Місто з душею

За стінами Львова — велике минуле, з-за обрію вже видно його велике майбутнє. Але в нинішньому урбанізованому світі реалізується чимало ідей, які здатні створити у Львові велике сучасне

Іван Світек,
СЕО Альфа-Груп в Україні
(Альфа-Банк, Укрсоцбанк)
 

Нещодавно, сидячи у літаку, я вирішив порахувати, скільки в світі є тих міст, де я жив та працював. Не просто відвідав чи провів там хай навіть місяць, а саме тривалий час жив. Вийшов список із десяти міст: Прага, Відень, Лос-Анджелес, Вашингтон, Дублін, Фонтенбло, Сан-Паулу, Москва, Лондон, Берлін. Таке моє “містознавство”.

А от мій тато професійно займався плануванням міського простору. Спочатку у Чехословаччині, згодом у США. У сім’ї він завжди обговорював свої ідеї щодо того, як мало б розвиватися місто. І ці розмови плюс власний досвід викристалізували моє уявлення про правила формування сучасних полісів.

Отже, особисто для мене Львів — то є типове центральноєвропейське місто. Коли я приїхав сюди вперше, сказав: “Вау, це мов Прага”. Львів також нагадує мені й польський Краків. Певно, тому я почуваюся у Львові як удома. Є міста, що вражають монументальністю. Як от Вашингтон. Або ефективністю. Найближчий для мене приклад — Перт, місто у Західній Австралії. У ньому реально все влаштовано для комфорту тамтешніх мешканців. Є міста, які вражають своєю історичною спадщиною. Це Прага і, звісно, Львів.

Отже, кожне місто, коли планує свій розвиток, має зробити принаймні два акценти: перший — максимізувати те, що йому подарувала історія, другий — що подарувала географія.

Історично Львів розвивався під впливом дуже різних культур і держав. Цим гріх нехтувати. Львів має дивовижну релігійну історію, історію конфліктів тощо. Якби мій батько раптом опинився у Львові, він сказав би: передусім треба зберегти те, що унікальне.

Водночас поруч зі стародавнім має виникнути щось модернове. Нові офісні будівлі, торговельні центри. Щоб ці епохи між собою конкурували. Така архітектурна еклектика прикрашає чимало міст у Європі, зокрема Лондон. Тут на одному березі Темзи стоїть середньовічна фортеця Тауер, а навпроти неї — суперсучасна споруда мерії зі скла та бетону. І вони мають гармонійний вигляд поруч.

Найліпший приклад розвитку для Львова — це навіть не Прага, на яку більш-менш схожа столиця Галичини. Найліпший приклад — Відень. Адже там, на відміну від Праги, зберігають локальне життя. Важливо, щоб юрба туристів не вичавила його. Те, що Прага зробила ставку на туристів,— помилка.

Ще один хороший приклад для наслідування — Берлін. Він став містом-стартапом для креативного класу, для митців. Він приваблює людей, які прагнуть щось там творити і є, напевно, найбільшим технологічно-креативним майданчиком після Лондона.

Львів, безсумнівно, здатен стати українською столицею стартапів. Звісно ж, для цього знадобляться інвестори, маркетингова підтримка, IT. Це потребує зусиль і ресурсів. Але це вже відбувається — сьогодні місто яскраво проявляється завдяки креативним ідеям. Мене, наприклад, вразив установлений на одній з маленьких площ велогенератор. На нього можна сісти, покрутити педалі та згенерувати достатньо електроенергії, щоб підзарядити свій гаджет. Браво, Львове! Це суперкреативно.

А як же ж гарно обіграна легенда з Леопольдом фон Захер-Мазохом!

Також у Львові добре розв’язана проблематика простору навколо центру. Вулиці, парки та площі повністю належать пішоходам, а не автомобілям. Тут реалізовано чимало класних ідей: навігація містом, зручні дороговкази на перехрестях, туристичні центри з англомовними картами. У цьому сенсі львів’янам ще є на кого рівнятися серед європейських столиць (на ту ж таки Прагу), але в Україні, мабуть, у цьому сегменті Львову немає рівних.

Як іноземцю та гостю хотілося б бачити, що місцева громада приділяє більше уваги об’єктам старовини. Мені довелося працювати в Ірландії, і я був вражений тим, як дбайливо у Дубліні ставляться до старих будинків, церков тощо. Без належної уваги ці об’єкти перетворюються на руїни, на кшталт тих, що я бачив у Бразилії.

Ще одна важлива деталь, яка може допомогти чи, навпаки, завадити місту в розвитку,— це транспорт. Краків, ключовий туристичний конкурент Львова у Східній Європі, виблискує новенькими трамваями, що приймають безготівкову оплату. Львів здатен такі трамваї виробляти самотужки. Але чомусь більшу частину автопарку складають старі чеські вагони. Деколи дістатися віддалених районів можна хіба що на таксі або на божевільному українському транспорті з невимовною для іноземця назвою — маршрутка.

До речі, щодо безготівкових розрахунків. Навіть вуличні вендори у Парижі, Стокгольмі та Варшаві часто обладнують свої ятки безконтактними терміналами оплати. А кав’ярні приймають безготівкові чайові. Українські банки готові, а от вендори та ресторатори так досі й не спіймали цю ідею за хвіст. Хотілося б бачити більше розуміння з їхнього боку — наскільки це зручно для потенційних гостей та прибутково для бізнесу!

Хай там як, але Львів — це місто з душею. Його подекуди критикують, але, як кажуть у нас в Чехії, kdo nic ne dělá, nic nezkazí — хто нічого не робить, той нічого й не зіпсує.