Першим результатом зустрічі керівників США та КНР є сам факт зустрічі. Тобто, дві супердержави, фактично, відкрили переговорний трек. Для нас це важливо, оскільки спроби Трампа самостійно задати межі переговорів щодо завершення російсько-української війни провалилися. З одного боку, немає швидких переговорів, для участі в яких «викручують руки». З іншого — немає згаданих «викручувань рук» заради потенційної великої угоди з Росією.
Друге — сторони не бажають (не готові) входити в процес повномасштабної торгової війни. З похідними у вигляді загроз (скоріше, медійних, ніж реальних) військової конфронтації. А це означає, що поле сценаріїв завершення війни знову розширюється. І ймовірність «просто заморозки» без додаткових політичних чи фінансових угод дещо зменшується. Як різко зменшується і ймовірність масштабування війни.
Чому друге? «Заморожування», у разі конфронтації, США і КНР могли розглядати як спосіб уникнути непотрібних ризиків і, тим паче, масштабування російсько-української війни до рівня, коли обидві держави змушені будуть у неї включитися. Воювати, так само як і витрачати великі (у масштабах своїх економік) обсяги ресурсів на підтримку сторін ні Трамп, ні Сі не хочуть.
Без КНР цю війну не зупинити
Третій результат. Порушене питання України і Росії вже на першій зустрічі означає запрошення Китаю увійти в процес. Фактично, це те, чого Сі й очікував — прямого прохання Трампа підключитися. І свідчення того, що без КНР цю війну не зупинити. Але це сталося не через «винятковість» нашого питання для двох супердержав. Ступінь залучення КНР і варіанти завершення війни стануть базою, на основі якої вибудовуватимуть зони присутності американських і китайських інтересів у регіоні. Зокрема, в Україні.
Четверта теза. Зустріч 30 жовтня — лише початок процесу. Враховуючи, що сторони з важливих для обох питань (тарифи, рідкісноземи) взяли річну паузу на конфронтацію, маємо часові межі. Період, у який буде «упаковано» як формування системи майбутніх відносин США і КНР, так і формат мирної угоди щодо України. А це означає, з одного боку, час, який сторони спробують використати для демонстрації своїх успіхів. А з іншого, час на оформлення бачення, як і на яких умовах (а також за чиєї підтримки) буде завершено війну (але вже у 2026, не раніше).
З урахуванням сказаного можна очікувати активізації китайської політики на нашому напрямку. Зокрема, призначення нового (або просто активність спецпредставника Пекіна з питань російсько-української війни, який уже виконував ці функції). Тобто парламентера, який контактує з обома сторонами. Або, можливо, за аналогією зі США, двох груп — для Росії і для України окремо. Де питаннями для обговорення (в очікуваннях Пекіна) будуть не тільки питання війни, а й післявоєнного співробітництва. Тут немає нічого нового — такий самий алгоритм використовують США. Китай, ураховуючи, що Трамп «не зміг», реалізує аналогічний.
Що це означає для України? Необхідність різкої активізації політики на китайському напрямку. Робити вигляд, що «КНР не існує» більше не вийде. Китай уже в процесі. Причому з, нехай і без натхнення, але згодою США. А значить, це сторона, з якою треба розмовляти. Зрештою, далеко не всі держави ЄС палко бажали допомагати Україні у 2022, але регулярна комунікація допомогла.
На китайському напрямі дров наламано багато. Але натомість є велика кількість посередників, які важливі для Пекіна і з якими в нас хороші відносини. Такими можуть бути, наприклад, Туреччина і Польща — якщо брати найближчих сусідів. Якщо ширше — ОАЕ, Саудівська Аравія, Казахстан, Пакистан, Єгипет. Вибір достатній. Працювати можна.
Але крім війни і миру варто пам’ятати про раціональність. І США, і КНР будуть «зупиняти війну» заради чогось. Тобто, реалізації якихось своїх планів у регіоні. А це означає — потрібна конкретика і пропозиції в економіці та зовнішній політиці.
Текст опубліковано з дозволу автора