(попередні дні читайте тут)
День п'ятнадцятий
4:00. Підйом. Видача зброї. Здали постіль. Сніданок. Виїзд на полігон. Стрільби. Стрільби. Стрільби. Тактика. Тактика. Тактика.
Збирання гільз (бо потім треба прозвітувати: скільки куль отримано, стільки ж гільз повернуто. Якщо менше - окремий акт складається). А потім - міни, розтяжки з розхлопом і всяке таке.
Відчуваю, що все розумію, все знаю, як зробити, але як тільки підходить моя черга пробувати, щось дрібне вилітає з голови і в результаті все може піти не так. Ну але з іншого боку - це так само, як після шкірного навчання. Практика розставить все на свої місця.
Обід. Сон. Десь з 14-ї до 18-ї. Просто на землі. Ніколи не думав, що так можна врятувати. Автомат на животі і спиш. Спар міцно. Мурашва, мухи, осі - нічого не завадило виспатись. Автомат трохи незвично так тримати під час сну. Альо спар, як дитина.
Коли вже стемніло, неподалік було видно заграву від тренувальних стрільб танківДалі - тактика, медицина, фізпідготовка і смуга перешкод. Дивишся на неї і бачиш пару перелазів по пояс, які можна перелізти, піраміду з колод, по якій треба пройти вгору, а потім вниз, колючий дріт, під яким треба пролізти, але можна пройти навприсядки збоку (жаліють нашу форму, вона у нас одна), а потім ще три перелази - по пояс, по груди і метра два.
Отак пробіжиш (та що там пробіжиш, просто пройдеш) туди і назад, і все. Хочеться просто лежати. А далі знову стрільби. Навпотемки. Коли вже стемніло, то неподалік було видно заграву від тренувальних стрільб танків.
22:20. Вже сидимо в потязі. Готові їхати назад. Пісок всюди - у вухах, на шиї, схоже, що і під білизною.
00:26. Вже у ліжку. Сходивши в душ. Це прекрасно. Змив пісок. Очі злипаються. Хтось замість мене застеливши моє ліжко (ну і всіх інших) свіжою постіллю. Дякую йому.
Текст публікується з дозволу автора.
Продовження щоденника Майкла Щура буде опубліковано в розділі «Думки». Слідкуйте за оновленнями