Національний ворог

Росіяни остаточно переконали себе в тому, що все погане в країні — наслідки змови, до якої залучені Обама, Меркель, Кемерон, а також українці, євреї та масони

.

.

Юрій Мацарський, політичний
оглядач радіо Коммерсант FM

.

Старий неполіткоректний анекдот про стародавніх киргизів, які звинувачували у своїх бідах сили природи, оскільки ще не знали про існування євреїв, — це майже ідеальний опис нинішнього російського суспільства. Не в тому сенсі, що росіяни нічого не знають про євреїв, а в тому, що за будь-яких обставин є хтось, кого можна звинувачувати в недородах і геополітичних катастрофах.

Телевізійні пропагандисти щодня кожен випуск новин гранично насичують сюжетами, сюжетиками та просто кинутими побіжно фразами про заокеанських режисерів кольорових революцій, кінець однополярного світу та неприпустимість розширення НАТО на Схід. Власне, цей набір тем, суб'єктивований у разі необхідності до розіп'ятих російськомовних хлопчиків і самовідданих бійців бурятського ополчення, які протистоять західним легіонам, — єдина реальність для багатьох росіян незалежно від їхньої освіти, віку та ступеня дієздатності.

Мільйони людей щиро вірять у те, що проблеми держави Росія спричинено зовсім не об'єктивними факторами, зокрема прорахунками, яких припустилися посадовці та нібито відповідальні за призначення цих посадовців виборці.

Гігантський пропагандистський держапарат переконав росіян у тому, що все погане в країні — наслідки мерзенної змови, до якої залучені Обама, Меркель, Кемерон, а також українці, євреї та масони. Вони дійсно в це вірять. Вірять у те, що Захід майже одностайно бажає Росії зла, бо її боїться і ненавидить.

Пропаганда розмашисто, але напрочуд переконливо створює всесвіт, де в центрі сяє майже ідеальна Росія, яка перемогла фашизм і запустила людину в космос. Ось вона здіймається з колін, на які її колись, розваливши СРСР, поставив підступний Захід. І цей Захід боїться, що виглядатиме жалюгідно на тлі повсталого гіганта, і тому знову і знову намагається зупинити це невблаганне здіймання з колін.

Конкретним особам у владі — дуже вузькому та практично незмінному вже півтора десятиліття колу осіб — у цій картині світу віддано роль захисників, без яких підступна Америка розбила б велику Росію на свої нові штати, заборонивши православ'я і насадивши одностатеві шлюби.

Влада не просто старанно підтримує в людях впевненість у тому, що без неї країна не виживе, але, схоже, і сама вже не сумнівається в цьому. Наближені Януковича — плоть від плоті російських колег — бігли з Києва до Москви, кинувши лімузини, що вже не влізали до літаків, і власні портрети, на яких зображені хто Цезарем, а хто Наполеоном. Є підстави вважати, що російські чиновники не бачать себе рятівниками вітчизни? Жодних, скажемо чесно.

Найманий посадовець не носить годинник за десятки мільйонів, ба більше не носить їх працівник найманого посадовця. Будувати копії Версаля або Зимового палацу — привілей коронованих осіб, але не менеджера, найманого керувати держактивами.

При цьому наївно вважати, що росіяни, дізнавшись про палаци, годинники та яхти можновладців, підуть палити покришки або голосувати за Навального. Вони самі поставили над собою тих, хто хоч надприбутки від дорогої нафти, хоч скромні прибутки від нафти дешевої витрачає на багатомільйонні брязкальця.

Можна скільки завгодно розповідати про рабський менталітеті росіян та їхню любов до сильної руки, але навряд чи це національні риси. Імперський дух, дух нетерпимості, ксенофобії та патерналізму швидко вивітрюється через кватирку толерантності та поваги до інших. Досить забезпечити стабільний приплив свіжих ідей і думок.

Але влада в Росії котрий рік поспіль впадає у крайнощі, забиваючи всі ці кватирки. Апетити імперського духу, що зріє у затхлому повітрі, зростають, вимагають вже людських жертв і анексій. Кинути годувати людей історіями про підступний Захід — означає взяти на себе відповідальність за події в країні, визнати, що це не Обама підняв ціни на шкільні сніданки та не через нього зарплати й пенсії розлючено з'їдає інфляція.

У розпал другої киргизької революції в містечку Бостон неподалік узбецького кордону золотозубий пастух запевняв мене, що всі біди його батьківщини виникають від американців. Трошки від євреїв, але переважно від американців, що ненавидять усіх киргизів. Він охоче погодився з картиною світу, у якій американський трудівник у перерві між вечерею і відходом до сну обговорює з дружиною, як напаскудити пастуху з Бостона. Схоже, саме такий вигляд має світ в уяві російської влади та її виборців: американці, німці, британці й українці не лягають спати, поки не вигадають чергової капості. Мільйони, сотні мільйонів ворогів.