Натільний живопис

Мода на татуювання, яка накрила пів-України всіх статусів і віку, піднімає заробітки майстрів тату на рівень топ-менеджерів успішних компаній

Оксана Мамченкова

Перше татуювання на тілі Дмитра Гладкого, голови департаменту агропромислового холдингу Lauffer Group, з'явилося в шкільні роки. Це був дракон, який став проявом юнацького максималізму, зізнається менеджер. Тепер у нього "забиті", як кажуть обізнані в татуюваннях люди, вся ліва рука і праве плече. Ще два малюнки красуються на ногах. І це не межа бажань Гладкого: черговий похід до майстра запланований на серпень.

Незважаючи на високий статус в корпоративному світі, менеджер не приховує свої неформальні прикраси. Татуювання добре видно на фотографіях у соціальних мережах, включно з професійною LinkedIn, яка використовується для ділових контактів. Хоча до такої лояльності сучасний ринок праці прийшов зовсім недавно.

“Я пропрацював у банківській сфері 12 років і весь цей час при будь-якій температурі на вулиці носив сорочки з довгим рукавом і строгий костюм,— каже Гладкий.— А в останньому банку, де працював на позиції одного з топ-менеджерів, вже міг собі дозволити сорочку з коротким рукавом".

В останні роки вже не тільки вільні художники, але і співвітчизники, які мають статус та кар'єрні амбіції, наважуються зробити справжнє татуювання. Якщо раніше за наколками пізнавали представників криміналітету, потім — прихильників молодіжних субкультур, то тепер серед постійних клієнтів тату-студій легко опиняться не тільки бармени або рок-музиканти, а й лікарі, науковці та дипломати.

Та й суспільство навчилося лояльніше ставитися до подібних проявів індивідуальності, визнають експерти. І констатують: Україна, хоч і з невеликим відставанням від західних країн, переживає бум моди на натільні малюнки.

Майстри столичних салонів розповідають, що сьогодні попит перевищує пропозицію. Модним вважається не тільки носити татуювання, але і займатися їх створенням. Офіційної статистики немає, однак самі учасники ринку прикидають, що тільки в Києві працює близько 200 професійних майстрів. Причому щомісяця у столиці та інших містах-мільйонниках відкривається як мінімум по одній новій студії. А число тих, хто б'є татуювання у вільний від основної роботи час у себе вдома, може досягати тисячі.

"Років сім тому неможливо було зайти у вагон громадського транспорту, щоб тебе не обшукали міліціонери, а пасажири не тикали пальцями",— згадує тату-майстер Олексій Арнаутов, руки якого вкриті масштабним чорно-білим орнаментом.

З того часу в суспільній свідомості відбулася еволюція, яку влучно і з посмішкою описує його колега Олександр Зацарний: "На людей з татуюваннями все ще дивляться, але вже не хрестяться". Ліва рука майстра від кисті до плеча прикрашена зображенням фантастичного ландшафту.

Дощового буднього дня у невеликій студії Bone House в центрі столиці потік клієнтів не вичерпується. Її засновник Костянтин Макуха ледве закінчив набивати дерево на руці одного відвідувача, а в двері вже стукає наступний.

Це Патрік, фотограф і дизайнер зі Стокгольма. Він прилетів до Києва вперше і лише на кілька днів. У списку його справ в українській столиці обов'язковий пункт — зробити татуювання в салоні Макухи.

Швед, руки і ноги якого вкриті десятками невеликих малюнків, пояснює, що вибрав київського майстра, оскільки в захваті від якості і естетики його робіт — кількома тижнями раніше за реалізацією своєї ідеї в студію Bone House приходив син іноземця. Тепер і Патрік попросив намалювати на його передпліччі матрьошку-космонавта, з скафандра якої визирає череп.

"В Європі "забиваються" переважно по приколу, ставлячись до свого тіла набагато простіше,— пояснює Макуха, продумуючи ескіз для іноземного клієнта.— У нас же люди набагато прискіпливіші до якості, тому за останні роки виросла ціла плеяда хороших майстрів".

До того ж європейських гостей приємно дивують київські ціни. Тарифи в Bone House б'ють по українському гаманцю — година роботи тут коштує $100,— але не по німецькому чи британському. У Берліні майстер такого рівня взяв би за аналогічний сеанс близько €200, у Лондоні — не менше 180 фунтів.

Утім, ціни в салоні Макухи вищі від середніх на ринку. За його спиною понад 5 тис. татуювань різного ступеня складності. Стиль, в якому працює художник,— гравюра — затребуваний на Заході і стрімко набуває популярності в Україні. Він передбачає формування малюнка за допомогою штриховки. Цей напрямок Макуха комбінує з більш популярним дотворком, коли зображення створюється нанесенням великої кількості точок.

Похмурі й іронічні сюжети ескізів Макухи на кшталт смерті на коні, черепів або дивовижних чудовиськ подобаються західним клієнтам і поступово знаходять шанувальників серед співвітчизників.

У числі найпопулярніших в Україні стилів експерти також називають реалізм, тобто максимально близьке до оригіналу зображення тварини, рослини чи людини. Ще один популярний стиль — так званий олдскул, один з найдавніших напрямків, який зародився в Америці на межі XIX–XX століть. Такі татуювання легко відрізнити за товстими контурами малюнка і простим розфарбовуванням. Зображують, зазвичай, якорі, штурвали, серця і кинджали.

“У такому простому малюнку є особливий шарм і дух початку ХХ століття,— пояснює моду Денис Семко зі студії Планета Тату.— Ти відчуваєш себе ніби моряк, якому зробили тату під час шторму, на коліні, однією з перших машинок".

На зап'ясті Семка теж є невелика олдскульна конячка, хоча сам він воліє створювати графічні татуювання. Розповідає, що найцікавіше працюється, коли клієнт приходить в салон з ідеєю і уявленням про бажаний стиль, а творче рішення довіряє майстру.

“Є щось на кшталт кодексу,— ділиться секретами Семко.— Якщо татуювання гіперпопулярне — наприклад, пташки, кульбаби і знаки нескінченності,— ми намагаємося відмовити клієнта. Адже майстру це нецікаво робити, а клієнту, який заплатив гроші і перетерпів біль, у майбутньому стане нецікаво носити".

Загалом вартість години роботи українських фахівців варіюється в діапазоні від $20 до $150 — ціна залежить від досвіду і віртуозності художника, а також від складності малюнка. Визначити рівень майстра можна, вивчивши каталог його робіт — збірки легко знайти в інтернеті.

Крім того, доброго майстра відрізняє послідовна робота у одному зі стилів. Чим він професійніший, тим рідше береться за роботу у невластивій йому манері.

Дмитро Мицик протягом 20 років створює татуювання під псевдонімом Mouse Tats і знає про смаки українців чимало. В середині 1990‑х, коли він прийшов у професію, існувало лише три види малюнків — тюремні, армійські і дворові. Потім з'явилися волелюбні представники субкультур, які прикрашали тіла за прикладом своїх кумирів.

Найбільший вплив на моду в тату зробило кіно. Наприклад, коли в кінотеатрах показали бойовик Роберта Родрігеса Від заходу до світанку, кожен майстер набив хоча б одне татуювання точно як у героя фільму, якого зіграв Джордж Клуні. Коли популярними стали екшени з участю американського рестлера Дуейна Джонсона, багато українських спортсменів поспішили відтворити на своїх тілах татуювання кумира в полінезійському стилі.

Тепер російське тюремна татуювання стала популярним трендом серед модників на Заході. А головними джерелами натхнення для потенційних володарів тату в Україні служать інтернет і навколишня реальність.

Семко з Планети Тату виділяє три основні причини, що спонукають до створення тату. По-перше, це потреба виділитися і продемонструвати свій бунтарський дух. По-друге, бажання зробити малюнок, що сподобався на іншій людині на вулиці або на пляжі. По-третє, людьми рухає прагнення перевершити друга або колегу.

“Думаю, приходять робити татуювання ті, у кого всередині є якась порожнеча,— доповнює колегу Мицик.— Або людина хоче перейти на наступну сходинку в житті, але не знає, як це зробити; тоді вона вирушає робити тату".

Приблизно чверть клієнтів відзначає малюнками важливі сімейні події, наприклад, народження дітей, стверджує Мицик. Саме такий зміст закладений в одному із зображень на тілі Гладкого. Циферблат на баштовому годиннику, набитий на тілі менеджера, показує точний час появи на світ його дитини.

Приводом залишити позначку на пам'ять буває також початок відносин або розставання. Так з'явилося одне з перших татуювань у студентки і журналістки-фрілансера Діани Колодяжної — зірку на зап'ясті вона набила разом з подругою. Тоді ж її спину прикрасив латинський напис Per aspera ad astra (Через терни до зірок).

Колодяжна зізнається, що ті перші підліткові татуювання відображали її максималістські погляди на життя. Наприклад, великий малюнок на спині являє собою стилізацію під індійський сакральний символ мандалу. Її сенс дівчина формулює як відкритість для світу та нових починань.

Незважаючи на зміну ставлення до власних татуювань, Колодяжна не хотіла б позбавитися жодного з них. Майстри підтверджують — клієнти зводять лише невдалі і неякісні малюнки. Якщо роботу зробив фахівець, до нього повертаються за новими татуюваннями.

“Люди почали простіше ставитися до татуювань, все рідше вкладають в них містичний сенс і більше зосереджуються на мистецькій складовій,— упевнений засновник салону Jam Tattoo Зацарний.— Через тиждень татуювання здається людині настільки ж звичним, як будь-яка частина його тіла".