Перше. Потрібно використовувати всі слабкі місця агресора і посилювати його проблеми, поки влада не зміниться.
Друге. Потрібно координувати дії з усіма, хто незадоволений діями агресора, тому що таких країн багато.
Третє. Потрібно відмовитися від ідеї «нормалізації відносин», тому що «норма», з точки зору противника, передбачає беззастережну капітуляцію.
Четверте. Потрібно вирішувати завдання виживання, шукати шляхи обходу створюваних нам перепон. Бо війна – не пора рефлексій про минуле.
Ні, це не українська стратегія протидії Москві. Це короткий виклад російської позиції щодо американських санкцій. Авторства глави російської Ради із зовнішньої і оборонної політики Федора Лук'янова, – пише Павло Казарін для Крим.реалії.
Ефект бумеранга у всій його красі.
Москва має всі шанси відчути себе в українській шкурі. Тій самій, в якій Київ змушений жити останні чотири з половиною роки. З невеликою різницею.
США не вводили війська на територію Росії. Вся «американська агресія» – це лише санкції за російське втручання в справи інших країн. Як сусідніх, так і тих, що знаходяться на іншому боці земної кулі.
Для Володимира Путіна Трамп уже четвертий
Немає нічого дивного в тому, що Росія намагається прикинутися жертвою. Це закономірно для будь-якого агресора. Від рядового погромника до цілої держави.
А ось що дійсно має значення – так це те, що російський рецепт виживання повністю повторює український. І, з великою часткою ймовірності, саме в такому вигляді буде втілюватися в життя. У те, що нинішні мешканці Кремля вирішать піти на поступки – віриться не дуже.
В цьому і полягає особливість авторитарних моделей. Можна сидіти на березі річки і чекати, поки течія пронесе мимо сучасників. У надії на те, що їх змиє в небуття демократична практика переобрання.
Для Володимира Путіна Трамп уже четвертий. Першим був Клінтон, потім – два терміни Буша, і стільки ж – у Обами. Завжди можна сподіватися на те, що якщо з кимось не склалися відносини, то можна дочекатися наступника.
Єдине, що може цьому перешкодити – інститути. Ті самі, що зберігають спадкоємність політики в ключових питаннях. Коли навіть зміна першої особи не призводить до ревізії принципових установок.
У США такі інститути є. Конгрес і Сенат змушують Білий дім ставати «яструбом» у тих питаннях, де він цілком готовий був залишитися «голубом». У спробі відбитися від звинувачень у «проросійськості» Дональду Трампу доводиться коригувати свої плани.
А чи є такі інститути у Києва – питання, яке залишається відкритим.
Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени