Наш номер — 20‑й. Із 30

НВ порівняв прогрес реформ в Україні та 29 інших країнах колишнього соцблоку з 1991 року, використовуючи точки зору експертів і масштабний звіт ЄБРР. Україна очолила третю десятку списку

Іван Верстюк

Якщо почитати пости опонентів президента в Фейсбуці, то можна з'ясувати, що в Україні — величезна корупція, жахливий бізнес-клімат і огидні суди. Україна в Фейсбуці схожа на Гаїті або Кампучію до падіння Пол Пота.

Послухайте президента і його колег, і ви дізнаєтеся, що в Україні значно спростилися умови ведення бізнесу, молоді енергійні люди прийшли до влади на всіх фронтах і взагалі країна отримала історичний безвіз з Європою, для чого провела 144 реформи.

НВ вирішив розставити акценти і помістити Україну в регіональний контекст. За основу порівняння редакція взяла звіт Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР) під назвою Transition Report за 2016-2017 роки. У ньому фігурує 30 молодих демократій Східної Європи і Центральної Азії — майже весь колишній соцтабір плюс Туреччина і Греція. Регіон обраний не випадково: це не просто сусіди України, але і країни, які в останні десятиліття пройшли через вимушену трансформацію.

У звіті ЄБРР оцінено прогрес в поліпшенні умов ведення бізнесу в різних секторах економіки, зміни бізнес-середовища в цілому, а також зміни в якості інститутів влади, освіти і ряді інших сфер за останню чверть століття.

За допомогою даних ЄБРР НВ створив своєрідну карту реформ — рейтинг якості та результативності змін економіки, держуправління і суспільства. Лідерами в цьому заліку стали Естонія, Польща і Словаччина.

На цій карті редакція визначила і місце України: країна зайняла 20-й рядок. Причому вище виявилися не тільки країни-члени Євросоюзу, але також Росія і навіть Вірменія з Албанією. Нижче — лише середньоазіатські диктатури, Білорусь і найбільш неуспішні уламки колишньої Югославії.

Цей рейтинг — не тільки оцінка прогресу реформ, а й пояснення того, чому українці живуть значно гірше, ніж багато їхніх сусідів по камері по колишньому соціалістичному табору: адже успіх реформ безпосередньо веде до зростання ВВП на душу населення, що і є запорукою зростання добробуту громадян. Своїми болючими, але рішучими реформами Естонія, Польща, Словаччина, Угорщина та інші лідери карти реформ забезпечили власним громадянам краще життя.

В Естонії, яка стала №1 в рейтингу НВ за успіхами в реформах, ВВП на душу населення становить $17,9 тис. У Польщі — № 2 — він трохи менше, на рівні $15 тис.

Україна ж недарма виявилася лише на 20-му місці: її показник ВВП на душу населення склав лише $2,9 тис.

Різниця, що кидається в очі, стала наслідком безлічі реформ або їх відсутності. В Естонії і Польщі, наприклад, жителі легко можуть купувати і продавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Українці позбавлені подібного через мораторій на продаж землі, який Верховна рада продовжує з року в рік, що б'є по зростанню аграрної галузі. Не дивно, що середній показник зростання української економіки за 2010-2017 роки негативний — мінус 0,13%. І справа навіть не у війні.

Україна заслужила своє 20-те місце і тим, що довгий час субсидувала газ для населення, платила резервами Нацбанку за стабільний курс гривні і займалася дорогими інфраструктурними проектами, наростивши свій держборг до рівня 80% ВВП. В Естонії цей показник, наприклад, дорівнює лише 9,5%.

А ще українська влада завжди побоювалися кардинальних реформ. У той час як поляки, за словами Івана Міклоша, глави групи радників українського прем'єра і колишнього віце-прем'єра Словаччини, свої найважливіші новації зробили швидко і одночасно на всіх фронтах. "Польща звикла жити в режимі змін, — підкреслює він.— На відміну від України".

З Міклошем згодна Олена Белан, головний економіст інвесткомпанії Dragon Capital. "Ми пам'ятаємо про Польщу і Сінгапур і їх приклади швидких реформ, — відзначає вона Але реформи — це марафон. Ті країни, які проводять їх постійно, досягають нового рівня розвитку економік". В Україні ж модернізація — процес спорадичний, обумовлений реакцією влади на масштабні кризи.

Оцінюючи карту реформ України і її сусідів, Андерс Аслунд, старший науковий співробітник Atlantic Council, додає: країна багато зробила для макроекономічної стабілізації — відпустила курс гривні, посилила дію ставки центробанку на ставки грошового ринку. Але помітного ефекту від економічних реформ немає, тому що українська корупція надзвичайно потужна і зводить до нуля більшість досягнень.

"М и багато зробили, але ніколи не потрібно зупинятися і думати, що ми такі молодці і все йде добре",— вважає Олександр Данилюк, міністр фінансів.

В цілому, як показують розрахунки редакції, в реформах, що стосуються регулювання та якості бізнес-середовища на ринку електроенергії, країна більш-менш успішна в порівнянні з іншими державами Східної Європи і Центральної Азії.

Однак немає прогресу у виконанні програми приватизації. Законодавство не дозволяє гнучко встановлювати ціну на держактиви, крім того, багато хто з них обтяжені боргами або представляють інтерес для місцевих олігархів і політиків, котрі всіляко блокують продаж. В результаті аукціони не привертають уваги іноземних інвесторів, і такі гіганти, як Одеський припортовий завод, Центренерго, цілий ряд обленерго, Турбоатом, Сумихімпром, залишаються в руках держави, яка не здатна ними ефективно управляти. І те ж саме відбувається з рештою держвласності, яка включає на сьогодні майже 3,5 тис. підприємств, більша частина яких ще й не працює.

Для порівняння, в Польщі з держактивами не тягнули, а продавали їх: якщо станом на 1990 рік там було 8,5 тис. держкомпаній, то зараз залишилось лише 41. Уряд залишив собі частки в авіаційному, банківському та енергетичному секторах.

А естонське приватизаційне агентство під час реформ продало приватним інвесторам майже все, що було на балансі уряду: Естонські залізниці, Естонські авіалінії, Талліннський порт і Естонську телекомунікаційну компанію. В результаті до 2006 року сумарні іноземні інвестиції в країні склали 95% ВВП, рівного €10 млрд.

Не дивно, що в першій половині 2000-х економіка Естонії росла мінімум на 6% в рік, а іноді і більш ніж на 10%. Ключовою рушійною силою стали саме іноземні інвестиції.

В Естонії також зуміли вибудувати ефективну пенсійну систему. У неї два рівня — державні відрахування і накопичувальні. Ресурси, отримані за рахунок другого рівня, — мова йде про сотні мільйонів євро (і це для мікроскопічної в порівнянні з Україною країни) — йдуть на інструменти грошового ринку, надаючи додаткову підтримку економіці.

В Україні ж до пенсійної реформи лише приступають. І про накопичувальний рівень уряд говорити поки навіть не наважується.

У Центрі економічної стратегії (ЦЕС) відзначають успіхи України і в реформуванні системи державних фінансів. В першу чергу мова йде про децентралізацію, яка збільшила доходи місцевих бюджетів майже на 50%. Крім того, державний енергогігант НАК Нафтогаз України почав заробляти гроші. І навіть перерахував до держбюджету 13,3 млрд грн дивідендів за минулий рік, хоча раніше він тільки "висмоктував" гроші з казни.

Вікторія Войціцька, депутат фракції Самопоміч, підкреслює прогресивний в цілому характер закону про ринок газу, проте констатує, що ціни на енергоносій продовжує встановлювати Міністерство енергетики, а облгази зберігають своє монопольне становище на ринку дистрибуції.

Дані рейтингу НВ показують, що на рівні з іншими країнами регіону опинилися і результати вітчизняних реформ в аграрному і телекомунікаційному секторах, на ринку нерухомості, в банківській галузі.

В Україні великі проблеми з доступом малого і середнього бізнесу до банківського і будь-якого іншого фінансування. Кредитування в країні почало відновлюватися тільки в другому кварталі 2017-го, і рейтинг це чітко показує. Більшість підприємців або відкладають плани з розвитку, або фінансують їх власним обмеженим капіталом. У той же час великий бізнес і так перепозичений.

Підводячи риску під економічною складовою українських реформ, Бєлан з Dragon Capital підкреслює: всі легкі заходи в цьому напрямку вже прийняті. Залишилася складна робота.

Про те, як позитивний ефект можуть дати саме реформи з категорії "складні", говорить досвід створення незалежного слідчого органу — Національного антикорупційного бюро (НАБУ), а також Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП).

Зараз НАБУ, згідно зі звітом самого бюро, веде виробництва, загальна сума збитків держави за якими дорівнює 87 млрд грн. А це приблизно 11,2% доходів держбюджету на 2017 рік. Крім того, НАБУ заарештувало понад 200 об'єктів нерухомості і гроші — 590 млн грн і $80 млн. І запобігло розкраданню 880 млн грн.

Значно більший ефект від дій бюро могла б дати повноцінна реформа судової системи — вона не тільки допомогла б в боротьбі з корупцією, а й стала б ключем до нормалізації бізнес-середовища. Але на прикладі Верховного суду, новий склад якого навряд чи буде кардинально відрізнятися від колишнього, Михайло Жернаков, експерт по судовій реформі реанімаційного пакету реформ (РПР), робить висновок: проривів в цій сфері не буде.

Недостатнім, за оцінками експертів і даними НВ, виглядає і якість держінститутів — органів влади, регуляторів, галузевих асоціацій. В цілому в країні вона непогана. Але не більше. І явно поступається країнам Балтії, а також Вірменії та Чорногорії.

Те ж саме — з освітою: вітчизняна має середню якість, приблизно як в Румунії, Сербії і Туреччині. Але до Польщі, яка в цьому показнику — безсумнівний № 1, Україні далеко. В результаті все більш зростаючий потік вітчизняних абітурієнтів вибирають своїми альма-матер польські вузи.

За показником доступу до держсервісів Україні теж пишатися нічим. Втім, як і Росії, Словаччині, Молдові.

Ще один важливий момент, на який звертають увагу багато західних експертів, — це регулювання ринку праці, в першу чергу умови найму і звільнення співробітників. Тут справи в України йдуть гірше, ніж навіть в Узбекистану.

М одернізації держави від української влади чекає МВФ, Євросоюз і, зрештою, саме суспільство. Згідно з даними Київського міжнародного інституту соціології, рівень підтримки окремих реформ варіюється від 60% до 90%.

При цьому зростає і розчарування населення змінами в країні. Що зрозуміло: новації не принесли відчутного позитивного ефекту для рядових жителів. Частина економістів вважають, що найбільш болючі трансформації варто проводити в момент, коли економіка на підйомі. Про Україну цього не скажеш: у другому кварталі 2017-го її ВВП виріс на скромні 2,4%, а до цього довго падав.

Але чекати у моря гарної погоди, чим грішить українська влада, Бєлан з Dragon Capital не радить. Сприятливі часи можуть і не настати, а відкладати реформування не варто. "У нас, якщо починається відкладання на потім – то це, як правило, перетворюється в відкладання на ніколи", – говорить вона.

І все ж головним гальмом для вітчизняних перетворень, на думку аналітиків, не є кризові часи і обережність влади, а корупція і політичні цикли, пов'язані з виборами. "Порушуються політичні інтереси, які напередодні виборів стають дуже важливими", – резюмує Белан.

Політичні інтереси – це ще й вітчизняний парламент, негативну роль якого в модернізаційних процесах добре ілюструє ситуація з переформатуванням медичної сфери. Прогрес тут є: Олександра Устинова, експерт Центру протидії корупції, яка стежить за даним сектором, відзначає такі позитивні досягнення, як закупівля ліків через міжнародні організації та програма компенсування вартості ліків. Однак, на її думку, подальші реформи гальмує профільний парламентський комітет. "Саме парламентарії, йдучи від предметних дискусій і розкидаючись популістськими заявами, блокують прийняття законопроектів [по медреформі] в Раді", – відзначає експерт.

Ще більш показова негативна роль парламентаріїв в земельній реформі – вітчизняні політики законсервували запуск сільгоспземель в комерційний оборот на два десятиліття. Ключовий аргумент – щоб не постраждали інтереси сільських жителів.

При цьому Польщі запуск землі в комерційний оборот дався досить легко. З 1992 року там повноцінно запрацював ринок, сільськогосподарські ділянки вільно переходили з рук в руки в рамках торгових процедур. "Земельна реформа дуже чутлива в будь-якій країні, але правило тут працює одне і те ж: чим ліберальніше реформа, тим краще її результати", – коментує словацький реформатор Міклош.

Але справа не тільки в тому, що українські політичні еліти гальмують модернізаційні процеси. Вони не могли б робити цього без підтримки суспільства.

І тут, на думку історика Ярослава Грицака, професора Українського католицького університету, закладений рецепт успішності реформ західних сусідів України. У тій же Польщі, за його словами, ще в 1980-х йшла активна громадська дискусія про необхідність економічних змін. Про це писала і офіційна преса, і самвидав. Український же інформаційний дискурс в 1990-х в свою чергу був спрямований на обговорення питань історії та мови, що не сприяло розумінню населенням суті реформ.

Крім того, успішність реформ в Польщі історик пояснює важкою економічною кризою 1980-х. Подібного, мовляв, Україна ніколи не знала: кількість бідняків в польському суспільстві зашкалювала. При цьому місцевий уряд на початку 1990-х мав високий кредит довіри, що і дозволило йому ініціювати масштабні і болючі реформи, які, до всього, робилися швидко. "Вікно можливостей не може існувати довго, — каже Гріцак.— У реформах потрібно не боятися зробити стрибок".

У реформуванні успішних країн Східної Європи величезну роль зіграв Євросоюз, надаючи доступ до мільярдних інфраструктурних і технологічних фондів. Крім того, мандат кредитувати проекти в Румунії, Болгарії, Угорщині отримав Європейський інвестиційний банк, фінансовий гігант ЄС.

Україна теж отримувала допомогу Євросоюзу, однак не в таких масштабах. І не тому, що ЄС більше подобається Румунія чи Болгарія: ці країни набагато охочіше і швидше виконували вимоги політичного блоку угод з ЄС, в той час як українська влада постійно намагалася домовитися з європейцями про компромісний варіант.

А ще східно-європейські "тигри" завжди намагалися жити за коштами, не дозволяючи собі зайвих держвидатків. Офіційний же Київ десятиліттями займався популізмом — наприклад, підтримуючи низький курс гривні і мінімальну вартість газу для населення, чим і підірвав національну фінансову стабільність.

Державні борги і обмежені можливості бюджету тепер максимально звузили уряду простір для маневру і зробили ще більш болючими для населення наслідки реформ.

В Україні політичний фактор, на думку експертів, продовжить негативно впливати на темп нововведень. Белан прогнозує, що найближчим часом буде ще пару сплесків реформаторської активності влади — приймуть нову пенсійну систему, можливо, відбудуться зрушення в сфері землі і приватизації. "Але з 2018-го, мені здається, сплесків вже не буде", - говорить експерт. Вона пояснює: перед президентськими і парламентськими виборами 2019 року всі сили політиків і чиновників будуть спрямовані на те, щоб "не засмучувати" виборців.

Крім того, в 2019-му закінчиться дія програми Міжнародного валютного фонду. А адже саме він багато в чому був ключовим драйвером реформ в країні, обмінюючи свої транші на новації.

Так що з нинішнього 20-го місця в рейтингу реформ від НВ Україна найближчим часом навряд чи рвоне вгору. Швидше, вона залишиться там, де опинилася зараз. І це навряд чи відповідає очікуванням її громадян.