Не один рік у Facebook гуляє смішна фотографія 1930-х років, на якій жінка приміряє нібито маску від депресії. Я купився на неї теж, зберіг знімок, з тим, щоб дізнатися більше про тогочасну методикою боротьби з недугою. Виявилося, що картинка з великого фоторепортажу в голландському таблоїді Het Leven, вельми популярному у своєму регіоні в період між двома війнами (після 1941 року тижневик уже не виходив). Ще крутіше! Буде про що писати.
Потратив кілька днів на пошуки персонажів із замітки колег з Het Leven. І, на превеликий жаль, виявилося, що репортаж, як і багато інших в цьому виданні — невинна вигадка. Невинна — тому, що редактори вигадували курйозні теми, супроводжували їх постановочними фотографіями і тільки заради того, щоб вразити і привабити більше читачів. Матеріали, як правило, нікого не ображали зумисно. Так, Het Leven показав одного разу людину, схожу на мавпу, і подав її як відсутню ланку в розвитку homo sapiens. Або репортаж про те, як відважна жінка стрибає з вікна будівлі, а двоє її друзів, всупереч законам фізики, ловлять її внизу.
В ту пору fact-checking'ом — перевіркою достовірності фактів — страждали далеко не всі видання. Особливо ті, що висвітлювали «життя, як воно є».
А в жовтні 1937 року Het Leven вийшов з коротким матеріалом про Школу усмішок у Будапешті. Автор замітки закидав угорській столиці високий рівень самогубств через депресивну атмосферу міста. Відтак, якийсь професор Йенне і гіпнотизер Вінчі відкрили курси, на яких можна було освоїти посмішки Мони Лізи, голлівудських кінозірок або американського президента Франкліна Рузвельта. Остання була найдорожчою — за шість тижнів навчання $500. Немислима на ті часи сума.
Єдиним достовірним фактом замітки Het Leven була підвищена депресивність Будапешта. Він навіть зажив слави столиці самогубців. А весь світ наспівував романс 1933 року Похмура неділя угорського шансоньє Реже Шереша. Вірші музикантові запропонував репортер кримінальної хроніки з газети Восьмигодинні новини Ласло Явір.
Дуже швидко виникла міська легенда, що Похмура неділя підштовхувала жителів Будапешта до суїцидів. Принаймні, в місцевій пресі повідомлялося про 17 випадків самогубств, певним чином пов’язаних з піснею. Цілком імовірно, що сам автор віршів як хронікер скандалів посприяв цьому зв’язку. Але вже на сторінках газети. А Шереша одного разу навіть серйозно побили за створення диявольського гімну самогубців.
Проте, звичайно, причини ментальної депресії угорців тоді були в іншому. Небо з макове зернятко їм здалося після несправедливого рішення Паризької мирної конференції 1920 року після Першої світової війни.
Умови, запропоновані країнами-переможницями Будапешту, шокували. Угорщину позбавляли 2/3 її території. Стародавні міста Пожонь і Колошвар (сучасні Братислава і Клуж-Напока), які угорці вважали своїми історичними столицями, переходили до сусідів. Про флот тепер і думати не доводилося — між морем і Угорщиною простягалася Держава словенців, хорватів і сербів (ДСХС). Це при тому, що порт Фіуме (Рієка) на Адріатиці з 1870-го перебував під юрисдикцією Будапешта.
4 червня 1920 року державні прапори по всій Угорщині були приспущені — прийшла звістка про остаточне підписання миру, відомого як Тріанонський. З територією країна втрачала 64% населення (в тому числі 3 млн етнічних угорців), 88% лісів, 83% виробництва чавуну, 67% банківської системи.
Про масштаб трагедії пише сучасний історик Ласло Контлер: «Угорська національна самосвідомість була скроєна за зразком світовідчуття громадян середньої за розмірами держави з 20−30-мільйонним населенням… [Угорці] відчули жах ментальної клаустрофобії».
Про те, як угорські інтелектуали і політики долали цю клаустрофобію в 1920−30 роках, читайте в найближчому номері НВ.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ