Ментор для влади

Шведський економіст Андерс Аслунд, який консультував уряди низки країн Східної Європи, розповідає, як змусити українську економіку зростати китайськими темпами, а не повзти в хвості у всієї Європи

 Іван Верстюк

 Андерс Аслунд, старший науковий співробітник американського аналітичного центру Atlantic Council, три десятки років вивчав економіку східної Європи. І говорячи про Україну, легко оперує останніми новинами, наводячи по пам'яті багато цифр – економічне зростання, інфляція, банківські ставки.

Подібна обізнаність заснована на тому, що шведський економіст був радником українського і російського урядів у 1990-х, а потім працював в Киргизії та країнах Балтії. З 2014-го він знову став гостювати в Києві, консультуючи Мінекономіки.

Експерт упевнений: у довгостроковій перспективі українська економіка зростатиме на рівні 5-6% на рік. Але для цього, на думку Аслунда, країні слід було б включитися у виробничий ланцюжок німецьких автовиробників, розширити квоти на поставку аграрної продукції в ЄС, запустити ринок землі та провести пенсійну реформу.

- Зовсім нещодавно українське Міністерство економіки опублікувало свіжий прогноз щодо зростання економіки – він становитиме 1% цього року і 3% наступного. Це дуже скромні цифри, враховуючи, що ВВП скоротився майже на 7% в 2014-му і на 10% минулого року. Україна могла б зростати найдинамічніше?

- Звісно, могла б. Зазвичай після таких кризових ситуацій ви маєте один рік взагалі майже без зростання, як у вас і було. Але для нормалізації ви маєте ставити за мету вийти на зростання 5-6%. Багато було зроблено для макроекономічної стабілізації, курс гривні стабільний, відносно низька інфляція – 8%. Вона, мабуть, такою і залишиться поки що. Бюджетний дефіцит – менше 3% ВВП, це добре. Обслуговування держборгу відкладено. Але є одна велика проблема – верховенство закону, розв'язати її — і зростання могло б бути істотнішим. Тим більше, що у вас тепер є угода про вільну торгівлю з Євросоюзом, членство у Світовій торговій організації. При цьому зарплати у вас – на рівні 1/8 від польських. Навіть якщо ми врахуємо, що офіційні дані брешуть, українські зарплати будуть близько 1/4 від польських. Україна – неймовірно дешева країна, проте навіть ця дешевизна не приваблює іноземних інвесторів, які бояться уразливості прав власності.

- Але все одно дивно, що за такої ціні активів інвестори, які шукають високої прибутковості, не йдуть на ризик. Я не думаю, що ви можете купити хімічний завод рівня Одеського припортового десь, скажімо, в Молдові за $150 млн, які Фонд держмайна зараз за нього хоче.

- Так, але коли його виставили на аукціон, стартова ціна була $500 млн, а у заводу – претензій на сотні мільйонів доларів від Ігоря Коломойського і Дмитра Фірташа. От інвестори і бояться купувати актив з такими проблемами.

- А ви вірите нашому прем'єру Володимиру Гройсману, коли він обіцяє кожного інвестора провести за руку крізь усі бюрократичні перепони?

- Прем'єр не може особисто супроводжувати кожну угоду, це неможливо.

- Що ви скажете про імідж Петра Порошенка? Журналістські розслідування розкривають корупційний вплив, що його наближені мають на ринок енергетики. Як зараз західні інвестори й істеблішмент сприймають нашого президента?

- Ви могли чути, як на сьогоднішньому виступі президента [промова Порошенка 16 вересня перед учасниками конференції YES] іноземці аплодували йому, а українці — ні. Але я не хочу говорити про персоналії, я волію говорити про економіку.

- Давайте повернемося до макроекономіки. Мінекономіки прогнозує 14% інфляції цього року, і це викликає питання, адже гривня стабілізувалася. Чому на нас чекає таке зростання цін?

- Я не думаю, що інфляція досягне 14%. Вона буде десь на рівні 8-10%.

- Але й це відносно багато.

- Так, але з огляду на 61% інфляції у квітні минулого року це дуже непоганий показник.

- В Україні триває податкова реформа. Міністерство фінансів Наталії Яресько прибрало деякі податкові привілеї, скоротило ставку єдиного соціального внеску (ЄСВ), але бізнеси продовжують скиглити, що податки занадто високі. Що потрібно робити далі в цьому напрямі?

- Податкові ставки цілком нормальні. До того ж були ліквідовані дірки, крізь які йшли податкові надходження. Але багато що потрібно зробити в технічній частині роботи податкової системи.

Зменшення ставки ЄСВ з сумарно 45% до 22% — фундаментальна зміна, які має повернути зарплати з конвертів бухгалтерські відомості. В Україні виплата половини зарплати у неофіційний спосіб — звична практика, а вона означає, що не йдуть платежі до пенсійного фонду та на соціальні потреби.

Я згоден з міністром Олександром Данилюком, що потрібно відмовитися від податкової поліції. В нормальних країнах немає податкової поліції.

- Яка озброєна та небезпечна.

- Поліція має бути єдиним органом, а не розділеним на декілька, які ще й будуть воювати один з одним. Робота податкової системи має відбуватися в електронному вигляді, автоматично. Це стосується насамперед відшкодування податку на додану вартість (ПДВ) для експортерів.

- Що ви думаєте про спрощену податкову систему, за якої невеликі підприємці платять 4% з виручки? Більші компанії теж насолоджуються цією ставкою, розбиваючи себе на гравців меншого розміру. В результаті спрощенка стала внутрішнім офшором. Може, варто щось змінити?

- Я належу до переконаних прихильників спрощеного податку. Коли Юрій Єхануров був головою Держкомітету з підприємництва, ми з ним дуже підтримували спрощенку. Її ввели в 1998-му. Після Єханурова лобістом спрощенки став Сергій Тігіпко. На той момент стимулювання невеликого підприємництва було дуже важливим завданням. Але те, про що ви кажете, дійсно є – аудиторські, айтішні компанії, юридичні фірми розбивають себе на декілька окремих юросіб, щоб платити менше податків. Спрощену систему придумали не для цього.

Вам зараз потрібна максимально проста податкова система, як у Болгарії та Естонії, щоб було мінімум податкових платежів. Коли податкова служба почне працювати нормально, можна вводити складніші форми податків. Міжнародний валютний фонд (МВФ) зазвичай підштовхує країни, щоб вони швидше переходили до наступної стадії, але особисто я підтримую спрощену систему з низькими ставками й уніфікованими податками. Особливо якщо у вас проблеми з корупцією. А в України є велика проблема з ПДВ.

- ПДВ став одним з найпопулярніших корупційних інструментів. Дуже багато схем базуються на ручному відшкодуванні ПДВ. Звучать думки, що нам треба взагалі відмовитися від ПДВ і використовувати інші види податків.

- Не думаю, що від нього треба відмовлятися. Потрібно поліпшити його адміністрування. Загалом, в Україні величезна частина податкових надходжень формуються непрямими податками. Якщо ви відмовитеся від ПДВ і перейдете, наприклад, до податку з продажів, він розбалансує систему, а обсяги доходів від непрямих податків сильно зменшаться.

Перейдемо від доходів бюджету до видатків. Два роки тому в Україні було дві великих статті витрат – держвидатки на рівні 28% ВВП і фінансування Пенсійного фонду на рівні 18%. Для Європи нормальним вважається рівень фінансування державного пенсійного фонду на рівні 9% ВВП. Отже, Україна була країною з найвищими витратами на державні пенсії в Європі.

Далі, Україна субсидувала енергоспоживання, витрачаючи на це 10% ВВП. Здебільшого цього субсидування більше немає, як певна його частина залишилися адресні субсидії, і це добре.

Зараз інфляція знецінює пенсії, і уряд під впливом МВФ цього року прийняв дуже важливе рішення, скасувавши законом цілу купу причин для раннього виходу на пенсію. В Україні забагато хто отримує пенсії, але при цьому працює, а отримувати пенсію мають тільки люди похилого віку, які вже не працюють. До того ж у вас дуже низький пенсійний вік – 57 років для жінок, 60 років для чоловіків. Його треба підняти до 65 років. Більшість європейських країн встановили пенсійний вік взагалі на рівні 67 років. Низький він тільки у Франції. Все це дозволить підняти пенсію для старих настільки, щоб вони могли на неї прожити. Нарешті, вам потрібно більше приватних пенсійних заощаджень. На цю реформу можуть піти роки.

- Наш уряд явно не поспішає проводити непопулярну пенсійну реформу. Люди зберігають заощадження в іноземній валюті або ж на банківських депозитах, а приватні пенсійні фонди рідкісні, хоча могли б бути серйозним джерелом для інвестицій в економіку.

- Пенсійна реформа може тривати десятиліттями. Але при цьому вона може значно поліпшити ситуацію з інвестиціями. На мій погляд, найкраща пенсійна система — в Голландії.

- Чим вона хороша?

- Голландські пенсіонери в середньому отримують 70% своєї зарплати. Там дуже популярні приватні пенсійні фонди, у компаніях є відділи пенсійних заощаджень. Я додам, що в Голландії – найбільші пенсійні фонди в Європі. Це напрям, в якому потрібно рухатися. От у Німеччині, Франції та Італії застарілі пенсійні системи, через що й економічне зростання в цих країнах повільне.

- Цікаво. Державні видатки та витрати на Пенсійний фонд призвели до того, що країна матиме бюджетний дефіцит цього року на рівні 3,7%. Який рівень дефіциту бюджету комфортний для країни, чия економіка зростає дуже швидко?

- Якщо ви візьмете Швецію, то там профіцит бюджету до 1% ВВП. Взагалі, багато країн скоротили дефіцити, щоб зменшити рівень свого держборгу. В Україні держборг досягає 80% ВВП, причин для такого високого рівня немає. Звісно, все залежить від процентних ставок за цим боргом, але для України вони ще довго будуть високими. Так, у Японії держборг – 250% ВВП, але він має практично нульову ставку. В Україні середня ставка за держборгом 7-8%, якщо помножити це на обсяг боргу, який становить 80% ВВП, вийде, що 6,4% вашої економіки піде на обслуговування державних запозичень. Це дуже багато.

Тож якщо ситуація залишатиметься нормальною, ви маєте прагнути до збалансованого бюджету. А виплати за держборгом повинні бути пріоритетом щодо податкової системи. Додатковим джерелом доходу до держбюджету може стати приватизація землі, і тоді з'являться гроші, якими потрібно розрахуватися з кредиторами, а не збільшувати витрати.

Продовження реформ, до речі, має зміцнити гривню.

- Наскільки?

- Це залежить від швидкості розвитку економіки. Я нагадаю, що зараз Україна разом з Молдовою, Косово і Боснією та Герцеговиною – найбідніші країни Європи. Вам потрібно серйозно підтягнутися. Ваша економіка – лише 1/8 або 1/7 польської економіки. Україні потрібне зростання у 6-7% в довгостроковій перспективі.

- А реально досягти такого рівня зростання за нинішньої структури економіки, в якій багато виробництва сталі, зерна і є трохи технологічного сектора? Чи потрібна реструктуризація галузей?

- По-перше, аграрна галузь має стати більш технологічно просунутою. Данія і Нова Зеландія розвинулися на базі виключно сільського господарства. Аграрні технології дозволили їм стати дуже багатими країнами. По-друге, ваш технологічний сектор, якщо вірити заступнику глави Адміністрації президента Дмитру Шимківу – це 3% ВВП. Це серйозно. По-третє, потрібно створити умови для іноземних інвесторів. Саме інвестиції з-за кордону стали драйвером зростання в центральній Європі, яка таким чином інтегрувалася до європейських ланцюжків постачань.

Ви можете вклинитися у виробничий ланцюжок Німеччини. Ми бачимо, як автомобільна галузь поступово перемістилася з Німеччини в країни центральної Європи. Це торкнулося й України – на Закарпатті є завод Єврокар, який у великих обсягах збирає автомобілі лінійки Volkswagen. Це відмінний шанс, оскільки в України тепер є зона вільної торгівлі з ЄС, тому поставки до Євросоюзу не обкладаються митним збором.

Я передбачаю скорочення хімічного виробництва в Україні, тому що воно ґрунтувалося на дешевому російському газі, якого в найближчому майбутньому вже не буде. Щодо сталеливарної галузі, то більшість українських виробників досі не модернізовано. Дещо зроблено на підприємствах Інтерпайпу, Арселор Міттал. Але решта компаній використовують дуже застарілі виробничі потужності. Їх треба або модернізувати, або закривати.

- Але для модернізації потрібні гроші, а з поточним кредитним рейтингом українські компанії не можуть брати гроші в борг на ринку. Де в такому разі залучати фінансування?

- Компанії перш за все мають бути прибутковими й інвестувати прибуток у модернізацію. Крім того, можна отримати дешеві гроші від іноземних інвесторів, у яких, на відміну від українських компаній, є доступ до міжнародного ринку кредитів. А після цього і кредитний рейтинг України покращиться, що дозволить внутрішнім інвесторам теж брати гроші в борг на ринку. Чого точно не потрібно, так це фінансування компаній державними кредитами. З цього може вийти тільки корупція.

- Ви сказали про те, що Україна тепер може більше торгувати з ЄС і виробляти продукцію для цього ринку. Але деякі місцеві експерти, остерігаючись високої конкуренції в ЄС, кажуть, що Україні слід орієнтуватися на ринки Азії, Близького і Середнього Сходу, Африки.

- Почнемо з того, що вам потрібно торгувати з багатими країнами, а не з бідними. ЄС дуже багатий, його економіка – це приблизно $20 трильйонів. Росія – це $1 трильйон. Далі, ви хочете торгувати з відкритими ринками, а ринок ЄС відкритий. Коли колишні комуністичні країни ввійшли в ЄС, за дуже короткий строк частка Євросоюзу в їхньому експорті зайняла 2/3. Це шлях до зростання. У першому півріччі 2016-го на європейський ринок було поставлено 39% українського експорту, а десять років тому ця цифра була на рівні 10%. Щоправда, для української аграрної продукції європейський ринок залишається частково закритим через квоти. Тому вам варто дивитися у бік Китаю і Середнього Сходу, де є потрібні ринки для вашого сільського господарства.

- Коли я спілкуюся з місцевими агровиробниками, вони зазвичай скаржаться, що, мовляв, їхні європейські конкуренти насолоджуються державними субсидіями, тому такі субсидії потрібні і їм. Мінфін начебто налаштований аграріїв субсидій позбавити. Яким має бути правильне рішення?

- Проблема не в субсидіях. Щодо агросубсидий в ЄС, то зараз вони дуже невеликі. Здається, десь 40 млрд євро на рік. У США ця цифра набагато більша. До речі, мало хто помітив, як сильно ЄС скоротив субсидії для аграріїв.

Якщо порівнювати з агробізнесом в ЄС, то в українських виробників набагато нижчі витрати. Проблема ймовірніше в тому, що Україна могла б отримати набагато більші квоти для постачання агропродукції в Євросоюз. Великі виробники, такі як Авангард і МХП – лобіюють в Брюсселі тему збільшення квот, але український уряд цим не займається. В інших країнах ефективно працюють галузеві асоціації, просуваючи потрібні питання в діалозі з власним урядом і з урядами інших країн. А в України немає галузевих асоціацій в справжньому розумінні цього слова. Український союз промисловців і підприємців робить дуже мало реальної роботи. Все, чим вони займаються – це випрошування субсидій у держави. Це така пострадянська манера.

- Ви вже згадали проблему земельного ринку, який в Україні офіційно не запущений. Коли постає питання про зняття мораторію на продаж землі, популістські фракції в парламенті, такі як Батьківщина, блокують тему. Місцеві агровиробники теж проти ринку землі. Коли я запитав одного з топ-менеджерів Укрлендфармінгу, чому вони проти, то він сказав, що оскільки українська земля не цікава великим міжнародним гравцям, всю землю скуплять олігархи і китайці з їхніми непомірними інвестиційними апетитами.

- Зараз земля в Україні коштує $500-1000 за гектар, а якщо запустити вільний ринок землі, то вона коштуватиме $3000-4000 за гектар. Тож дехто дуже зацікавлений в утриманні низької ціни землі. Дійсно, люди хвилюються про долю землі, і це нормально. Тому варто не допускати великих покупців на ринок, обмеживши максимальну покупку 50 або 100 гектарами. Щоправда, як це зазвичай буває в Україні, окремі умільці почнуть засновувати сотні юросіб, щоб на них оформити побільше землі. Треба зробити реальністю правило, щоб одна людина могла купити тільки одну земельну ділянку. Необхідно обмежити і можливості для іноземців купувати українську землю. Багато європейських країн мають подібні обмеження.

Щодо аргументу про олігархів, які нібито скуплять всю українську землю, то він не має сенсу. Подивіться на той самий Укрлендфармінг з його земельним банком в 640 тис. га. Це одна з найбільших компаній у світі. Як вона отримала стільки землі? Допомогли добрі відносини з місцевою владою. А люди, які були власниками цієї землі, отримали за неї набагато менше грошей, ніж могли б. Звісно, Укрлендфармінг і виступає проти приватизації землі.

Ще один приклад – Мрія з земельним банком 400 тис. га. Компанія, якою володіло сімейство Гут, втратило частину землі та зараз посилено намагається її повернути будь-якими правовими методами. Це наслідки того, що немає нормального ринку землі.

Великі ферми не настільки відповідальні за землю, якщо порівнювати їх з невеликими фермерськими господарствами. Тому розвиток – за невеликими сімейними фермами. Ключовими проблемами українських агрокомпаній є поганий менеджмент і злодійство в радянському стилі, яке вважається не злочином, а основоположним правом людини. Щоб позбутися такої ментальності, потрібні фермери, які б володіли землею.

Типова ферма на американському Середньому Заході має 2 тис. га і сучасне обладнання, щоб обробляти землю. В Іллінойсі, наприклад, сімейне фермерське господарство – це тисяча гектарів у власності та ще тисяча в оренді. Клімат і ґрунт в Іллінойсі дуже схожі з українськими. При цьому в Іллінойсі кажуть, що у них найкраще сільське господарство в світі, тому Україна теж могла б бути кращою. Вам просто потрібні сімейні ферми з 2 тис. га, а не з 100 тис. га. Великі агрокомпанії можуть розвалитися через поганий менеджмент, та й навіщо вони потрібні, враховуючи те, як вони використовують зв'язки з місцевою владою, щоб не допустити в бізнес конкурентів. Тож у разі запуску ринку землі олігархи не скуплять всю землю, а навпаки – втратять її.

- В Україні великий оборонний сектор, який залишається у державній власності через свій стратегічний статус. Але без приватних інвестицій немає грошей на модернізацію, немає нормального корпоративного керування. Якими аргументами можна було б переконати уряд, Фонд держмайна в необхідності пустити приватні інвестиції в оборонний сектор? Чи не час це робити?

- Я був би дуже обережний з цим, враховуючи війну на сході. Але ви подивіться – найкраща оборонна компанія, Мотор Січ, перебуває у приватній власності. А реформу Укроборонпрому варто відкласти. Коли до неї дійдуть руки, потрібно найняти фахівців з менеджменту, таких як, наприклад, McKinsey, щоб вони провели реструктуризацію.

Не забуваймо, що український військово-промисловий комплекс був частиною радянського, тому тепер, коли зв'язки з Росією втрачені, Укроборонпром має багато проблем. Однозначно, його потрібно розформувати. Якісь підприємства закрити, якісь приватизувати.

Якщо ви подивитеся на американський оборонний сектор, то побачите, що він величезний. При цьому теж дуже корумпований. Це складна галузь.

- У мене є питання про Національний банк. НБУ перейшов на режим таргетування інфляції. У цьому режимі працює, наприклад, американський Федеральний резерв. Вони кажуть – ось, ми хочемо інфляцію 2%, і використовують певні інструменти, щоб досягти цього рівня. А наш Нацбанк не каже, яку інфляцію він хоче бачити – він просто прогнозує, якою вона буде: 12% на кінець цього року. І незрозуміло, що вони роблять, щоб знизити таку високу інфляцію. Вони просто не можуть її знизити?

- Так. Перехід до інфляційного таргетування має проходити поступово. Зараз ключова ставка НБУ – 15%, а інфляція 8%, тож ефективна ставка – 7%. Це дуже багато. Як результат, ставки комерційних банків – десь 20-23%, якщо відняти інфляцію, то ефективна ставка буде приблизно 15%. В Україні мало хто може дозволити собі взяти кредит на таких умовах. Але з часом падіння інфляції знизить та банківські ставки.

- Але інфляцію потягне вниз ринок, а не втручання НБУ, правильно?

- Так, і це потребуватиме часу. Інфляційне таргетування – це про цілі, а не про реальність.

- Є до вас питання про Росію. Я перевірив рівень резервів російського центробанку – він становить близько $400 млрд. Це означає, що росіяни можуть витримати десятиліття санкцій?

- І так, і ні. Економічна політика Росії дуже особлива. Я б сказав, драконівська. Її сутність зводиться до простого принципу: все для держави і нічого для людей. Рівень життя в Росії впав дуже сильно. З листопада 2014-го реальні зарплати скоротилися на 10%, а цього року доходи населення вже встигли впасти на 5%. При цьому ВВП минулого року скоротився на 3,7%, а цього року впаде десь на 1% або менше. Важливо те, що рівень життя впав набагато більше, ніж ВВП. Це не тому, що динаміку ВВП підтримували інвестиції – вони впали приблизно так само, як і рівень життя.

Російський уряд має потрібний йому курс рубля за рахунок збідніння населення. Вони дозволяють рублю девальвувати пропорційно падінню цін на нафту, в результаті девальвація виходить глибшою, ніж вона мала б бути. Як результат, Росія має величезний профіцит платіжного балансу, торговий профіцит. Вони дуже сильно зменшують імпорт, оскільки нафта подешевшала, а через санкції немає доступу до міжнародного фінансового ринку.

Тож російське населення дуже сильно страждає від західних санкцій, і питання в тому, скільки вони ще витримають. Доки ми побачили на диво мало реакції від людей на погіршення економічної ситуації. Але можна говорити про те, що західні санкції зупинили російську військову агресію – у Сирії й на Донбасі.

Інтерв'ю відбулося в рамках конференції YES