Місто гріхів

Із Золочева та його околиць вийшли американський нобелівський лауреат та міністр закордонних справ Польщі, які дивом вижили під час Голокосту. Розповідь ізраїльського журналіста Шимона Брімана, що відвідав цю українську глибинку, холодить душу і гріє серце

Т ихе, зелене українське містечко Золочів на Львівщині. У красивому замку XVII століття я запитав співробітницю музею:

— Чи є якийсь меморіальний камінь або знак на тому місці, де розстріляли і закопали тисячі євреїв?

— Знаку немає, тому що єврейська громада його не поставила, — відповіла мені жінка.

А хіба ці люди — не ваші сусіди, земляки? Питання риторичне. Проте я вирушив шукати на нього відповідь.

Д о німецького вторгнення, яке сталося 1 липня 1941 року, в Золочеві жили 16 тис. осіб. Із них 9 тис. — євреї. До моменту звільнення міста від нацистської окупації їх залишилося менше 100.

Одним із джерел історії загибелі євреїв Золочева та околиць є хроніка Шломо Майєра, який дивом врятувався. Після війни він опинився в таборі переміщених осіб у Німеччині. У 1947-му в Мюнхені Майєр опублікував спогади Золочів: Загибель міста.

У книзі йдеться про співучасть у німецьких злочинах групи радикально налаштованих українських націоналістів і вміло підігрітого, підбуреного до насильства місцевого населення.

Один із сотень епізодів. Побитих і виснажених євреїв змушували руками рити траншеї. Потім їм наказали лягти на дно і розстріляли. Для впевненості закидали братську могилу гранатами. Осиротіле майно було негайно розграбовано. Крім німецьких есесівців, у розстрілах брали участь данці, норвежці, шведи і фінни — добровольці з дивізії СС Вікінг.

Увечері 3 липня розпочалася злива. Розстріли тимчасово призупинили. З-під трупів виповз поранений в ліву руку і ногу Абрам Розен. Він врятувався втечею. У вересні 1944-го втікач дасть свідчення про деталі погрому, в якому за один день було вбито близько 3,5 тис. містян-євреїв.

Ось, наприклад, одна історія. У квітні 1943-го нацисти розпочали операцію з ліквідації. "Всіх євреїв, які перебували в гетто, зібрали на площі Зелений ринок у Золочеві, — випливає з протоколу допиту Розена. — Забрали всі коштовності, і почалося винищення тільки одних дітей, яких клали в мішок і закопували в яму живцем, так було винищено близько 300 дітей". Решту — 3 тис. дорослих відвезли в село Єлиховичі і там розстріляли.

Будинок, в якому я народився у 1937-му, стоїть [у Золочеві] досі
Роальд Хоффманн,
американський вчений

В одному з таких "дитячих" мішків міг опинитися і шестирічний Роальд. Йому вдалося разом із мамою дивом врятуватися у сусідньому селі Унів. Утім, у цього дива є цілком конкретне ім'я. Навіть імена: Микола Дюк і його дружина Марія.

Роки по тому Роальд Хоффманн, врятоване українським подружжям хлопчисько, стане американським професором. А в 1981 році отримає Нобелівську премію з хімії за розробку теорії протікання хімічних реакцій. Скільки ще потенційних нобелівських лауреатів залишилося закопаними в мішках Золочева? Тепер цього вже ніхто і ніколи не скаже.

"Будинок, в якому я народився у 1937 році, стоїть досі, — розповідав мені під час зустрічі нобелівський лауреат із Золочева. — Це той самий будинок, де мій дідусь Вольф був убитий у липні 1941 року. З цього ж місця батьки і сестра мого батька були відправлені в табір смерті Белжець. І десь у Золочеві похований мій батько, убитий нацистами в червні 1943 року".

Микола і Марія Дюк сховали Роальда з мамою та її братами на горищі школи. 15 місяців переховували їх там, ризикуючи всім, аж до власного життя.

Роальд розповідав, як у той тяжкий час дивився у маленьке віконце на українських дітей, які гралися внизу, і заздрив їм. Він не міг вийти з притулку. Через десятиліття з'ясувалося, що серед тих дітей були і кілька євреїв, яких ховали в тому ж Уневі монахи за наказом митрополита Андрея Шептицького. Одним із таких врятованих в Унівському монастирі був єврейський хлопчик Адам Ротфельд — майбутній глава МЗС Польщі.

Ось такі були часи. Ченці-українці і вчитель-українець, односельці, не змовляючись і не повідомляючи один одному про свою смертельно небезпечну затію, рятували євреїв.

"Дії митрополита Андрея Шептицького заслуговують присвоєння йому звання Праведника народів світу, — запевняє Роальд Хоффманн. — Шептицький був одним із дуже небагатьох лідерів церкви, хто висловлювався проти нацистських вбивств. Його релігійні установи врятували сотні єврейських дітей, захистивши їх від нацистів".

За часів так званої відлиги Клара Хоффманн, мама Роальда, проживаючи у США, встановила переписку зі своїми рятівниками. І ось в 1975 році Марія Дюк в одному з листів просить прислати їй хороші нитки. З Нью-Йорка в село Унів одразу вирушила посилка з нитками екстра-класу. Незабаром Клара Хоффман отримала бандероль. У ній — сорочка-вишиванка з візерунком із цих самих ниток.

Так Хоффманн і Дюки протягнули між країнами і континентами символічні нитки. Іноді вони натягуються, іноді обвисають. Але головне — вони тримають. Вони пов'язують наші історії, все, що було в них піднесеного і земного, благородного і низького. Вони — і в інтенсивних зв'язках України з Ізраїлем, в якому зараз живуть понад 350 тис. українських євреїв — значно більше, ніж залишилося євреїв у самій Україні.

У 2007 році за ініціативи Хоффманна подружжя Дюків було віднесене до Праведників народів світу. Крім того, нобелівський лауреат попросив своїх дітей і онуків і далі підтримувати контакт із нащадками родини Дюк і завжди пам'ятати про те, хто саме врятував їхній рід.

Така пам'ять надзвичайно важлива. Дивно, але до 2006 року в Золочеві не було жодного меморіального каменю, жодної згадки про знищену половину населення міста.

Крім того, місцева влада з 1995 до 2005 року всіляко перешкоджала іноземним уродженцям міста встановлювати обеліски на колишньому єврейському кладовищі. Лише втручання кардинала Любомира Гузара зрушило справу з мертвої точки.

У Золочеві на гроші громадян Ізраїлю та США встановлені пам'ятник і меморіальні дошки у дворі музею-замку. А в липні 2017 року на честь 80-річчя Роальда Хоффманна інформаційна табличка була встановлена ​​і на будинку, в якому він з'явився на світ.

Укрпошта випустила марку на честь ювілею єдиного з нині живих нобелівських лауреатів, який народився в Україні і пережив тут Голокост.

Але цього не достатньо. Що визнає і мер міста Ігор Гринків. Він каже, що місто має намір перейменувати одну з вулиць на честь нобелівського лауреата-земляка, а іншу вулицю — на честь Нафталі Герц Імбера, автора гімну Ізраїлю Гатіква і теж уродженця Золочева.

І останнє. На цвинтарі в Хайфі я знайшов пам'ятник загиблій громаді Золочева, встановлений другим поколінням уродженців цього міста. Українські євреї вміють пам'ятати і вчаться не забувати.