Два рядки інформаційної агенції Китаю Сіньхуа – були опубліковані в неділю ввечері перед тим, як ЦК компартії розпочав триденну зустріч в Пекіні 26 лютого. ЦК комуністичної партії Китаю запропонував вилучити з конституції положення, що забороняє президенту та віце-президенту Китаю перебувати на посадах більше двох термінів підряд. Цей крок дозволить нинішньому президенту Сі Цзіньпіну залишатися лідером Китаю й після 2023 року.
Звичайно, це не є чимось несподіваним. Те, що президент Сі Цзіньпін планує керувати Піднебесною ще не один термін і прагне все більшої концентрації влади, було очевидно задовго до сьогоднішнього моменту. Китайська нова ера була оголошена ще в жовтні 2017 року під час 19-го з'їзду Комуністичної партії. Було зламане неписане правило про оголошення потенційної фігури «наступника», який стане на чолі Китаю в 2023 році. Традиція обмеження президентства до 10 років виникла в 1990-х роках, коли Ден Сяопін намагався уникнути повторення хаосу, що позначило закінчення епохи Мао.
Ще напередодні 19-го з’їзду партії Сi продемонстрував свій повний контроль над Народно-визвольною армією Китаю, заповнивши керівні посади своїми протеже. Навіть з’явилося визначення "Сімейної армії Сі". Після всіх кадрових ініціатив Сі Цзіньпіна на тому з’їзді вже було очевидно, що він не планує відходити від влади через 5 років. Сi виголосив нову проміжну ціль для Китаю "здійснити в основному соціалістичну модернізацію" до 2035 року – і очевидно, що саме він має це зробити. В результаті минулорічного з'їзду партії поправки Сі Цзіньпіна були внесені до конституції партії, що поставило його на символічному щаблі нарівні з лідерами Мао Цзедуном та Ден Сяопіном.
Китай стає одним з головних факторів впливу на розвиток багатьох країн
Це загальний тренд останнього десятиліття, що все більше країн рухаються в авторитарному напрямку. В 2017 році, відповідно до Freedom House, з 195 оцінених країн 87 (45%) були оцінені як вільні, 59 (30%) частково вільні та 49 (25%) не вільні. Головна «розвилка» – це рух в напрямку все більшого популізму чи авторитаризму. Але в більшості випадків це поєднання одного з іншим. Від цілком «європейських» прикладів Угорщини та Польщі до відверто авторитарних Росії та Туреччини.
Головна інтрига зараз – до якого типу авторитаризму прийде ця країна? Чи будуватиме Сі просвітницький авторитаризм чи концентрація влади в його руках призведе лише до все більшої тоталітарності?
Останні десятиліття в Китаї вибудувалася складна система балансів та розподілу влади. Нинішня ситуація її потроху руйнує. Концентрація влади в одних руках навряд чи найкраще розв’язання для країни, яка з одного боку стрімко розвивається, але з іншого – потерпає від дисбалансу на різних рівнях (соціальних, регіональних, майнових тощо).
З урахуванням сучасних технічних можливостей контролю за населенням – влада Китаю може справді побудувати небачену систему тотального контролю та примусу до політичної лояльності. Використовуючи штучний інтелект та всеохоплююче спостереження (в Китаї вже встановлено 176 млн камер відеоспостереження, а до 2020 року буде встановлено ще майже 500 млн камер) – влада Китаю отримає інструменти, аналогів яким мабуть не було в історії людства.
Сформулювавши амбітні плани як всередині країни, так і за її межами (the Belt and Road Initiative) – Китай стає одним з головних факторів впливу на розвиток багатьох країн. Проголосивши на минулому з’їзді мету: «велике відродження китайської нації», Сі Цзіньпін сповнений рішучості перетворити весь світ в «суспільство з єдиною долею», зокрема, через ініціативу «Один пояс – один шлях» і створення міжнародних відносин нового типу. Китай намагається використовувати свій економічний потенціал та індустріальні ноу-хау, щоб створити новий вид глобалізації, який відійде від правил застарілих інститутів, де домінують західні країни. Мета – переоформити глобальний економічний порядок, перетягнувши країни та компанії на китайську орбіту.
Якщо ми хочемо знати, як Китай буде керувати світом, нам варто подивитися, як він планує керувати собою. Мабуть до того моменту як економіка країни почне сповільнюватися, а дисбаланс рости – китайське керівництво буде намагатися втілити принципи «гармонійного розвитку». Але що буде потім? Яким чином китайська влада буде реагувати на зростаючі проблеми? За рахунок кого і чого вона буде намагатися вирішити внутрішні проблеми?
Як я писав раніше, однією з небезпек для подальшого розвитку Китаю є закритість прийняття важливих рішень та відсутність реальної та публічно визнаної опозиції. В такій ситуації, концентрація необмеженої влади в одних руках у внутрішньо складній та різноманітній країні – швидкий шлях до переродження влади в закритий авторитарний режим, з усіма його проблемами та небезпеками.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени