Для такого кроку можуть бути різні причини. Перша і найпростіша: Путін напередодні так званих виборів шукає PR-привід зайвий раз засвітитися. Зрозуміло, для російського президента не проблема 24 години на добу бути на всіх каналах телебачення. Але це все-таки виграшний привід. Тому що він – особисто – доб'ється звільнення полонених. Це завжди добре сприймається, це завжди позитивна новина. Такий ось маленький новорічний подарунок.
Але, по-перше, мало кого в Росії це взагалі хвилює, а, по-друге, ніякого голосування, виборів немає. Путін в будь-якому випадку отримує свої 70% голосів, тому перемога теперішнього президента Росії гарантована за відсутністю виборів. Але оскільки Росія грає в цю виборну гру – невідомо перед ким цю комедію розігрують – то це звичайний передвиборчий PR-хід.
Друга причина: сигнал Заходу про те, що Путін готовий активніше брати участь у вирішенні конфлікту в поєднанні з колишніми сигналами, мовляв, можна вводити війська ООН. У цьому контексті це продовжує лінію компромісного Путіна, який готовий йти на поступки, але вони неможливі, тому що Україна не хоче ніяких поступок, впирається, провокує продовження конфлікту на Донбасі. Можлива така лінія.
Росія грає в свою виборну гру, і це звичайний передвиборчий PR-хідЩо стосується загального вирішення проблеми, в цілому позиція Путіна зрозуміла: він визначив, що згоден на введення миротворців, торгуватися і поступитися, дозволивши миротворцям бути на всій території. Не знаю, чи готовий він поступитися, щоб серед них не було росіян. Але в будь-якому випадку готовий погодитися, щоб війська ООН були на всій території в обмін на повне виконання Мінських угод.
Але оскільки зрозуміло, що Україна на це не погодиться, то він веде свою PR-кампанію як всередині країни напередодні так званих виборів, так і з Заходом, намагаючись показати себе миротворцем. Але при сформованому ставленні до Путіна на Заході це безглуздо. Ніякі жести вже нічого не можуть змінити, але щось йому робити треба – от він і робить.
Зустріч з Трампом наполовину відбулася, наполовину – ні, можна довго перетирати, скільки секунд вони стояли поруч, хто до кого ближче підійшов, хто посміхнувся на один міліметр. Трамп зараз ні на які серйозні контакти з Путіним не піде, навіть якщо б сам цього реально хотів, через внутрішньополітичну ситуацію в США. Це бажання повноцінної повномасштабної зустрічі випливало, по-перше, з бажання показати всередині країни, що Путін – великий лідер, з яким всі рахуються і всі ведуть переговори. По-друге, показати це самому собі, а по-третє – знову ж зробити щось для Заходу.
У Путіна зараз одна важлива психологічна проблема. За довгі роки він звик не тільки до нестримних лестощів російських чиновників, журналістів, письменників, артистів та інших. Він давно не сприймає їх як людей. Він знає ціну цих лестощів, що це його безпосередні підлеглі, яким нікуди подітися.
Він звик до нестримних лестощів Заходу. Це були лестощі від противного. Його лаяли – але як? Найбільший, найжахливіший, найголовніший, найвпливовіша людина в світі, і фотографія на обкладинці Time – це була головна висота, якої він домігся і роками її займав. Зараз це становище на Заході ризикує впасти з двох причин. По-перше, дуже сильний накат проти Росії – публікація чиновників, ще якісь речі. Він як і раніше жахливий, але настільки, що вже майже не найвеличніший.
Друге – удар ножем в спину, про який ніхто не говорить, але він має для Путіна першорядне значення. Найвеличнішим впевнено і без жодних зусиль став товариш Сі – очільник Китаю. Адже сила Путіна була не в тому, що Росія – найбільша країна в світі. Вона не найбільша. Велика, ядерна, впливова, але не велична. Китай за всіма позиціями набагато сильніший за РФ. Але голова Комуністичної партії Китаю, як і західні політики, був замінною фігурою, а Путін – цар. Це абсолютно різні величини: президент, навіть дуже великої країни, і цар найбільшої країни. Природно цар особисто набагато важливіший і впливовіший за будь-якого президента. А тепер цей китаєць, схоже, теж став довічним головою Китаю. І таким чином російський президент йде на другий план. Для Путіна це болюча позиція, тому що єдине чого він домігся за 18 років – це немало, але єдине – що він головний. І раптом виявляється, що ні. А якщо ти став номером два, то покотишся далі. Тому я думаю, що він намагається якось підтвердити свій статус.
У цьому контексті годиться все. Путін – винятковий майстер PR. І цей відносно невеликий для нього PR на Донбасі теж піде в скарбничку. Далі він буде шукати нові більш вдалі і сильні PR-ходи, ніж дешевинка з ловлею щук і діставання амфор. Я думаю, він щось придумає. Але простір для реальних дій у нього страшно звужений. За 18 років свого правління реально він зробив одне – Крим захопив. Але другого Криму вже немає, більше реально робити особливо нічого. Звичайно, в Сирії добилися великого успіху – врятували Асада. Але він нікого не цікавить в Росії. Путін зробив одну справу, яка принесла велику любов народу – це Крим, і одна справа, яка стала його фатальною помилкою – Крим і втручання в американські вибори. Причому останнє було ще більшою помилкою, ніж Крим: він розлютив американців, це було безумство і абсолютно непотрібна дія, адже Клінтон була б для Росії нічим не гірше, ніж Трамп.
Новое Время запрошує на лекції наших відомих колумністів Діалоги про майбутнє . Детальна програма тут
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени