Якщо Україна наростить темп до 4−5 успішних ударів на тиждень, до лютого 2026 року може бути виведено 50−60% переробних потужностей Росії. Це створить критичну ситуацію з пальним для російської армії та економіки. Навесні 2026 року кумулятивний ефект може змусити Москву до переговорів.
Але «змусити до переговорів» абсолютно не гарантує зупинку війни. Адже стейкхолдерів війни значно більше, ніж Україна — Росія — США. Тут є ще ЄС, Китай, Туреччина, країни арабського світу. І кожен має свої мотивації як продовжувати війну в Україні, так і зупинити її.
Виходячи з цього ми продовжуємо дослідження і зробивши детальну карту стейкхолдерів їхніх мотивацій (pro і contra) провели моделювання із застосуванням теорії ігор для пошуку рівноваги Неша.
Нагадаю, після нещодавньої зустрічі у Вашингтоні 17 жовтня, яка принесла більше запитань, ніж відповідей, усіх турбує головне питання: що далі?
Ми опинилися у новій точці невизначеності
Попередній, найімовірніший сценарій «заморозки» було відкинуто, і ми опинилися у новій точці невизначеності. У нашій команді ми вирішили відійти від емоцій та прогнозів, що базуються на поточній тактичній ситуації на фронті. Натомість ми застосували суворий науковий підхід, щоб знайти найімовірніший шлях до припинення війни.
Як ми заглянули в майбутнє? Ми використовували два потужні інструменти:
1. Теорія ігор: цей метод дозволяє аналізувати конфлікт як систему, де кожен гравець (стейкхолдер) діє раціонально, виходячи зі своїх інтересів та «платежів» (вигод і витрат). Ми шукаємо «Рівновагу Неша» — стабільний стан, із якого жодному гравцю не вигідно виходити в односторонньому порядку.
2. Метод Монте-Карло: для уточнення часових рамок ми провели понад 1000 комп’ютерних симуляцій, варіюючи ключові параметри — від ефективності ударів по російським НПЗ до рівня європейської підтримки.
Це дозволило нам визначити не просто «що», а й «коли».
Гравці за столом, їхні незламні мотивації
Наш аналіз підтверджує: у поточній конфігурації жоден із ключових гравців не зацікавлений у мирі на чужих умовах. Ціна продовження війни для них нижча, ніж ризики від її припинення.
— Україна — веде екзистенційну боротьбу за виживання. Припинення війни на поточних умовах означає втрату суверенітету та ризик повторної агресії через 3−5 років.
— Росія — використовує війну як головний інструмент збереження режиму.
Мир без явної перемоги несе катастрофічний ризик внутрішньополітичної дестабілізації та втрати влади.
— США (адміністрація Трампа) — прагне «закрити питання» — швидко закінчити війну, щоб виконати передвиборну обіцянку та переключити фокус на Китай.
— Європейський Союз — сприймає перемогу Росії як екзистенційну загрозу безпеці. Ціна підтримки України, якою б високою вона не була, нижча, ніж ціна появи агресивної Росії-переможниці на кордонах НАТО.
— Китай — є головним бенефіціаром затяжного конфлікту, який виснажує і Росію, і Захід, перетворюючи Москву на залежного партнера та відволікаючи увагу США.
Висновок: поки «платіжна матриця» залишається такою, війна триватиме.
Щоб зупинити її, потрібно змінити ціну продовження боротьби одного з ключових комбатантів.
Рівновага Неша: Сценарій «Болючий пат»
Наше моделювання показує, що найімовірніший шлях до припинення вогню — це не рішуча перемога на полі бою і не всеосяжний мирний договір.
Це досягнення стану, яке теоретично ігор називається «Болісний пат» (Mutually Hurting Stalemate).
Це ситуація, коли витрати від продовження війни для обох воюючих сторін (Росії та України) стають настільки нестерпно високими, що перевищують будь-які вигоди. Саме в цій точці припинення вогню стає для всіх найменш поганим варіантом.
Ключові умови, які приведуть систему до цієї рівноваги:
1. Успіх асиметричної енергетичної війни України. Це головний каталізатор. Україна, усвідомивши неможливість перемогти у конвенційній війні на виснаження, перейшла до стратегії руйнування російської військової економіки.
Мета — за допомогою тисяч далекобійних дронів власного виробництва (план на 2025 рік — 30 000 одиниць) систематично виводити з ладу російські НПЗ, військові заводи та логістичні вузли.
2. Досягнення критичної економічної шкоди у Росії. Ключовий поріг, визначений моделлю, — виведення з ладу 50−60% нафтопереробних потужностей РФ.
Це спричинить каскадний ефект. Буде критичний дефіцит пального для армії та цивільного сектору, колапс логістики, падіння експортних доходів та різке зростання соціальної напруги.
У цій точці ціна продовження війни для Кремля (ризик економічного колапсу та внутрішнього бунту) стане вищою, ніж політична ціна «заморозки» конфлікту.
3. Консолідація Європи як основний гарант стійкості України. На тлі політики США, що вагається, ЄС бере на себе роль головного фінансового і військового партнера Києва. Це критично важливо, щоб Україна змогла протриматися і продовжувати тиск доти, доки російська економіка не досягне точки неповернення.
Коли ці три умови зійдуться, для Кремля раціональною стратегією стане не продовження війни, а пошук шляхів до перемир’я для збереження режиму.
Для України, виснаженої російськими ударами по її власній енергетиці (знищено 64% генерації), припинення вогню стане прийнятним варіантом для збереження державності.
Це і буде точкою рівноваги.
Прогноз: Коли настане «Болісний пат»?
Наш аналіз методом Монте-Карло, що враховує поточну інтенсивність ударів (3−4 на тиждень) та плани з нарощування виробництва дронів, показує, що критичний поріг економічної шкоди для Росії з найбільшою ймовірністю може бути досягнути до кінця весни 2026 року.
Висновки та рекомендації для України — як прискорити настання миру?
Шлях до припинення війни лежить не через переговори, яких Росія не хоче, а через створення для неї нестерпних умов. Україна вперше за довгий час має стратегічний важіль, що не залежить безпосередньо від постачання західних ракет.
Щоб прискорити досягнення «Рівноваги Неша», Україні необхідно зосередитися на чотирьох напрямах:
1. Форсувати «енергетичну війну».
Це абсолютний пріоритет. Необхідно масштабувати виробництво далекобійних дронів, покращувати розвідку та точність ударів.
Кожен виведений із ладу російський НПЗ — це крок до припинення війни.
2. Зміцнити «Європейську вісь».
Максимально поглиблювати дипломатичну та військово-промислову співпрацю з європейськими партнерами (Німеччина, Франція, Велика Британія, Польща, країни Балтії). Європа — наш головний союзник на цьому етапі.
3. Вести гнучку дипломатію зі США.
Не розраховувати на США як на головного рятівника, але використовувати кожен провал переговорів Трампа з Путіним та кожну нову російську атаку на цивільних як «вікно можливостей» для лобіювання конкретних систем озброєнь.
4. Готувати суспільство до «миру без параду».
Важливо розуміти, що найімовірніший результат — це не капітуляція Росії, а заморозка конфлікту по лінії фронту з жорсткими гарантіями безпеки. Необхідно вже зараз керувати очікуваннями суспільства, щоб припинення вогню не викликало внутрішньополітичної кризи.
Шлях до миру буде довгим та болючим. Але вперше за довгий час його контури стають зрозумілими та прорахованими. Нам буде непросто. Доки добиватимемо енергетичну та нафтову інфраструктуру, ворог битиме по наших тилах, по енергетиці та цивільних об'єктах, розраховуючи на хаос і колапс із нашого боку. Але ми ж українці, впораємося!
Стратегічна витримка, опора на власні сили та європейських союзників — ось формула, яка може зупинити цю війну.
Текст опубліковано з дозволу автора