Організації з надання допомоги та міжнародні фінансові інституції працюють в Україні ще з часів Перебудови. Результати їх роботи можна оцінити, і вони дуже значущі. Однак через те, що реформа правової системи йде повільно, ефективність міжнародної допомоги виявляється нижчою, ніж могла б бути. Оскільки зараз Україна дуже залежна від зовнішньої підтримки, це робить моральним обов'язком країн, які їй цю підтримку надають, простежити, щоб реформи відбулися своєчасно і були втілені в повній мірі.
В середині 1990-х я прочитав книгу "Росія-2010 і що вона значить для світу", написану в 1993 році лауреатом Пулітцерівської премії Деніелом Єргіним. Книга описувала можливі сценарії розвитку Росії після краху Радянського союзу. У той час я працював в одному з перших проектів Світового банку в РФ. Передбачений книгою сценарій «дива» мотивував мене до роботи в пострадянській країні. Двадцять років потому, вже в постмайданній Україні, я все ще чекаю на диво.
Я не макроекономіст і не розумію, чому українці так пасивно реагують на повсюдну корупцію. Мені, як іноземцеві, очевидно, що корупція відбивається на всіх сферах життя країни – від шкіл до доріг, зарплат і багато іншого.
У скільки обійшлася Україні корупція, у грошовому вираженні порахувати неможливо. Але корупція – це не лише втрачені гроші. Вона розбещує суспільство, змушує дітей і молодь втрачати віру в те, що жити і працювати чесно.
Диво, описане Єргіним, все ще може статися. Цей сценарій розрахований, виходячи з того, що на пострадянському просторі є безліч талановитих людей, які за умови нормального правового середовища будуть створювати конкурентоспроможні підприємства, чесно платити податки і справлятися з викликами, які стоять перед українською державою. Мій досвід роботи в Україні підтверджує, що диво можливе.
Майже всі знайомі мені українці хочуть реформ, але не вірять, що вони можливі в реальності – це може бути результатом розчарувань у минулому.
Більшість українців, з якими я знайомий, хочуть реформ, але вони не наважуються повірити в те, що реформи можуть стати реальністю. Можливо, це наслідок минулих розчарувань, минулого досвіду. Але Помаранчева революція 2004 року та Революція Гідності 2013-2014 років дали Україні шанс впоратися з успадкованим від СРСР минулим, а, значить, і досягти дива.
Програми міжнародної допомоги Україні повинні працювати на тих, хто намагається реформувати країну. Без участі активних українців ми нічого не досягнемо.
Згадані революції були українськими, і іноземці можуть хіба що підтримати їх морально і матеріально – але очолити не можуть. На жаль, гроші дуже часто витрачаються даремно. І я навіть не кажу про так званих «шукачах ренти», яких всі міжнародні організації намагаються обходити десятою дорогою – бюрократів, які хочуть хабарів за те, що будуть робити роботу, яка їм і так належить, або ж для отримання додаткових легальних або не дуже доходів. Я кажу про недовговічні проекти, які з'являються і зникають, нехай навіть проводячи якісний аналіз із застосуванням як українського, так і міжнародного досвіду, але в результаті всі їхні звіти і рекомендації так і залишаються припадати пилом на полицях, не приносячи практичної користі. Це складно назвати ефективним використанням донорських коштів. Якщо б гроші давалися лише під реальні реформи, програми допомоги були б багато разів ефективніше.
Повільні реформи – все одно, що відсутність реформ. І повільними вони є через перешкоди, що виникають через корупцію та діяльність різноманітних груп інтересів. Сподіваюся, що міжнародні партнери України – як держави, так і організації – перестануть миритися з відмовками, якими українська влада виправдовує повільні темпи реформ.
Крім того, сама міжнародна допомога, незважаючи на те, що вона надається з благими намірами, є частиною проблеми, оскільки недостатньо жорсткі вимоги. Чому ми називаємо людей, які користуються своїм службовим становищем заради власних інтересів «шукачами ренти»? Чому б не сказати прямо – це ті, хто перешкоджає створенню в Україні нової культури управління, де на місце шукачів ренти прийшли б чесні чиновники, які отримували гідну зарплату і служили б інтересам України, а не своїм власним. Сьогодні в України є шанс на реальні зміни, а міжнародна допомога потрібна, оскільки країна переживає кризу.
Посольство США і представники ЄС останнім часом робили безпрецедентні заяви про занадто повільний темп реформ в Україні.
Міжнародні організації, які надають фінансову допомогу Україні, не повинні бути частиною проблеми. Не можна йти на компроміси щодо змісту і темпів реформ. Всі ми розуміємо, що на реальні зміни потрібен час, що є чинник корупції. Однак зволікання не повинно проходити безслідно: якщо в зазначений термін немає результатів, значить, потрібно припиняти фінансування. Це всім відомий метод батога і пряника. Я сподіваюся, що громадяни країн допомагають Україні, а також чесні і працьовиті українці погодяться зі мною: саме цей метод зараз потрібен країні.
VoxUkraine спеціально для НВ
Переклад НВ
Більше точок зору тут