На блакитному паливі

Цьогоріч вперше за всю історію незалежності газ для автомобілів майже зрівнявся за обсягами продажів з бензином і дизпаливом

Катерина Шаповал

Ц ьогоріч киянин Станіслав Кушнаров практично перестав їздити на бензині, поставивши на свій автомобіль Hyundai Accent газобалонне обладнання. Пошкодував власних грошей і піддався моді масового переходу автовласників на більш дешеве пальне.

Тренд досяг таких масштабів, що в цьому році, за оцінками експертів, вперше в Україні продажі вуглеводневого газу для автомобілів майже зрівняються з бензином і дизпаливом. Правда, якщо вимірювати усе в літрах.

За прогнозами Юрія Кучабського, віце-президента концерну Галнафтогаз, який керує мережею АЗС ОККО, за підсумками 2016 року, в країні через мережі продадуть 2,9 млрд л бензину, 2,6 млрд л дизпалива і 2,1 млрд л вуглеводневого автомобільного газу. Але якщо продаж світлих нафтопродуктів знижується, то газовий сегмент з 2014‑го зріс на 80%.

“Доходи населення сильно знизилися. Домогосподарства можуть придбати набагато менше палива, ніж раніше,— каже Кучабський.— І тому з'явився запит на економію".

Газ цей запит реалізує: його ціна в роздробі майже вдвічі нижча, ніж на традиційні бензин або дизель. Зараз ціна на блакитне паливо коливається в межах 11-12 грн/1 л проти 20-25 грн/л у світлих нафтопродуктів. А до липня цього року літр газу взагалі коштував 5-6 грн.

Подібна різниця, як пояснює Кучабський, частково заснована на світових цінах: вуглеводневого газу на планеті в надлишку, адже він фактично є побічним продуктом при видобутку нафти і традиційного газу. До того ж в Україні акцизи на бензин і дизпаливо вищі, ніж на автомобільний газ.

Тому на ОККО, наприклад, у цьому році кількість LPG-модулів для заправки зрідженим вуглеводневим газом зросла на 126%: у 2015‑му в мережі поставили 20 точок, а в 2016‑му — вже близько 50. І заявлені ОККО інвестиції в цей напрямок серйозні — близько 100 млн грн.

І хоча ціна установки газобалонного обладнання становить € 350-1.200 в залежності від автомобіля, відмова від бензину — вигідна справа. За словами Артема Потележка, директора компанії Топгаз, яка оснащує машини подібними пристроями, вкладені кошти окупляться через 10-15 тис. км І це навіть незважаючи на те, що витрата газу в літрах на 15% вища, ніж при використанні традиційних нафтопродуктів.

Автолюбителів не лякає навіть те, що в країні немає єдиного стандарту і контролю якості вуглеводневого газу. “Всі користуються стандартом на пропан-бутан технічний,— каже Кучабський з Галнафтогазу.— Але автомобільний газ пропан-бутан технічний — це різні речі". За його словами, в паливі, що продається на ринку, містяться різні домішки, неправильно розрахована пропорція пропану й бутану, а це загрожує проблемами з двигунами.

Великі мережі, втім, заявляють, що стежать за якістю скрапленого газу, а WOG вже навіть випустила брендований газ підвищеної якості LPG Mustang.

З вікна офісу співзасновника мережі KLO В'ячеслава Стешенка видно два модулі для заправки вуглеводневим газом. Один належить його мережі і розташований на території АЗС. На іншому, що розташований через дорогу, немає ніяких написів. Безіменний — один із декількох сотень нелегальних модулів, які вщент заполонили столичний, так і національний ринок.

Через подібні "станції", які називають автогазозаправними пунктами (АГЗП), за оцінками опитаних НВ гравців нафторинку, продається близько 40% автомобільного газу в країні.

Загальна кількість АГЗП в країні невідома, тому що їх левова частка, зокрема всі столичні, працюють незаконно — у них немає дозволу на землю. Через це вони розташовані на поверхні і являють собою цистерни зі шлангами і заправними пістолетами.

За останні два роки кількість нелегальних модулів, за оцінками експертів, зросла у десятки разів.

Заправитися на подібних АГЗП можна на 2-5 грн дешевше, ніж на тій же KLO. Адже, на відміну від офіційного оператора, безіменні точки не платять ніяких податків. Їх оминає в тому числі і роздрібний акциз, який зараз становить близько 1,2 грн/л.

А збіднілі споживачі, щоб відбити вкладення в дороге газобалонне обладнання, набагато охочіше їдуть туди, де ціни нижчі.

До всього, нелегальні заправники — непогані маркетологи. Вони нерідко ставлять свої модулі біля брендових АЗС, розповідає Сергій Корецький, генеральний директор компанії WOG. Це розраховано на тих водіїв, які не захочуть чекати своєї черги на офіційній АЗС: справа в тому, що заправка газом займає трохи більше часу, ніж заливання бензину. А поставити більше одного заправного модуля на звичайних АЗС неможливо — не дозволяють норми безпеки.

Але для сотень нелегальних заправок, які в останні два роки з'являються як гриби після дощу, той факт, що АГЗП — це об'єкт, що відноситься до вищої міри небезпеки, не грає ніякої ролі. Нелегали ставлять свої модулі скрізь. При цьому, за словами Стешенка з KLO, за вибуховою силою 1 кг зрідженого вуглеводневого газу дорівнює 300 г тротилу. "Я бачив ці модулі біля шкіл, дитячих садів, ринків",— говорить він і наводить приклад щільно забудованої вулиці Григоренка у Києві: на 4 км її довжини припадає 13 таких "підпарканних модулів".

Наприкінці серпня цього року на київській вулиці Рокосовського сталася пожежа на неофіційному АГЗП. Вогонь загасили, і станція знову працює.

Крім попиту на газове паливо, зростанню кількості нелегалів сприяє і дешевизна входу на цей ринок. За словами Корецького, обладнання для АГЗП коштує $ 35-40 тис., а постачальники часто постачають пальне з відстрочкою платежу. "Вхідний бар'єр у цей ринок настільки низький, що навіть малі та середні компанії, які ніколи не займалися паливним бізнесом, беруться за справу",— розводить руками Корецький.

Втім, у нелегалів все ж є одна важлива стаття витрат — корупційні платежі. За словами Олександра Приступова, президента Першої київської асоціації зрідженого газу, щомісяця київські чиновники отримують від газовиків-нелегалів близько 90 млн грн хабарів.

У столиці розташована найбільша кількість АГЗП, що пов'язано з високою платоспроможністю клієнтів, а також з найбільшим парком автомобілів в країні.

А ще в Києві відсутні правила розміщення газових заправок.

Саме тому всі модулі, що стоять окремо від заправок, і цистерни, що часто зустрічаються прямо на столичних вулицях, — незаконні.

Чому міська влада не оформлює їх офіційно або не закриває? У експертів є відповідь: чиновники на цьому заробляють.

Приступов описує схему: спочатку перевіряючі з Київміськдержадміністрації (КМДА) демонтують незаконний LPG-модуль і відвозять на штрафмайданчик, звідки власник майна може забрати його, заплативши за зберігання.

"Приїжджає демонтажна бригада в складі співробітників КП Благоустрій [Департаменту міського благоустрою КМДА], решту "гвардії" складають еменесники [працівники комунальної аварійно-рятувальної служби] і група "бойовиків" з 20-30 чоловік,— розповідає Приступов.— Вони примусово демонтують АГЗП, скачують газ і відвозять модуль".

Після цього, каже експерт, у Київській службі порятунку — тієї самої, звідки приїжджають на демонтаж еменесники,— власнику АГЗП виписують два рахунки. Один на суму 30-40 тис. грн — на користь цього держоргану з формулюванням "за демонтаж обладнання", а другий — набагато вищий — на користь комерційної компанії, яку рятувальники привезли конфісковані установки "на зберігання".

Приступов каже, що модуль займає не більше трьох місць на парковці. І за розцінками комунального підприємства Київпарктранссервіс, доба його простою має коштувати від 360 грн 720 грн, або 2,5–5 тис. грн в тиждень. Рахунок же, який виставляють власникам модулів, за словами Приступова, зазвичай стартує зі 140 тис. грн за тиждень.

Це замкнене коло: демонтували — віддали на штрафмайданчик — отримали гроші повернули термінал — той знову працює. Про це говорить Вадим Васильчук, голова тимчасової контрольної комісії Київради з питань перевірки АЗС. Він цікавився в Департаменті міського благоустрою, де зараз знаходиться 181 демонтований модуль? На що йому відповіли, що їх немає, все повернули власникам. "Так який тоді сенс в цій боротьбі?" — обурюється Васильчук.

При цьому в Департаменті міськблагоустрою відмовилися назвати фірми, які зберігають демонтовані модулі, — мовляв, це конфіденційна інформація. Однак НВ вдалося дізнатися про одну з них — компанію Еко Газ Трейдинг. За даними порталу Youcontrol, фірма зареєстрована п'ять місяців тому, і розмір її статутного капіталу становить 100 грн.

"Є ознаки дуже дивної співпраці",— говорить Васильчук, пояснюючи, що фірми, які зберігають модулі, просто не зможуть працювати, якщо власники АГЗП не будуть постійно викуповувати у них своє демонтоване обладнання.

При цьому, за його словами, через незаконні АГЗП київська скарбниця щороку втрачає 400 млн грн акцизного збору Крім того, конфіскований газ, за словами Приступова, зникає.

Кучабський згадує, що на початку минулого року його компанія на прохання столичної влади надала місту газовози для відкачування палива з демонтованих LPG-модулів. “Через деякий час ми побачили, що це перетворилося на бізнес. І відмовилися далі допомагати",— говорить віце-президент Галнафтогазу.

За фактом встановлення незаконних модулів, як зазначає Кучабський, треба відкривати кримінальні справи. А конфіскацією майна порушників держава має займатися за свій рахунок.

Крім того, владі варто було б, на думку Приступова, розробити правила установки заправок, а не тримати їх власників на повідку невизначеності, яка призводить до хабарництва.

У боротьбі з нелегальним ринком автомобільного газу вже об'єднали свої сили — чи не вперше в історії — одвічні конкуренти: представники найбільших національних мереж АЗС зібрали спільну прес-конференцію. На ній топ-менеджери Галнафтогазу, WOG і KLO звернулися до уряду з проханням скасувати роздрібний акциз на паливо. Без нього, мовляв, нівелюється цінова перевага тіньових гравців.

Великі компанії запропонували стягувати цей податок не з роздрібного продажу, а з палива — при в'їзді в країну або при виробництві всередині України. Корецький з WOG впевнений, що доходи бюджету в такому разі зростуть на 5-6 млрд грн на рік — саме таку суму держскарбниця недоотримує через нелегалів.

До того ж, за словами топ-менеджера, Державна фіскальна служба навчилася ефективно адмініструвати податки, що входять. Значить, є велика ймовірність того, що з усіх нафтопродуктів, що потрапляють в країну або вироблених всередині, буде сплачено акциз. І нелегальні модулі втратять можливість економити на податках і виставляти нижчу ціну. "Тоді включиться питання конкуренції та сервісу",— переконаний Корецький. На його думку, якщо ситуація не зміниться, то легальний ринок скрапленого автомобільного газу через 2-3 роки в Україні перестане існувати.