Мій улюблений китайський ресторан не в центрі Києва і не десь на масивах столиці. З незворушними обличчями дикторів китайських новин в телевізорі і цератою на столах, цей символ глобалізації сховався серед дворів в Краматорську, через дві хрущовки і величезну калабаню від найближчого ввімкненого вуличного ліхтаря. На стіні висить свідоцтво про реєстрацію ПП з китайським ім'ям, а сам господар ламаним суржиком пояснює за скільки хвилин може бути готова яка страва.
Азійське обличчя виділяється з натовпу. Але поруч багато менш виразних ознак змін. Піцерія на лінії фронту в Авдіївці. Свіжовідремонтовані готельчики на п'ять-десять номерів у Слов'янську. Ці приклади все ще потрібно шукати, але з кожним днем вони все помітніші.
"Знаєш, що вражає найбільше?" — запитує мене знайомий, що пішов після Майдану з бізнесу на держслужбу і врешті опинився в результаті на Донбасі. Він сподівався, що згодом підприємці та активісти, які виїхали з визволених міст, повернуться. Не повернулися. Зате з'явилися інші. Це і вражає.
За три роки після Майдану ми опинилися в країні частково оновлених правил, але старих кадрів у владіМи це вже бачили. Більшість лідерів громадянського суспільства в Києві нагадують отих донбаських підприємців. Активісти з Агентів змін або Дивовижних, Автомайдану або волонтерських мереж — в основному ті, хто був кимось іншим у попередньому житті. Вони увійшли в нові ролі через почуття відповідальності, часом покидаючи більш насиджені і хлібні місця. Прийшли "на кілька днів, ну, можливо, пару тижнів", потім "на кілька місяців", тепер відлік пішов на роки. Їх небагато, точно не більшість, але лікарів або інженерів у суспільстві теж небагато — мала дещиця.
З'явившись часто «доки не запрацює офіційна структура» вони самовіддано закривали собою потреби. Так у військових був мінімум того, що їм треба, щоб вони могли творити безпеку, а в мирних – можливість цією безпекою користуватися, будуючи – хто міг чи хотів – своє життя з більшою мірою свободи та самовираження.
За три роки війни і реформ після Майдану ми опинились в країні вже частково оновлених правил, але старих кадрів при владі та пасивно-патерналістської більшості в суспільстві. Всі три чинники – надовго. Вигораючи, потомлена меншість все більше усвідомлює: пробігши в режимі спринту півмарафон, на більше енергії може забракнути.
Що ж робити? Можливо, вперше за весь цей час серйозно звернути увагу на себе і допомогти собі?
Що далі просуваються зміни, то зрозуміліший їхній реальний масштаб. Перелік змін величезний. Державні послуги, безпека, освіта, медицина, оборона, енергетика — всі ці сфери можуть працювати краще, але для цього недостатньо коротких простих рішень. Реформи потребують багаторічного супроводу, вироблення нового сприйняття в суспільстві, до того як вони стануть сталими. Майдан і Угода про асоціацію з ЄС прочинили двері в нові можливості. Але поки ці можливості трансформуються в захищеність і заможність для українців, реформаторам важливо не впасти від утоми, опонуючи як больовому шоку від змін у більшості, так і втратам від корупції власників старих схем, зазвичай кріпко інтегрованих у політичні кола.
Поруч з надалі спроможною до руйнацій Росією та з погіршенням світового політичного клімату для України це означає, що шанси на миттєві прориви стають мізерними. Отже, треба готуватися до тривалого процесу. Це означає, що громадянському суспільству треба вчитись ставати управлінськи, кадрово, фінансово сталими не втрачаючи при цьому свої цілі та місію.
Частина відповідей на ці питання є у донорів, консультантів, в університетських аудиторіях і аналітичних центрах. Однак практичний досвід — у тих, хто за таких умов демонстрував сталість своєї життєздатності, а саме малого та середнього бізнесу. Проростаючи там, де важливе не місце біля рентного шлагбаума, а здатність створювати цінність, малий і середній бізнес навчився пріоритезувати свої завдання, керувати своїми функціями життєзабезпечення, виходити на нові горизонти планування, залишаючись гнучким і креативним. Це і, набагато меншою мірою, гроші — саме те, чого бракує сьогодні громадянському суспільству.
Так з'явиться надія на повільне перетворення держави з гегемона на якісний сервіс для суспільства. А в Краматорську з'явиться хімчистка, яку ніхто не «відіжме» у законного власника. За все це стояв Майдан.
Колонка опублікована в журналі Новое Время від 25 листопада 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонене
Більше точок зору тут