Наше неспокійне завтра

Погляди

27 березня 2018, 18:56

Павло Казарін

Журналіст, ведучий Radio NV, сержант Збройних сил

Україна опинилася в точці переходу. І головне питання, яке всі ставлять – чи пройдено точку неповернення. Ту саму, після якої про потенційне повернення в «русский мир» не буде навіть іти мова

«Русский мир» – це ж не тільки шовінізм і презирство до колоній. Не тільки експансія і бажання жити в кільці ворогів. Значною мірою це ще й невміння облаштувати підконтрольне.

Русский мир – це безвідповідальність. Ручне керування. Корупція. Це інститути, що працюють в інтересах влади. Влада, яка працює в інтересах самої себе. Це історія про тотальну неефективність. Коли інтереси небагатьох ставляться вище від загальних, - пише Павло Казарін для Крим.Реалії.

Трагедія у Кемерові – це простий приклад того, до чого призводить така система. І жах не тільки у загибелі дітей, а й у тому, що навіть ця ціна, найімовірніше, не приведе до якихось серйозних кадрових перестановок. Систему характеризує не помилка, а реакція на помилку, а «русский мир» ніколи не реагує на помилку.

І це – чудовий урок для України.

Ми часто говоримо, про те, що Київ намагається дистанціюватися від Москви. Але жодна зміна вивісок не буде достатньою без зміни правил гри. Доти, доки українська система не почне реагувати на свої помилки – ні про яку «точку неповернення» годі й казати.

Ми 23 роки були байдужі до власної країни. За цей час її встигли приватизувати інші

Критерій дуже простий. Або держава виступає в ролі оператора суспільних інтересів, або вона працює в інтересах окремих каст. Ілюстрацією першого може служити західна Європа. Ілюстрацією другого – Росія. А Україна завмерла десь по дорозі від другого варіанту до першого.

Ми 23 роки були байдужі до власної країни. За цей час її встигли приватизувати інші. І тепер процес реприватизації йде з кров'ю і відкатами.

Наочна ілюстрація – судова реформа. Та сама, яка мала йти під пильною увагою громадськості. Але нещодавно представники громадянського суспільства заявили, що реформу саботують і що, по суті, йде простий процес перепризначення суддів на свої посади.

Це яскравий приклад того, як каста – а судді це справжнісінька каста – пручається будь-яким змінам. Безглуздо їм дорікати – вони не здатні ставити загальний інтерес вище від внутрішньогрупового. У цій ситуації шкода лише втраченого часу. Тому що рано чи пізно цю реформу доведеться починати з нуля.

І це навіть не питання наших грошей. Це питання державної безпеки. Тієї самої, значення якої ми усвідомили лише чотири роки тому. У Криму і на Донбасі силовики і судді без будь-яких сумнівів змінили присягу. Слідом за левовою часткою силовиків і правоохоронців. Тому що для касти має значення лише її власне благополуччя. Вона не мислить спільним інтересом, а тому не прагне його захищати.

Ще не так давно українські силові касти захищали режим Януковича. Після його втечі вони стали куди більш «вегетаріанськими». Але це ніяк не пов'язано зі змінами всередині системи. Просто люди, які прийшли на зміну режиму Януковича, намагаються грати за м'якшими правилами – і силові системи підлаштовуються під них. Але якщо завтра з якихось причин країну очолить «покоління реваншу» – ми виявимо, що зуби дракона нітрохи не притупилися.

Нинішня влада може думати, що вона контролює систему. Що вона стає м'якшою, ефективнішою і професійнішою. Але в тому й річ, що система просто перечікує. І в той момент, коли вважатиме, що «Акела схибив» – зжере нинішніх мешканців найвищих кабінетів.

Тому що замість руйнування старої системи нинішні керівники намагаються її приручити. Поставити під контроль. Очолити і контролювати. Але провалені реформи поліції, прокуратури та судів – це історія про тигра, на якому можна лише сидіти верхи. Одна помилка – і ти вже знайомишся з його зубами.

Те, що реально потрібно Україні – це система, яка здатна працювати незалежно від прізвища першої особи. Яка не сприйматиме країну як місце для годування. Зрештою, різниця між політиком і державним діячем дуже проста. Політик намагається з'їсти все «смачне» в перший строк – тому що другого може і не бути. А держдіячі чинять строго навпаки.

Нинішні еліти можуть думати, що відсутність реформ – це те, що забезпечує їм спокійне «сьогодні». Насправді ж відсутність реформ гарантує їм страшенно неспокійне «завтра». А заодно і всім нам. Соцопитування на допомогу.

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Інші новини

Всі новини