Майстер закритих тем

Дмитро Гнап, журналіст-розслідувач і співавтор резонансного фільму про загибель Павла Шеремета, викладає свою версію вбивства відомого журналіста, задає неприємні запитання офіційному слідству, а серед головних фігурантів інших своїх розслідувань називає Петра Порошенка

 

Ольга Духніч

 

 

На початку травня широкій публіці відкрилося чимало нових значимих фактів про гучний і досі не розкритий злочин, вчинений рік тому в Україні, — вбивство журналіста Павла Шеремета. Журналістам вітчизняного розслідувального проекту Слідство.Інфо та представникам міжнародного проекту з розслідування корупції та організованої злочинності OCCRP навіть вдалося знайти ключових свідків резонансного злочину, про яких в МВС і не підозрювали.

Представлений ними фільм Вбивство Павла, який отримав широкий резонанс, став підсумком гігантського обсягу роботи і помітним кроком у розслідуванні. Офіційному слідству подібне продемонструвати не вдалося.

Фільм-розслідування змусив президента України критично висловитися про роботу офіційного розслідування. Слідом за цим про бажання співпрацювати з журналістами-розслідувачами заявили Нацполиция і СБУ.

Серед тих, хто змусив спітніти високопоставлених чиновників, — Дмитро Гнап, журналіст проекту Слідство.Інфо та співавтор фільму. Гнап займається розслідуваннями вже десять років, причому нерідко результати його роботи перетворювалися у велику новину для всієї країни. Серед найбільш значущих проектів — розслідування причетності президента Порошенко і його близького оточення до панамським офшорів, а також справа про розкрадання коштів, отриманих за Кіотським протоколом, близькими до президента людьми.

З НВ Гнап зустрічається в одному з кафе на Європейській площі столиці. В очікуванні кави він гортає меню і обурюється цінами на порційне сало. "За ці гроші я можу кілограм доброго сала на ринку, вибрати і засолити", — іронічно відзначає він. Втім, відразу стає серйозним, як тільки справа стосується предмета розмови, і зізнається, що у нього, як і його колег зі Слідство.Інфо, багато питань до офіційного розслідування загибелі Шеремета.

— Яку мету ви ставили, знімаючи фільм Вбивство Павла: це проміжний підсумок паралельного розслідування або ж, наприклад, спосіб підштовхнути розслідування справи Нацполіцією?

— Ми майже відразу після загибелі Павла почали своє, незалежне розслідування, тому що довіряти українським правоохоронним органам не можемо з цілого ряду причин. Це і політичний тиск, якому вони піддаються, і корупція, і значна кількість подвійних агентів в цих органах.

Як колеги Павла Шеремета та журналісти-розслідувачі, ми маємо повне право на власне розслідування. І, як з'ясувалося, почали його не даремно. В процесі виявилося, що багато важливих деталай офіційне слідство навіть не відпрацьовувало. Для них багато чого в нашому фільмі стало новинкою. Тепер керівництво Нацполіції просить у нас матеріали.

Ми кажемо: добре, давайте працювати разом, але це повинен бути двосторонній процес. На відміну від поліції, у нас немає повноважень проводити обшуки, затримувати і заарештовувати. Ми просимо їх також ділитися виявленими фактами з нами і готові підписати папери про нерозголошення.

— Як виглядав ваш діалог з силовими структурами в процесі розслідування і підготовки фільму?

— Ми зверталися із запитами і в СБУ, і в Нацполіцію. Моя колега Олена Логінова надіслала запит, вказавши, що у нас є відео з цінним свідком у справі. Однак наші запити вони ігнорували. І нас це, чесно кажучи, не здивувало. Ми стикаємося з такою ситуацією в інших розслідуваннях — чим більш резонансна справа, тим частіше так працює система. Раптом що — таємниця слідства, і до побачення. І кожен раз просимо: ну будь ласка, у нас розслідування, вбили нашого колегу. Наприклад, ми так і не змогли отримати відео з камер спостереження одного з будинків Нацбанку, який знаходиться прямо навпроти будинку, де жив Шеремет. Ми зверталися за допомогою в Нацполіцію навіть через наших колишніх колег-депутатів. Відповідь: ні, не дамо — таємниця слідства. При цьому слідство застигло на мертвій точці.

Чим більш резонансна справа, тим частіше так працює система. Раптом що — таємниця слідства, і до побачення

— З чим ви пов'язуєте таку повільність офіційного слідства? Адже навіть президент заявляв, що для нього розслідування вбивства Шеремета — справа честі.

— Можливо, це непрофесіоналізм і некомпетентність. Ми бачимо, що частина слідчих майже не вміють працювати з інтернет-додатками і програмами обробки інформації. Деяким доводиться пояснювати, що таке YouTube.

Коли відразу після вибуху поліцейські почали працювати на місці, у них навіть не було на що записувати відео, знімати інформацію з камер спостереження. Тільки через тиждень після інциденту їм видали жорсткі диски, щоб вони могли це робити. Вони не знають багатьох речей, з якими ми маємо справу. Мені складно їх звинувачувати, адже вони працюють за маленьку зарплату — реформування їх не торкнулося.

Ми також бачимо, як відокремлено діяла міжвідомча слідча група, що складалася з працівників СБУ, Генпрокуратури і поліції. Як лебідь, рак і щука.

— У вашому фільмі прозвучали імена можливих свідків у справі, показано їхні обличчя. Може це, на ваш погляд, вплинути на їхню безпеку і на хід слідства?

— Інтерв'ю з головним свідком ми записали ще у вересні 2016 року. З тих пір пройшло вісім місяців, цей свідок знав, що зустрічається з журналістами-розслідувачами. Тому ми вирішили, що час — ключовий фактор. Вісім місяців тиші ми порахували достатнім терміном, щоб зараз засвітити його обличчя.

Це важливий свідок, який у момент закладки вибухівки під автомобіль Шеремета знаходився у безпосередній близькості від місця злочину і, як показують камери відеоспостереження, бачив можливих виконавців з дуже близької відстані.

Ми не звинувачуємо цю людину, так як у нас немає для цього підстав. Але є підозри в її причетності до справи. Бентежить і той факт, що він не був чесний з нами під час інтерв'ю і не зміг переконливо пояснити, чим займався глибокої ночі неподалік від будинку Шеремета. Це наштовхує на думку, що йому є що приховувати. Крім того, він виявився екс-співробітником СБУ, чиї діючі працівники, за нашими даними, стежили за журналістами Української правди.

— Виходячи з того, що вам відомо сьогодні, якої версії з заявлених слідством дотримуєтеся ви?

— Звичайно, це версія професійної діяльності з варіаціями. Можливо, Павло отримав певні дані, компрометуючі політиків в Україні або Росії, і його вбили, щоб припинити поширення цієї інформації. Він не був розслідувачем, але був відомим і авторитетним і впізнаваним журналістом. Варіація цієї версії — політична: хто з політиків міг використовувати його вбивство в своїх інтересах, в цілях усунення когось з політичної арени. Побутову, комерційну та інші версії ми відмітаємо.

— Які питання у вас виникли або залишилися після завершення роботи над фільмом?

— Є питання, які ми ставимо нашим правоохоронним органам. Анонсувалося залучення співробітників ФБР до розслідування, але їх залучили тільки до вибухо-технічного аналізу — процедури, яка не вимагає особливих компетенцій. Чому фебеерівці не залучались до роботи по суті? Наприклад, до аналізу записів відеоспостереження.

Наскільки нам відомо, їм не дали попрацювати. Велика частина доказів була знищена ще в день загибелі Шеремета. Через п'ять годин після вибуху, ще до приїзду ФБР, комунальні служби провели прибирання місця події.

Друге питання: чому не були відпрацьовані ключові свідки і свідчення на місці у перші три дні після вибуху? Третє: чому не були опубліковані фотороботи можливих убивць, які встановлювали вибуховий пристрій і приводили його в дію?

Ми отримали відео з потенційними вбивцями майже відразу, одночасно з поліцією. У нас була можливість з допомогою хлопців з Bellingcat (пошукова дослідницька мережа) скласти й опублікувати хороші тривимірні фотороботи цих людей, проте ми свідомо цього не робили, щоб не заважати слідству. У Нацполіції була така ж можливість — чому ж вони нею не скористалися? Ми чесно чекали вісім місяців. При такому ході розслідування проглядається небажання правоохоронних органів займатися цією справою.

— На своїй нещодавній прес-конференції президент Порошенко заявив, що в Україні ніколи свобода слова не була такою, як зараз. Що ви, як журналіст-розслідувач, думаєте з цього приводу?

— Насамперед хочеться сказати Петру Олексійовичу — вчора, на жаль, у мене для цього не було мікрофону в руках, — що свобода слова — це не його особиста заслуга. Український народ завоював цю свободу в жорстокій боротьбі з режимом Януковича. Це заслуга суспільства, і було б добре, якщо б влада не намагалася на неї зазіхати.

— За вашими відчуттями, зазіхає?

— Звичайно, але здійснює це грамотно і продумано. Розслідування, що критикують президента і його друзів, не виходять на центральних каналах. У нас залишився невеликий заповідник на Першому національному, але і тут вони нічого не можуть зробити. Вихід розслідувань на Першому національному — заслуга Майдану. І виступити проти цього — означає виступити проти Майдану.

— А працювати стало легше чи складніше?

— Відбувається відкочування назад. В 2014 році, одразу після революції, працювати було легко, незважаючи на те, що війна була в самому розпалі. Але потім ситуація в країні стала спокійнішою, ті, хто прийшов до влади звикли до важелів влади — тепер вони намагаються прикручувати гайки. Ми знаємо, що зараз існує практика дзвінків співробітників Адміністрації президента директорам найбільших каналів. У власників цих каналів, українських олігархів, все добре, так як вони контролюють більшу частину інформаційного поля, і ніхто нікого не ображає. Журналістам-розслідувачам працювати не так небезпечно, але ось колективне мовчання — воно повернулося.

— Фігуранти і обставини якого з розслідуваних вами випадків вас досі вражають і обурюють?

— Це справа Юрія Іванющенка, більш відомого як Юра Єнакієвський, одного з найближчих соратників Януковича. У 2014 році Генпрокуратура на ентузіазмі після революції гідності попросила передати їм всі матеріали по корупційним схемам Іванющенка.

Ми направили наші результати в Генпрокуратуру, після чого було порушено безліч кримінальних проваджень. Іванющенка оголосили в розшук. А потім відбулися президентські вибори, а за ними — парламентські, і в складі БПП опинився Олег Недава, фінансист Іванющенка і керівник одного з ключових підприємств скандального КарпатиБудінвесту.

Як виявилося, чоловік, який брав участь в колосальному розкраданні державних коштів, був правою рукою Іванющенка, народний депутат президентської фракції в парламенті. Мене це обурило до глибини душі.

На мої запити в прокуратуру відповідали, що провину Недави ще потрібно довести — вони, мовляв, над цим працюють. А коли головою Генпрокуратури став Юрій Луценко, то всі провадження проти Іванющенка і Недави  були припинені. Хоча нами була зібрана величезна доказова база, і слідчим не важко було б нарити дані на реальний тюремний термін обом. Але Недава досі в складі фракції БПП, голосує як треба і вважається поважною людиною. Юрій Іванющенко знов отримав свободу пересування по світу і повернеться в свій Версаль в Кончі-Заспі. В українського правосуддя запитань до нього немає.