Повернення в Україну з-за кордону ніколи не було для мене райським задоволенням. Якщо чесно, зазвичай потрібно кілька днів, щоб заново звикнути до менталітету країни. Останній раз після прильоту з Сан-Франциско на мене так сильно вплинула зміна часових поясів, що я ще днів чотири розмірковував про своє життя, перш ніж прийшов у норму.
До того ж у мене був День народження, невелика криза середнього віку – саме в такий момент я прокинувся під небом, затягнутим хмарами. Українські знегоди переслідували мене всюди, хоч як би я намагався втекти, від проблем ніде було подітися. І не було чому мене відволікти. Поблизу немає океану, гір і широких усмішок перехожих.
У США я залишив комфорт, комфорт контролювати своє життя. В Америці я міг торувати свій шлях за допомогою слів і з легкістю долати великі відстані на машині. Поїздки в США завжди активні, я багато пересуваюся. В Україні ж життя стає значно спокійнішим; така реальність іноді змушує замислитися, чи хочу я повертатися.
Україна – це не про перше враження; навіть назва країни звучить грубувато англійською мовою. Похмурість пізньої осені теж особливо не прихиляє до себе. Брудний сірий колір багатоповерхівок на околиці Києва пригнічує, коли їдеш з Борисполя. Темне тонування позашляховика заважає побачити хоч щось через вікно. Холодно.
Поблизу немає океану, гір і широких усмішок перехожих
Але в цьому всьому є щось хороше. Україна має фільтр. Фільтр – це тест, який вимагає, щоб усе, що крізь нього проходить, проходило глибше. Зазвичай мені потрібно тільки кілька днів, щоб пройти через український фільтр. Після першого враження, після ям на дорогах, далеко від політики, за другими дверима квартири...
Щойно фільтр пройдено, я нарешті приземляюся – через кілька днів після фізичного приземлення – і вливаюся в місцеве життя. Мені подобається гуляти київськими вулицями, місто збиває мене з колії і дає можливість більше думати. Я ціную своє просте життя тут. Мені подобається, що я не розумію все, що відбувається навколо з точки зору мови. Мені вдається працювати більше, оскільки на менше доводиться відволікатися.
Я починаю з трепетом думати про історію Києва, захоплююся загадкою цього місця. Я почуваюся більш наповненим завдяки життю в чужій країні. Мені подобається факт, що українці глибше дивляться в себе і на філософські питання. Так я починаю насолоджуватися кращою якістю України, яку неможливо відчути при першому враженні: істинною автентичністю.
Є в цьому певний компроміс: мені здається, все, що є в Україні, відсутнє в США, і навпаки. Якби життя полягало тільки в комфорті, я не покинув би США – більшість так не зробила б, оскільки це країна достатку і можливості вибору. Але дивним чином – і це секрет, який машина маркетингу не проектує на світ – володіння меншою кількістю неважливих опцій і речей у повсякденній рутині забезпечує кращу якість життя.
Повернення в Україну – це завжди тест для мене, який вимагає показати мою рішучість. Якби я шукав постійного комфорту і задоволення, то не залишився б. Тоді я жив би на якомусь теплому острові, де є свіжа риба і яскраво світить сонце цілий рік. Але я вважаю за краще інший шлях. Працювати там, де не все будується на першому враженні або видовищності, але дає змогу зрозуміти всю глибину, пройшовши через фільтр. Повернення в Україну – це не казка для мене, а задоволення, яке виникає через чотири дні після приземлення і дарує мені життя, за яке я вдячний.
Більше про життя Пітера можна читати в Facebook, на його сайті petersantenello.com, стежити за ним в Instagram, або на YouTube.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени
Більше блогів тут