває в критичній ситуації, тому їй терміново потрібна підтримка». Наскільки критична ця ситуація?

— На сьогодні, на превеликий жаль, ми повністю залежимо від західної допомоги. Чому? Тому що у нас власних запасів майже не залишилося. Наше озброєння — це озброєння старого радянського зразка, майже 100%. А всі виробництва цих озброєнь залишилися в Російській Федерації. І тому ми не можемо поповнити ні запаси боєприпасів, ні запаси самого озброєння.

Щодо боєприпасів це взагалі окрема тема розмови. Чому ми за вісім років не побудували собі виробництва боєприпасів? Як, наприклад, Азербайджан. Він пішов тією ж дорогою, що й Ізраїль. Ізраїль почав свій військово-промисловий комплекс з патронного заводу. Азербайджан зробив те саме. Ми, на жаль, не спромоглися цього зробити.

Тому ми 100-відсотково залежимо від західної допомоги. Чим швидше, чим більше надходить західна допомога, тим більше можливостей і тим більше шансів у нас в протистоянні з Російською Федерацією.

— Столтенберга також говорив, що НАТО готує план, як перевести Україну на озброєння саме Альянсу. Що це означає?

— Була заява, що на саміті, який буде відбуватися наприкінці цього місяця, НАТО оголосить масштабну програму 100-відсоткового переозброєння Збройних сил України на західні зразки озброєння. Причину я вже розповів щойно — тому що ми маємо радянське озброєння.

І для того, щоб НАТО могло нам допомагати, нам треба колись буде прийняти це стратегічне рішення: залишаємося на старому радянському озброєнні і залежимо від Росії чи переходимо на західні зразки. Війна сама вирішила за нас це питання. Ми повинні перейти на західні зразки озброєння. Ми повинні змінити все, починаючи від патрона для пістолета, закінчуючи оперативно-тактичними ракетами і літаками, на західні зразки.

На першому етапі ми беремо західні зразки озброєння. А в подальшому ми або розвиваємо власний військово-промисловий комплекс, або виходимо на міжнародний ринок озброєння і купуємо необхідні нам види озброєння.

— Чи є у нас якісь шанси на цьому саміті НАТО в Мадриді 29−30 червня? Чи може там бути, наприклад, ПДЧ? І чи це можливо під час гарячої фази війни?

— Я би не зв’язував взагалі війну і ПДЧ.

ПДЧ ми, можливо, колись і отримаємо, але членом НАТО навряд чи ми станемо, поки існує ця організація. Саме тому, що комусь треба воювати з РФ, що ми зараз з вами і робимо.

Дивіться, як НАТО дистанціюється від нашої війни. Як сказав [президент США] Джо Байден, що Альянс буде максимально дистанціюватися від цієї війни. Вони це і роблять. До речі, НАТО, як блок, воєнно-політичний союз, нам сьогодні не допомагає нічим, не втручається в хід цієї війни.

Саме тому, що ми здатні на сьогодні стримувати цю мілітарну машину РФ, її перемелювати, НАТО готове нас озброїти, повністю переозброїти, готове нас не напряму, а через своїх членів підтримувати, допомагати. Але членом НАТО [Україна стане] навряд чи, тому що це одразу світова війна.

— Тобто вони хочуть, щоб ми самі боролися з Росією, захищали НАТО від неї?

— Абсолютно вірно. Вони за нашою спиною будуть говорити тому ж самому ЄС: «Бачите, Україна за нашою допомогою перемогла РФ. І тому НАТО залишається єдиним гарантом безпеки європейського континенту».

— Про ситуацію на фронтах. Я б хотів почати з острова Зміїний. Ми пам’ятаємо, коли ЗСУ знищували техніку РФ. Зараз є повідомлення про те, що росіяни перетворюють цей Зміїний на потужну військову базу. І ми розуміємо, чим нам загрожує Зміїний. Що ми можемо зробити на острові зараз? І чи це така нагальна проблема, яку ми маємо вирішувати якнайшвидше?

— Ми можемо зараз відкласти острів Зміїний у довгий ящик, що і робить Генеральний штаб ЗСУ. На сьогодні, мабуть, вважається, що не треба витрачати сил і засобів для завдавання вогневого ураження острову.

З появою ракетних комплексів Гарпун, питання висадки десанту відійшло на другий план. Сьогодні ескадра Чорноморського флоту боїться увійти в імовірну зону ураження протикорабельного комплексу Гарпун, який стоїть вже на бойовому чергуванні на Чорноморському узбережжі України. Що б там не було на острові розташовано, воно не має сенсу. Це перше.

І другий момент. Нагадаю, що на острові немає навіть питної води. Якщо стане питання звільнення цього острова, то його блокада протягом трьох-п'яти діб може спонукати гарнізон до здачі, тому що без забезпечення острів існувати не може.

— Генерал-майор ЗСУ Дмитро Марченко говорив на улюблену тему українців — Керченський або Кримський міст. Він сказав, що міст буде ціллю номер один після того, як ми отримаємо нове озброєння. Чи не забагато ми про це говоримо? З іншого бок, є думка, що якщо чи коли ми зруйнуємо кримський міст, то це зірве дах Путіну.

— Я навіть порівняв кримський міст, казавши, що Карфаген має бути зруйнований. Настільки нація хоче саме зруйнування цього мосту, що, мабуть, військові… Я не думаю, що його треба руйнувати. Його треба пошкодити — як залізничну частину мосту, так і автомобільну — для того, щоб він не зміг виконувати основну функцію. Для того, щоб не здійснювалося ні залізницею, ні автомобільним шляхом підживлення російських військ через цей кримський міст з материкової Росії. Ось це треба зробити. І я сподіваюся, що Генеральний штаб скоріше за все це і зробить.

А далі — подивимося. Річ у тім, що розвалити його дуже важко. Треба або дуже потужну ракету і груповий ракетний удар або щось побільше, мабуть, ніж ракету. Але вивести його з ладу, щоб він не виконував основні функції, хоча б розвалити під'їздні шляхи, — думаю, що це варто зробити. У нас це вже стає національною ідеєю.

— Марченко також заявив, що звільнення Херсону буде складним. Труднощі в тому, що на півдні бої мають позиційний характер, і з другого боку — «пристріляно кожну ділянку і все заміновано». Як ви можете оцінити, наскільки складним буде звільнення Херсонщини?

— У звільненні Херсонщини найскладнішим буде лівий берег Дніпра. Нам треба буде переправлятися на лівий берег і звільняти Херсонщину на лівому березі. Це буде дуже складно.

Щодо правобережжя і самого міста Херсон, то я не бачу великої проблеми. У нас є артилерія, при чому далекобійна і високоточна. Якщо ми з заходу візьмемо в облогу місто Херсон, а за допомогою нашої артилерії перекриємо всі шляхи забезпечення гарнізону в місті, то подивимося, скільки витримають заблоковані росіяни.

— Думаю, що ви чули цю думку: утримувати Сєвєродонецьк зараз — це більше політичне, ніж тактичне рішення. Кажуть, що зараз є наказ утримувати позиції, витискати ворога по можливості з міста. Як ви вважаєте, утримання Сєвєродонецька — це політичне чи важливе тактичне рішення для ЗСУ?

— Це більше політичне рішення, ніж воєнне, так би я сказав. Сєвєродонецьк все ж таки виконує обов’язки [обласного центру] Луганської області після втрати нами міста Луганськ. І тому сам факт, що ми його утримуємо, не даємо РФ оголосити про те, що вони захопили навіть сьогоднішню столицю Луганської області, — для нас це вже перемога. Для Росії — це політична поразка, тому вони докладають таких надзусиль.

Але з військового погляду, треба утримувати [місто], якщо є така можливість. Якщо ціна утримання буде занадто високою, то місто треба буде залишити.

— З'явилося повідомлення, що ЗСУ звільнили села Співаківка і Заводи на околицях Ізюму, але на ізюмському напрямку продовжуються запеклі бої. Який там може бути розвиток подій?

— Я так розумію, що ми застосували той же прийом, що і місяць тому, коли ми завдали контрудару в напрямку Ізюму, і таким чином майже на чотири тижні збили наступальний темп РФ. Думаю, що це саме зараз і відбувається.

Ми намагаємося підрізати ізюмське угруповання для того, щоб вони припинили наступальні дії в напрямку Слов’янська. Це той напрямок, який вони намагалися розвивати з метою оточення нашого угруповання військ в Луганській і частково в Донецькій області.

— Путін нагородив якимось орденом Жукова 239-ий танковий полк. Вважається, що саме цей полк вбивав і ґвалтував жінок в Богданівці Київської області. Чи нормально, коли під час війни є ґвалтівники, мародери, вбивці, а російський головнокомандувач нагороджує їх, таким чином показуючи всім іншим, що так і треба робити?

— На жаль, Гітлер теж нагороджував частини і підрозділи за те, що вони вбивали людей, ґвалтували, грабували і таке інше. Вони ж не бачать в цьому злочину. Нагадаю, що Державна дума РФ декриміналізувала статтю мародерство. Фактично вони вже стимулюють своїх військових до мародерства і кажуть, що це не злочин. А «переможців не судять, тому робіть все, що завгодно». На жаль, так. Це їхня ментальність.

Я це називаю руський фашизм. На сьогодні РФ побудувала справжній фашистський режим. І до речі, як сказав один з відомих людей, фашисти майбутнього будуть називати себе антифашистами, що ми і бачимо на сьогодні в РФ.

— Експерти CNN опублікували три варіанти, як можуть розвиватися події. І там зовсім немає варіанту нашої перемоги. Як ви гадаєте, чому?

— Я одразу, прочитавши цю статтю, сказав, що вона замовна. Хтось, хто лобіює російські інтереси в Сполучених Штатах, замовив цю статтю. На жаль, закон і свобода преси дозволяє в Сполучених Штатах це друкувати.

По-перше, там немає позитивного сценарію для України. А, по-друге, ця стаття повністю протилежна тій політиці, яку проводить Джо Байден і його адміністрація у Білому домі. І я сказав би, що не варто звертати на статтю уваги.