З самого ранку станція метро Театральна працює тільки як пересадочний вузол, станції Площа Льва Толстого і Палац Спорту не працюють. Щоразу, коли машиніст поїзда оголошує це по радіозв'язку, люди у вагоні невдоволено зітхають. Мовляв, знову.
Останнім часом деякі станції метро в центрі Києва часто закривають через анонімні дзвінки про «замінування». Однак цього разу причина інша — щорічний Марш рівності за права ЛГБТ+, який проходить у самому центрі Києва.
Щоб потрапити на Марш, найзручніше було виходити на метро Університет. Тому тут, вже у вестибюлі станції, чергують кілька поліцейських у яскраво-жовтих жилетах. Ще з десяток сидять у верхньому вестибюлі між ескалаторами.
Виходжу з вагона. Навколо багато молоді, у більшості є щось з райдужною символікою. У когось це принт на футболці, у когось — візерунок на шкарпетках або на кепці. Всі посміхаються. Багато хто розмовляє англійською.
На виході з метро — ціла купа поліцейських, які розсілися на парапетах, немов горобці. Кілька компаній поліцейських бачу і в ботанічному саду Фоміна.
— Я кажу, буду працювати на гєйпараді. А він мені: Шо? Серйозно? — долинає до мене обривок їхньої бесіди.
Іду бульваром Тараса Шевченка до перехрестя з вулицею Володимирською. Саме тут, як і торік, починається маршрут колони. Молодь несе в руках згорнуті транспаранти, багато хлопців і дівчат — із кольоровим волоссям. Чим ближче до перехрестя, тим щільніше проїжджа частина заставлена службовим спецтранспортом правоохоронців.
Проходжу повз компанію молодих людей. Вони вмиваються водою з пляшки, обличчя почервоніли. Мабуть, їх чимось облили і набризкали в очі.
— Медика можна до метро, медика? — кричить дівчина-волонтер у червоному жилеті. Поліцейський поруч із нею одразу реагує і командує в рацію:
— Чуєш, там біля метро когось наче краскою обливають, організуй туда пару нарядов.
Територія, де має проходити сам марш, огороджена сіткою. На вході поліція перевіряє сумки. Моя пищить. Просять відкрити і все показати. Виявилося, що пищали ключі, тому що це металевий предмет.
— Wow, look at this! — хлопець одразу за мною проходить за сітку, відразу ж умикає смартфон і починає вести пряму трансляцію в якусь із соцмереж.
Біля червоного корпусу КНУ імені Тараса Шевченка стоїть компанія з чотирьох осіб. Один чоловік, дві жінки і дівчинка-підліток. Всі пишної комплекції, дорослим років під 50 на вигляд. Чоловік запитує у своїх супутниць, що сьогодні за захід.
— Марш. Геї будуть ходити, — відповідає йому одна з жінок, пані в червоній футболці.
— Так? — задумливо протягує чоловік. — А куди саме будуть ходити?
Від перехрестя і далі, по Володимирській у бік метро Золоті Ворота, шикуються колони учасників. Кожна організація або об'єднання йде в своїй колоні: є правозахисна ГО Amnesty International, Альянс громадського здоров’я, ВГО 100% життя, колона батьків, чиї діти належать до спільноти ЛГБТ+ і багато інших.
Цьогоріч на марші вперше з’явилася і колона атовців- ЛГБТ+. А транс-колона, організована спільнотою Trans*Generation, стала наймасштабнішою за всю історію цього руху в Україні — у ній йшли транс-люди з різних міст України.
По інший бік барикад, уздовж вулиці Володимирської у напрямку вулиці Саксаганського, вишикувалися противники маршу. Здебільшого це представники праворадикальних організацій, які аргументують свою позицію уявленнями про «традиційну сім'ю».
Неподалік — прихильники сімейних цінностей, але з ухилом у релігію. Вони апелюють перед учасниками Маршу рівності до висловлювань на кшталт того, що гомосексуалізм — це гріх, і Господь усіх покарає. Учасники маршу їх не чують, тому що їх розділяє кордон з поліцейських і з кінної поліції. Остання стоїть якраз лицем до противників Маршу.
Проходжу повз яскраву і високу травесті-діви. У неї накладні груди з сосками, що стирчать, одягнена вона в вишиванку з оголеними плечима і український вінок з великих штучних квітів. Її звуть Помпея Мамайська, вона артистка дуету Drag queens duo Baccara.
— Часто буває, що люди створюють сім'ї, народжують дітей, а потім, після кількох років у шлюбі знаходять у собі сили зізнатися, що насправді в них інша орієнтація, наприклад. Хто страждає від цього передусім? Діти. Тому не треба брехати з самого початку. Найважливіше — це бути чесним з близькими і з самим собою, — каже Помпея Мамайська.
Минулого року компанія травесті-артистів пересувалася маршрутом на автомобілі зі спеціальною платформою. Звідти лунала музика, артистки танцювали, співали і всіляко створювали атмосферу свята на Марші.
Цього року з організацією платформи спочатку не склалося: спершу не вистачало грошей, потім одразу кілька власників таких авто відмовили в оренді транспорту, почувши, куди саме потрібен цей самий транспорт.
І ось, гроші зібрали, платформу знайшли, замовили звук, кольоровий дим та інші святкові спецефекти. Однак рано вранці водій відмовився їхати, тому що його залякали противники Маршу — пообіцяли підпалити авто разом із ним. Тому травесті йшли пішки разом з іншими учасниками і учасницями прайду. Деяким було відверто складно пересуватися бруківкою на вулиці Богдана Хмельницького через високі каблуки і тонкі шпильки. Туфлі доводилося нести в руках.
О 10:01 колона рушає. Над головами літають дрони. Уздовж дороги — противники Маршу, які тримають чорні розтяжки з білими написами про те, що «Содом — це дорога в пекло».
Цьогоріч людей помітно більше. Я йду назустріч колоні, поки вона потихеньку рухається вперед: колона в'ється, наче змія, йде за один поворот, за інший, але ніяк не закінчується.
Весь парк імені Тараса Шевченка оточено поліцією. Пізніше на брифінгу голова Нацполіції України Сергій Князєв повідомить, що цього року вони задіяли велику кількість особового складу, проте меншу, ніж минулого року.
Подекуди стоять самотні протестувальники. Майже на кожному плакаті є щось про Содом і Гоморру.
Цього року учасники прайду несуть не тільки плакати про рівні права, демократію і свободу вибору, а й трохи про політику. Наприклад, про те, що Крим — це Україна. Багато хто на своїх транспарантах цитує творчість Тараса Шевченка.
На деяких етапах маршруту знову з’являються нові супротивники маршу, які розгортають плакати за традиційні сімейні цінності і скандують: «Ваші батьки — це мама і тато, а у ваших дітей будуть батьки?»
За ходою спостерігають продавці магазинів, оптики і аптек, офіціанти з кафе і відвідувачі ресторанів на літніх майданчиках. Серед учасників маршу бачу кількох людей із собаками. Одна з дівчат зупиняється під деревом, щоб напоїти лабрадора водою з власних долоньок. Надворі — майже +30.
Марш закінчується раніше запланованого. З’ясовується, що представники праворадикальних організацій спробували перекрити маршрут у напрямку до кінцевої точки — Національної Опери України.
Пізніше стане відомо і про те, що Національна поліція в ніч на 23 червня провела цілу спецоперацію: вони зупинили автобус, який повинен був доставити на Марш досить дивний вантаж. Це 200 презервативів, напханих екскрементами. Противники Маршу рівності планували закидати ними учасників ходи. Для виготовлення таких «бомб» на Жуковому острові в Києві вкрали кілька біотуалетів.
Після закінчення Маршу волонтери кілька разів настійно радять всім покинути центр міста на метро, через спеціально підготовлену станцію Театральна — її закрили на вхід і вихід для всіх, крім учасників прайду. Часто учасників і учасниць розвозять на жовтих мікроавтобусах, які спеціально організували заздалегідь. На прощання люди скандують: «Спасибі поліції».
— Боїтеся, суки, — крізь зуби шипить чоловік років 45 на вигляд у джинсах, сірій футболці, з телефоном у руках. Він стоїть навпроти кордону з поліцією і, можливо, теж поліцейський, але в цивільному.
З нізвідки з’являється хлопець в костюмі хакі з телефоном на селфі-палиці. Знімає учасників прайду, коментує те, що бачить:
— Що це робиться? Дивіться, що робиться!
Потім підходить до поліцейських і питає у них, наводячи смартфон на їхні обличчя:
— Ви вважаєте, що чоловіки, переодягнені в жіноче — це нормально?
Поліцейські не відповідають.
— Нормально жити ніхто не хоче, як я зрозуміла, — роздратовано кидає на адресу учасників Маршу жінка років 60 на вигляд і, опустивши голову, тікає крізь кордон правоохоронців.
Організатори — ГО КиївПрайд — скликають журналістів на брифінг. Повідомляють, що цьогоріч у Марші рівності взяло участь приблизно 8 тис. осіб. Серед них є як кияни, гості з інших міст України, так і іноземці.
— У мене давно була мрія взяти участь у прайді, — розповідає Софія Назарова. Вона приїхала сюди аж із Томська — міста в російському Сибіру, де керує трьома організаціями на тему фемінізму і ЛГБТ+. Каже, що розмах заходу її вразив.
У Росії такі акції практично не відбуваються. Особливо в Сибіру, говорить Назарова. А від місцевої поліції не варто і чекати такої підтримки, яку надали українські правоохоронці учасникам прайду в Києві.
Під час брифінгу в компанію журналістів нібито між іншим потрапляють кілька чоловіків. Коли організатори КиївПрайду просять ставити їм запитання. Один із чоловіків вигукує:
— Скажіть, чи знаєте ви, за що спалили Содом і Гоморру?
З чоловіком розбирається Поліція Діалогу — його акуратно просять відійти вбік і не заважати роботі ЗМІ. Волонтери просять учасників, які ще не виїхали, зняти з себе райдужну символіку, перш ніж сідати в громадський транспорт. Пізніше в інстаграмі знайду відео, де вся ця молодь, вщент наповнивши вагон метро, хором співає Червону руту.
— П’ятий ювілейний КиївПрайд пройшов не без ексцесів. Але це було очікувано, тому що такий нормальний шлях будь-якої країни, що розвивається, — ділиться зі мною враженнями травесті-діва Марлен Шкандаль. — Отже, ми на правильному шляху.