Між молотом і ковадлом

Переживши корупцію в особливо великих розмірах у виконанні євроінтеграторів і Придністров'я від проросійських сил, Молдова на президентських виборах намагається вибрати, котре лихо менше

 

Іван Яковина

  

  

Прямі президентські вибори для багатьох жителів Молдови новинка. Ця країна є парламентською республікою, тому з 1996 року главу держави, який виконує переважно церемоніальні функції, обирали народні депутати. Проте нинішнього року президента визначить народ безпосередньо, що може вплинути не тільки на конфігурацію місцевої політичної системи, але і на цивілізаційний вибір країни.

Переважна кількість жителів Молдови вкрай невисокої думки про своїх політиків і державні інститути. Список претензій достатньо звичний. З основних — позамежний рівень корупції та відсутність стійкого економічного зростання. В комплекті також повна відірваність політичного класу від інтересів людей і його безвідповідальність: корупціонери розсілися не у в'язницях, а на високих посадах.

Молдавани, незадоволені таким станом, кілька разів збиралися на масові акції протесту в центрі Кишинева, домагаючись змін у владі, але нові правителі щоразу виявлялися не кращими за попередніх. Найгучніша історія з цієї серії відбулася 2014 року, відразу після чергової зміни влади. Тоді нові, проєвропейські політики "не помітили", як з рахунків у трьох молдовських банках зник у невідомому напрямку майже мільярд доларів державних доларів (колосальна за місцевими мірками сума — понад 12% ВВП країни).

2015 року, коли ця історія набула розголосу, в центрі молдовської столиці знову виросло наметове містечко мітингувальників. Від попередніх протестів його відрізняла одна важлива ідеологічна обставина: люди були не проти якоїсь окремої партії, а проти влади загалом, включно з проєвропейською її частиною. Лідери країни, які роком раніше перемогли на виборах під гаслами інтеграції в ЄС, стали антигероями для переважного числа жителів країни, а маятник політичних уподобань хитнувся в східний бік.

Більшість жителів Молдови вкрай невисокої думки про своїх політиків і державні інститути

Влада у 2015 році не змінилася, але пішла на певні поступки тутешньому "майдану". Головним досягненням протестувальників стала чергова зміна конституції, яка повернула народові право безпосередньо обирати президента. Після погоджень з Венеціанською комісією та Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ всіх необхідних юридичних формальностей було дотримано. Вибори глави держави призначили на 31 жовтня 2016 року.

Передбачувано ця дата виявилася лише підсумком першого туру, після якого лідер лівих Ігор Додон, член парламенту, який очолює Партію соціалістів Молдови, здобув 48% голосів. За його суперницю, кандидата від правого табору Майю Санду (партія Дія і солідарність), проголосували 38%. На думку спостерігачів, у наступному турі перемогу Додону можуть забезпечити голоси відверто проросійського Дмитра Чубашенка, який посів поки третє місце з результатом у 6%.

Санду може сподіватися на голоси тих прихильників західного вектора розвитку, хто в першому турі або не пішов на вибори, або проголосував за прихильника об'єднання з Румунією Міхая Гімпу (2%) або проєвропейця Юрія Лянке (3%).

Другий тур виборів президента Молдови призначено на 13 листопада. До цієї дати молдовське суспільство і його політична еліта йдуть у гострому протистоянні між правими і лівими.

Коли говорять про лівих і правих у Молдові, особливо цікавий вибір термінології. Після скандалу з мільярдом вираз "проєвропейські (або прозахідні) сили" виявився повністю дискредитованим, тому ті, хто виступає за подальше зближення з ЄС, воліють називати себе правими.

Словосполучення "проросійські партії" для місцевих обивателів, які пам'ятають про Придністров'я, звучить теж не якнайкраще. Цей табір зупинився на самоназві "ліві". При цьому і ті й інші не заперечують проти терміна "промолдавські сили".

Водночас, звісно, праві у своїх виступах та інтерв'ю визнають, що хотіли б бачити свою країну частиною Європейського союзу, наводячи у приклад сусідню Румунію, де рівень життя набагато вищий за молдовський. Ліві наполягають, що цей вектор вже довів свою економічну неспроможність, тож треба повертатися до тісніших зв'язків з Росією — традиційним і головним ринком для молдовської сільськогосподарської продукції (іншої там майже немає).

Цікаво, що громадяни Молдови, де вже працює Угода про асоціацію з ЄС та безвізовий режим з країнами Шенгенської зони, поки не в захваті від переваг інтеграції. За усередненими даними соціологічних опитувань, подальший курс на Захід підтримує не більше 40% населення країни. Прихильників розвороту на схід — трохи більше половини мешканців Молдови. Однак цей поділ залишає простір для компромісу, певної комбінації двох напрямів розвитку.

Кандидат у президенти від правого табору — колишній міністр освіти Майя Санду — підтверджує прихильність до спрямування на Захід, називаючи правих політиків, які правили країною до цього моменту, "фальшивими європейцями". При цьому вона демонструє готовність розвивати відносини з Кремлем, але за умови, що вони ґрунтуватимуться "на взаємній повазі та дотриманні інтересів".

За словами Санду, найбільше її цікавлять питання економіки — постачання молдовської продукції в РФ і становище молдаван, які там працюють.

Лідер лівих Ігор Додон стверджує, що Угоду про асоціацію з ЄС необхідно терміново скасувати, бо вона обрубала експорт молдовських продуктів до Росії, але не призвела до завоювання європейських ринків. При цьому він категорично відмовляється навіть розглядати ідею скасування безвізового режиму з Шенгенською зоною.

Зовнішньополітичні наміри Додона взагалі можна охарактеризувати фразою "поміж цівками". У своїх публічних виступах під час дебатів він заявляв, що Крим — російський. Але при цьому уточнював, що він російський "тільки фактично", а юридично — ні. Свої перші візити як глава держави він збирається зробити (по черзі) до Москви, Брюсселя, Бухареста і Києва. Хоча Москва в цьому списку і стоїть на першому місці, решту столиць проросійськими назвати складно.

У внутрішній політиці Санду збирається спиратися на допомогу Заходу, який, на її думку, здатний посприяти реформам у прокуратурі та продавлюванню потрібних законопроектів через парламент і уряд, не залежні від президента. Вона певна, що ключ до справжніх змін у країні — це глибока реформа і очищення правоохоронної системи, оброслої корупційними зв'язками.

Додон, якому політична підтримка Заходу не світить, збирається йти іншим шляхом — провести дострокові вибори парламенту і сформувати там більшість, ґрунтуючись на Партії соціалістів, лідером якої є. А потім, здобувши всі важелі влади, розпочати глибоку реформу наявної системи.

Громадяни Молдови, де працює Угода про асоціацію з ЄС та безвізовий режим з країнами Шенгенської зони, не в захваті від переваг інтеграції

У цього плану є невелика вада: президент Молдови не має права розпускати парламент. Тому кандидат збирається провести референдум щодо питання про розпуск нинішнього парламенту або про надання такого права президенту. Поки цього не сталося, він збирається "розхитувати цю систему".

Відмінності у кандидатів є і з придністровського питання. У Санду програма така: зробити життя в Молдові настільки багатим і справедливим, що жителі кримінального, ніким не визнаного анклаву самі проситимуться до країни. Конкретики в цій програмі не дуже багато, проте вона, як свідчить світовий досвід, може спрацювати. Турки-кіпріоти, що відокремилися від грецької частини острова 1974 року, не досягли особливих успіхів в економіці та не домоглися визнання. Зараз вони просяться назад, але тепер вже кіпрські греки диктують умови, на яких возз'єднання могло б здійснитися. Процес був довгим, але результат очевидний.

У Додона інша придністровська стратегія. Він пропонує відколотому анклаву злуку на підставі федералізації, наводячи як приклад систему відносин Кишинева та Гагаузії — автономної області на півдні Молдови. При цьому Додон також уникає вдаватися в деталі майбутнього федеративного устрою, заявляючи, що збирається вести переговори непублічно, сідаючи за стіл з місцевими лідерами зі словами "Хлопці, що робити?".

При цьому він ставить одну умову: з украй непопулярним нинішнім придністровським "президентом" Євгеном Шевчуком говорити немає про що, діалог почнеться тільки після зміни влади в невизнаній республіці.

Утім, у головному програми обох кандидатів збігаються. І Санду, і Додон перш за все збираються розчистити авгієві стайні молдовської корупції, яку часто асоціюють лише з однією людиною — олігархом Володимиром Плахотнюком. У Молдові його називають і сірим кардиналом, і ляльководом, який неформально контролює чи не всю країну, тому обидва кандидати обіцяють олігарху підвищену увагу з боку контрольних та правоохоронних органів.

Світоглядна відмінність між Санду і Додоном з цього питання все-таки є: перша вважає Плахотнюка породженням корумпованої системи, а другий — її творцем і деміургом. Але поміняти статус-кво клянуться обидва кандидати в президенти.