Нагодують всіх
1 січня 1970, 03:00
Українське молоко, сири, цукор та інші продукти вирушили підкорювати нові ринки — справи у вітчизняних експортерів йдуть все успішніше
Катерина Шаповал
Цю весну Вікторія Предборська, комерційний директор компанії Молочний альянс, зустріла в Дубаї. У найбільшому місті Об'єднаних Арабських Еміратів в цей час особливо хороша погода — жарко. Але Предборська вирушила в Дубай не заради пляжів та сонця: всі п'ять днів, що топ-менеджер великого українського виробника молочної продукції провела на Аравійському півострові, вона без утоми інтегрувала свою фірму в світову економіку. А саме — розповідала про українські продукти представникам зарубіжних компаній на виставці GULFOOD 2017.
“Всього було 650-700 контактів [з потенційними покупцями],— розповідає Предборська.— Цікавилися продуктами, термінами доставки. Хтось просив вислати зразки або уточнював інформацію за сертифікатами".
Для Молочного альянсу участь у таких виставках — можливість знайти нових покупців і розширити географію збуту. "Після попередньої виставки за укладеним там контрактом ми почали поставки вершкового масла в ОАЕ і знайшли нових покупців на ультрапастеризоване молоко",— каже Предборська.
Активно інтегруватися у світову економіку, розширювати ринки збуту і шукати нових покупців вітчизняні молочники почали після 2014 року, коли Росія заборонила ввозити на свою територію українську продукцію. Ембарго боляче вдарило по виробникам: за даними Ради з питань експорту продовольства (UFEB), в 2014‑му РФ купувала 60% вироблених в Україні сирів і 51% вершкового масла. "Раніше активно шукати нові ринки збуту не було необхідності, високий попит з боку Росії дозволяв нам щорічно нарощувати експорт",— зазначає Предборська.
Тепер її компанія в пошуку. Але хоч Молочний альянс і збільшив географію експорту з 27 країн до 40, повністю замінити російський ринок йому поки не вдалося.
Схожим чином виглядає ситуація і в інших виробників — вони шукають, знаходять, але все ще не відновили збут. Що і відображається на статистиці: за даними UFEB, експорт молочних продуктів в грошовому вираженні в 2016‑му скоротився вдвічі порівняно з 2014‑му, склавши близько $158 млн.
З минулого року Росія як точка збуту звітів українських молочників зникла. UFEB вказує, що найбільшими покупцями стали інші країни: Казахстан, куди йде 46% експортних сирів і 24% олії, і Молдова (купує 6% олії, 32% сиру і 58% йогуртів і кефіру, відвантажених Україною за кордон). Велику частку в експорті займають тепер Єгипет, Марокко, В'єтнам і Китай.
Вирушили відкривати для себе нові напрямки продажів і вітчизняні виробники цукру. Раніше вони поставляли продукцію в основному на внутрішній ринок. Але за останні три роки збільшили експортні відвантаження в 75 разів — до 466 тис. т, підрахували в аналітичному відділі асоціації Укрцукор. Все тому, що національне споживання скоротилося — з 2 млн т у рік до 1,5 млн т. Країна втратила великі цукрові ринки Донбасу і Криму, а РФ закрила Митний союз для українських кондитерів, великих споживачів цукру. Тепер незатребувану всередині країни продукцію цукрозаводчики продають на глобальному ринку — в такі країни, як Шрі-Ланка, Єгипет і М'янма.
Також активно рубають вікна у великий світ виробники м'яса. Приміром, компанія Миронівський хлібопродукт (МХП), відома національному споживачу насамперед по бренду Наша Ряба, щороку відкриває з десяток нових ринків збуту для своєї курятини. За словами Сергія Горбенка, начальника управління експорту компанії, якщо в 2014‑му вони продавали продукцію майже в п'ять десятків країн, то за два роки цей список поповнився ще 20 державами. Обсяги відвантаження при цьому зросли з 140,92 тис. т до 194 тис. т м'яса птиці.
"Спочатку ми дивилися загальносвітову статистику по імпорту та споживання курячого м'яса, шукали країни—найбільші споживачі курятини",— пояснює Горбенко логіку вибору місць для експортних поставок.
У підсумку МХП сконцентрувався на Близькому Сході і Африці. "Тут знаходиться кілька країн, що входять в десятку найбільших споживачів продукції МХП",— розповідає начальник управління експорту компанії. Минулого року український виробник відкрив представництва в ОАЕ і Саудівській Аравії, а цього року філія має з'явитися і в Єгипті.
Лише відкрити представництва — замало. Потрібно ще адаптувати продукти до потреб ринку, розповідає Горбенко. Саме для країн Близького Сходу МХП взявся випускати тушки курки без кісток, закупивши для цього спеціальне обладнання. Таке м'ясо використовують для приготування страв типу шаурми.
Крім цього, арабські та африканські споживачі не люблять величезних бройлерів, до яких звикли в Україні. І якщо українці найчастіше беруть курячі тушки вагою майже 2 кг, то в арабських країнах воліють купувати подрібніше — вагою 0,9–1,1 кг. Просто там беруть одну курку в розрахунку на пару чоловік, тоді як в Україні — на цілу родину, пояснює Горбенко.
У африканських покупців інша логіка: там вибирають те, що подешевше. І тому самий затребуваний продукт — четвертинки ніг курчати. "Це небагаті ринки, і споживачі з невисоким рівнем достатку",— говорить начальник управління експорту МХП.
Підлаштовуються під нових покупців і українські молочники. Так, в країнах Перської затоки споживачі люблять розчинне сухе молоко, розповідає Предборська з Молочного альянсу. "Є запити по його розфасовці в маленькі упаковки, зручні для домашнього використання",— додає вона. Історично на цих ринках звичайного молока бракувало, і туди возили порошок. Ось люди і звикли пити саме такий продукт. "На наше питання "Чому ви берете сухий порошок у жерстяних банках, якщо у нас є прекрасне молоко в упаковці тетра-пак, вироблене на заводі дитячого харчування з сертифікатом халяль?" вони відповідають: мовляв, так і дід, і батько пили",— переказує діалоги з арабськими покупцями Предборська.
А Milkiland, за словами Сергія Кисельова, директора експортної компанії цього молочного холдингу, готовий запропонувати Китаю свою безлактозну продукцію під маркою Latter. Як же інакше, якщо на цьому потенційно цікавому ринку споживачі поголовно не переносять на генетичному рівні молочний білок — лактозу.
Заради підкорення Йорданії Milkiland взявся випускати новий сорт сиру — акаві, який використовують для приготування солодощів. "Розробляли його спеціально для цього ринку, запрошували технолога з Йорданії",— каже Кисельов. Перша партія вже відправилася в цей регіон на початку 2017‑го.
А для Ізраїлю компанія почала виготовляти кошерні сир та сухе молоко. "Отримання знаку кошер означає контроль з боку рабинів, який повинен бути присутнім від початку доїння до упаковки продукту",— пояснює Кисельов. Це затратно, це складніше організаційно, розводить руками він. Але іншого шляху немає.
Віктор Кушнір, заступник голови правління Тернопільського молокозаводу, який випускає продукцію під маркою Молокія, минулого тижня якраз з Ізраїлю і повернувся. Знайомився з місцевим ринком. “Мені цікаво було протоптати доріжку,— говорить Кушнір.— Спілкувався з кількома компаніями, зацікавленими в українській продукції".
Топ-менеджер тернопільської компанії опинився в Тель-Авіві у складі делегації, організованої Офісом по просуванню експорту при Мінекономіки України. Цю інстанцію чиновники презентували наприкінці минулого року, і вона вже встигла відзначитися на двох заходах: оформила стенди на дубайському GULFOOD 2017 і звозила вітчизняних виробників продуктів в Ізраїль. А через кілька днів офіс організовує для них нову поїздку — в Швецію.
За словами Миколи Ковальського, директора з маркетингу і комунікацій агрохолдингу Астарта, Мінекономіки в останні три роки старанно просуває український бізнес на іноземні ринки.
Але це лише одна сторона медалі, краща. На зворотній — проблеми з транспортом, через які експортери не можуть доставити свою продукцію з українських заводів до українських портів.
Наприклад, Астарта не змогла минулого року наростити обсяги реалізації своєї зернової продукції, хоча і мала рекордний урожай: не вистачило вагонів на залізниці. Компанія ще й підрядила під власні потреби кілька десятків вагонів у Литві та Молдові. Але держкомпанія "Укрзалізниця" (УЗ) в країну їх не пропустила. А наприкінці минулого року Віктор Іванчик, мажоритарний акціонер компанії, заявив про проблеми з вивезенням цукрових буряків з полів. Це сталося через нові вимоги щодо зниження навантаження на вісь автомобіля: агрохолдингу не вистачало транспорту, сказав він.
“Ми могли б експортувати швидше і більше,— знизує плечима Ковальський,— Але на цій ділянці є проблема. І держава її не вирішує".
Олексій Вадатурський, власник компанії Нібулон, розповідав НВ, що не міг вивести зерно з Луганської області: найбільшому експортеру УЗ вагонів не дала, змушуючи йти в приватну логістичну компанію. А це робило дорожчим на $3-5 перевезення кожної тонни вантажу.
Не рухається з місця і Шовковий шлях — проект уряду, який допоможе національним виробникам дешевше і швидше постачати продукцію в тому числі в Казахстан. Через те що РФ заборонила транспортування українських вантажів через свою територію, компанії везуть товар більше місяця через два моря — Чорне і Каспійське.