Президент може бути заручником своїх же обіцянок швидкого миру. І це створює основні ризики. Тому що перемир’я можливе, але швидкий мир може бути тільки на умовах Путіна, оскільки він розпочав війну і він нею керує. А ці умови є неприйнятними для України. Україна ж не має жодних важелів, здатних змусити Росію здатися.
В української сторони можуть бути лиш ілюзії. Ілюзії про те, що Путін стомився від протистояння, економіка Росії страждає, і тому Росія готова піти на болісний для себе компроміс і віддати Донбас на умовах України. Але це якраз ілюзія. Отже, економіка Росії страждає, але це не змушує страждати Путіна. Обираючи між імперською величчю і економікою, Путін завжди обирав імперію. Завжди. І нема жодних причин для того, щоб зараз він вчинив інакше. Так, нові болісні санкції можуть стримувати його від ескалації, але наявність колишніх не змусять його піти назад.
Тому максимум, що ми можемо досягти на сьогоднішній зустрічі, — це одне велике нічого і набір наступних кроків щодо заморожування конфлікту. Розведення військ, обмін полоненими — це все елементи заморожування конфлікту. І важливо, щоб заради цих кроків Україна не здавала свої стратегічні інтереси. Приклад з Цемахом показовий. Можна обміняти одного українця на сотню російських найманців, згадуючи приклад Ізраїлю, але не можна змінювати заручників на суверенітет, знову ж згадуючи приклад Ізраїлю.
Путін хоче контролю. Над усією Україною. Не над клаптиком землі і кількома мільйонами пенсіонерів. І точно не вчинить нічого такого, що дозволить Україні вирватися з його пазурів. А отже, нам потрібно обмежити його вплив тим, що маємо. Адже сьогодні цей вплив мінімальний. І нам необхідно зробити це, не виходячи з ненависті до нього особисто чи росіян, адже ненависть це деструктивне почуття. А виходячи з інтересів українців, яких чекає або бідність «руського» мира, як данина, або шлях до цивілізації і добробуту, як важка праця.
Найгірше, що може статися з українськими учасниками переговорів, — вони залишаться в уявній парадигмі «руського» мира, де війна — це підступи політиків, а отже, усунувши їх (чомусь українських) можна закінчити і війну. Наше протистояння — це боротьба колонії за саму себе з імперією і це абсолютно природний процес, який триватиме до тих пір, поки імперія не перестане вважати себе імперією. І прізвище українського президента тут нічого не змінює. І будь-які його таланти не змінять протилежних інтересів України і Росії.
Я бажаю президенту удачі. І сили. Сили не йти на поступки заради політичних дивідендів і рейтингів. Удачі зрозуміти, що інтереси України для президента важливіше, ніж виправдання створених завищених очікувань.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ