Флешбек з недалекого минулого, коли світ був іншим.
У 2008-му ми знімали війну на Кавказі двома групами. З боку Грузії та з боку Південної Осетії. Мені дістався Цхінвалі. Або Цхінвал, як його називають місцеві. Поранене місто, люди, які втратили близьких, діти війни. В інтерв'ю всі хором говорили про агресію грузинів і про єдину надію на порятунок – російські війська, які почали заходити через Рокський тунель.
Протилежної точки зору в Південній Осетії я, зі зрозумілих причин, і не міг почути. В ефірі мої сюжети з Цхінвалі балансували сюжетами колеги з грузинського Горі. Але для осетинів - я став героєм. Адже саме я доносив світу їхні історії та їхню правду.
І, бачить Бог, у своїх матеріалах я ні на йоту не кривив душею. Справжнє обличчя Росії я побачив тільки через шість років, у березні 2014-го.
Зараз більшість осетин воюють на боці нашого ворога. Іноді вони пишуть мені листи з докорами. Українську незалежність захищають грузинські бійці, які називають мене братом, хоча добре знають, у чиїх окопах я знімав під час війни 2008 року.
Сьогодні я відправив "Орден дружби" назад. Технічно це було непросто. Цивілізований світ не визнає Південну Осетію. Як, сподіваюся, ніколи не визнає російський Крим.
А привидів минулого треба позбуватися, як і помилкових переконань. Краще пізно, ніж ніколи. Без цього рух уперед просто неможливий.
Текст опубліковано з дозволу автора
Новое Время запрошує на лекції наших відомих колумністів Діалоги про майбутнє . Детальна програма тут
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени