Події відрізнялися, країни і народи теж, і було цікаво спостерігати, як різні племена реагують на дії своїх вождів.
На самому початку тижня, в ніч з неділі на понеділок, без оголошення війни, Україна заговорила про воєнний стан. Відео зіткнення кораблів, підкріплене полум'яними промовами численних кандидатів у президенти і їх клік, які не бажають відставати один від одного в експлуатації потенційно прибуткової передвиборної ситуації, мало на меті об'єднати народні маси і дати відсіч ворогу. Ну, якщо не відсіч, то хоча б карт-бланш правителям на організацію правильних «демократичних» виборів.
Через кілька днів, в середині тижня, на іншому краю світу, виступав педантичний економіст. Людина без особливих зовнішніх ефектів і пафосу, часто критикована політиками, але послідовна у своїй непопулярній правоті, спрямованій на збереження економічного процвітання Батьківщини. Його звуть Джером Пауелл і він очолює ФРС США.
Виступав Пауелл на тему збільшення процентних ставок. Здавалося б, а нам то що? А те, що ставка ФРС США, ця нематеріальна субстанція, суті і значення якої не розуміє переважна більшість людей у світі, може справити на наше з вами життя набагато більший вплив, ніж чорноморська ескадра сусідньої держави, яка отримала чималі пошкодження в зіткненні з нашим маленьким, але дуже героїчним буксиром, обвішаним стратегічним запасом шин.
Але мова зараз не про це. Мова про реакцію людей на ці події. Слів Пауелла чекали всі, історія про воєнний стан звалилася, як сніг на голову. Пауелл заспокоював, захисники Батьківщини намагалися розбурхати. Промова Пауелла була спокійною і аргументованою, гасла рятівників емоційними і туманними. І тому, й іншим вдалося досягти результату. Тільки зовсім протилежного. М'який тон і аргументація Пауелла викликали шквал позитивних емоцій і збільшили вартість американських компаній на більше, ніж трильйон доларів. Героїчний тон «воїнів» призвів до паніки і девальвації, слава богу, тимчасової. Адже, погодьтеся, не дивлячись на відчайдушні потуги пропаганди, так ніхто до кінця і не зрозумів, навіщо це все було потрібно.
Пам'ятаєте, як в дитинстві нам твердили, що ніколи не можна прикидатися потопаючим і кликати на допомогу жартома. Адже, якщо почнете тонути насправді, то ніхто може і не прибігти на порятунок. По-моєму, історія з воєнним станом чітко продемонструвала, що потопаючому вже ніхто не вірить, і рятувати не кинеться. І ще раз підтвердила, що чим щедріші обіцянки і голосніші крики з трибун, і неважливо якої вони партійної приналежності, тим більше у них лицемірства і брехні.
А найсумніше те, що спектакль минулого тижня вкотре довів, що форте військово-газово-релігійної пропаганди ще дуже нескоро зміниться на піано непопулярних, болючих, але корисних для країни рішень. У всякому разі, не з нинішнім оркестром і рвуться на подіум диригентами. Але ж як хочеться, щоб колись і на нашу сцену вийшов чесний, освічений, педантичний економіст. І щоб його розповідь про майбутні непопулярні реформи була сприйнята українцями з великим ентузіазмом, ніж байки про безкоштовний газ і пенсії в мільйон євро. Кожному, зрозуміло.
Читайте інші тематичні колонки на НВ:
Сьогодні в світі з Іваном Яковиною – щодня
Сьогодні в Україні з Андрієм Смирновим – щодня
Кінопошук з Фоззі – щочетверга
Діловий тиждень з Сергієм Фурсою – щоп'ятниці
Відкриття з Олексієм Бондарєвим – щонеділі
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени