Макроне, вийди геть

Рух працюючих бідняків, що почався з акцій проти підвищення цін на пальне у Франції, перетворився на масовий бунт проти бідності, нерівності та президента, який їм надокучив

Анна Павленко

Р ік тому Селін, 33-річна мешканка французького містечка Сен-Ло неподалік від Ла-Маншу, відкрила невеличкий продуктовий магазин. Відтоді вона працює по 14 годин на день і зарплату собі не платить, оскільки все зароблене спрямовує на погашення кредиту.

"Мій чоловік отримує 1,8 тис. євро на місяць, але з трьома дітьми цього мало, — зізнається француженка. — На Різдво ми не зможемо купити їм подарунки".

Аби висловити невдоволення своїм матеріальним становищем, Селін одягнула жовтий жилет і разом зі співгромадянами блокує головну автомобільну розв'язку в Сен-Ло. Аналогічні акції протесту ось уже більше місяця у вихідні проводять сотні тисяч французів у всій країні.

Вперше демонстранти в обов'язкових для водіїв люмінесцентних жилетах вийшли на вулиці провінційних міст Франції в середині листопада, вимагаючи скасування підвищення податку на пальне, яке повинно збільшити вартість 5 л дизеля на 26 євроцентів.

За останній рік популярне у Франції пальне вже подорожчало практично на чверть — до 1,51 євро за літр. І хоча його вартість залишається нижчою, ніж в Італії, Бельгії та Швеції, чергове підвищення стало останньою краплею для небагатих жителів французької провінції, де дефіцит громадського транспорту робить автомобіль незамінною частиною повсякденного життя. Протестний рух, що зародився у глибинці, перекинувся на великі міста і підірвав Париж.

Протягом останніх тижнів список вимог демонстрантів обріс новими пунктами — від зниження податків і підвищення зарплат до введення референдумів громадянської ініціативи і відставки президента Еммануеля Макрона.

"Все починалося як бунт проти однієї проблеми, а тепер це загальний протест проти бідності та зростання нерівності", — характеризує рух жовтих жилетів Філіп Марльє, професор французької та європейської політики в Університетському коледжі Лондона.

За даними французького Національного інституту статистики та економічних досліджень (Insee), у бідності, тобто менш ніж на 1 тис. євро на місяць, живуть приблизно 9 млн французів, або 14% населення країни. Водночас, як і у всіх країнах ЄС, рівень бідності в сільській місцевості перевищує міський показник, констатують в Європейській комісії.

До того ж серед бідняків усе частіше опиняються працездатні французи. За даними Eurostat, у 2016 році серед працевлаштованих громадян Франції нараховувалося приблизно 8% малозабезпечених — менше, ніж в Австрії або Німеччині, але на 3% більше, ніж у сусідній Бельгії.

"Мільйони жителів Франції, яку вважають багатою державою, є працюючими бідняками", — констатує Марльє.

Рух жовтих жилетів має широку народну підтримку: четверо з п'яти жителів 67-мільйонної країни вірять, що його учасники відстоюють спільні інтереси, свідчить опитування Інституту незалежних досліджень Odoxa на замовлення газети Le Figaro.

На відміну від інших протестів, які раз у раз розбурхують Францію, рух жовтих жилетів є народним і масовим, підтверджує Ірина Жибер, журналіст медіакомпанії Unimage Communication, яка останні сім років живе в передмісті Ліона. За її словами, протестувальників підтримують як бідні, так і середній клас, і навіть багаті французи висловлюють розуміння.

К ілька місяців тому мерія Ліона, куди Жибер щодня їздить на роботу, більш ніж утричі підвищила вартість паркувальних місць для автомобілів. Тепер, доїжджаючи до першого передмістя, Жибер пересідає на громадський транспорт, інакше щоденні поїздки обійдуться занадто дорого, визнає вона.

Паркування не єдине, за що французам тепер доводиться платити більше. У 2018-му газ для домогосподарств подорожчав на 16%, а вартість оренди житла зросла в середньому на 1,5 тис. євро на рік. За рік із серпня 2017-го на 13% зросла ціна енергоресурсів і на 2,1% подорожчали продукти, підраховують в Insee. Стали дорожчими також поштові послуги, смартфони і вакцини.

Водночас Еммануель Макрон, який очолив державу в травні 2017 року, в перші ж місяці свого президентства на 70% скоротив податок на багатство. У такий спосіб він спробував повернути в країну багатих платників податків. Але заплановані ним додаткові податки — зокрема на пальне, тютюн і алкоголь — погрожували вдарити по кишенях небагатих громадян.

Такими заходами уряд Макрона посилив відчуття нерівності у французькому суспільстві, підкреслюють експерти.

За даними Insee, якщо для 10% найбідніших домогосподарств наявний дохід — тобто кошти після сплати податків, які йдуть на особисте споживання і заощадження, — становить у середньому 11 тис. євро на рік, то для 10% найбагатших — понад 37,5 тис. євро. Невдоволення розривом у доходах між багатими і бідними поступово накопичувалося.

"Довгі роки рівень життя незаможних верств населення у Франції не підвищувався", — підкреслює Нік Г'юлетт, професор досліджень Франції в англійському Університеті Уорвіка.

Через відсутність лідерів вимог стає стільки ж, скільки самих жовтих жилетів
Жюльєн Банкі,
26-річний юрист із Бордо

За його словами, центристські партії, які були у владі, — як ліві, так і праві — не змогли полегшити життя найманих працівників, які опинилися у скрутному становищі, і знизити рівень безробіття. Як наслідок, збіднілі робітники утворили кістяк руху жовтих жилетів.

Ось як описує портрет типового протестувальника Марльє: це білий працюючий 45-річний чоловік без університетського диплома, який живе у провінції й від самого початку не надто сподівався на президентство Макрона.

"Жовті жилети — люди, як правило, аполітичні, які нечасто голосують і не завжди можуть визначити, праві вони чи ліві", — додає штрихи до портрета протестувальників Юлія Шукан, викладач соціології в паризькому Університеті Західний Париж — Нантер-ля-Дефанс, котра майже 20 років живе у французькій столиці.

Експерт називає ще дві категорії учасників протесту: крайні ліві і крайні праві політичні партії, які намагаються заробити на тому, що відбувається, політичний капітал, а також радикальні угруповання, які на будь-який маніфестації прагнуть спровокувати насильство.

Радикалізація французьких протестів уже вилилася у зіткнення з поліцією, випадки вандалізму і грабунку. Вісім учасників протесту загинули, більше сотні постраждали, а приблизно 1,4 тис. було затримано. Водночас збитки для бюджету тільки в Парижі за два дні вуличних акцій, 1 і 8 грудня, становить приблизно 14 млн євро, підраховує міська влада.

Саме у столиці розгортаються найгарячіші баталії, тоді як, наприклад, у Ліоні демонстрації відбуваються значно спокійніше, розповідає Жибер. У містах і передмістях демонстранти блокують окружні дороги і склади пального, але водночас не йдуть на конфронтацію і за необхідності пропускають автомобілі. Свої дії вони координують у численних локальних групах у соцмережах.

На думку Марльє, унікальність протестів полягає в тому, що жовті жилети не визнають лідерів.

"Вони не хочуть ніякого представництва і делегування — ні з боку партій, ні від профспілок, і це нове явище для наших суспільств, які звикли до представницької демократії", — говорить експерт.

З одного боку, це несе позитив, оскільки раніше аполітичні французи шукають нові, горизонтальні форми політичної участі, зазначає Шукан. Однак, з іншого боку, створює проблеми, адже уряд не знає, з ким вести переговори.

"Через відсутність лідерів вимог стає стільки ж, скільки самих жовтих жилетів, й іноді вони суперечать одне одному", — формулює проблему Жюльєн Банкі, 26-річний юрист із міста Бордо.

Однак у хаосі вимог протестувальників можна виокремити кілька найпопулярніших. Передусім це збільшення купівельної спроможності — за що, за даними опитування газети Le Monde, виступають більше половини учасників протесту. Також незадоволені хочуть зниження податків і зборів та кращого розподілу багатств. Водночас п'ята частина опитаних виходять на протест, щоб висловити своє невдоволення урядом і особисто президентом.

"Макрон — їхня головна мішень", — підтверджує Марльє.

Н а президентських виборах 2017 року Банкі — на той момент студент юридичного факультету в місті Пуатьє — голосував за Макрона, молодого, амбітного і без великого досвіду в політиці. Він і сьогодні підтримує главу держави, тому що впевнений: той прагне звільнити французьку економіку і розвивати підприємництво. Однак не заперечує: багатьох французів злить сама особистість Макрона, якого називають президентом для багатих і дорікають зарозумілим і буржуазним ставленням.

"Ми повинні визнати, що середній клас у Франції платить дуже багато податків; люди відчувають, що їх оббирають", — говорить Банкі.

За даними Євростату, у Франції зберігається найвище в ЄС співвідношення податкових надходжень до ВВП — 48,4% у 2017 році. Водночас тут діє щедра система соціального забезпечення, фінансування якої обходиться державі у понад 32% ВВП — більше ніж у будь-якій іншій європейській країні. Трохи більше ніж 30% ВВП витрачають на соціальні потреби Данія і Фінляндія, тоді як середній рівень таких витрат у ЄС становить 28%.

Однак багато мешканців сільської місцевості та передмість відчувають, що системи податків і соцзабезпечення працюють не на їхню користь: податки підвищуються, а число медичних установ і громадський транспорт у регіонах скорочуються, нарікають вони.

До того ж оформлення соціальних виплат ускладнюють бюрократичні процедури. За даними громадської організації ATD Quart Monde, чиновники можуть вимагати від заявника до сотні документів. Як наслідок, 68% осіб, які мають право на базову допомогу з безробіття, не отримують її, стверджують активісти.

"Уряд повинен попрацювати над справедливішою податковою системою, тоді як самому президенту слід докласти комунікаційних зусиль, щоб стати ближчим до людей", — вважає Банкі.

Про помилки в комунікації і порушення балансу в держуправлінні говорять і експерти. Так, доктор Флоран Пармантьє, завідувач лабораторії в Інституті політичних досліджень Sciences Po в Парижі, підкреслює: за 18 місяців свого президентства Макрон централізував владу, послабивши роль профспілок, політичних партій та НУО — тобто систему стримувань і противаг.

На Різдво ми не зможемо купити дітям подарунки
Селін,
33-річна підприємниця із Сен-Ло

"У підсумку між Макроном і розлюченими людьми не залишилося проміжної ланки", — констатує Пармантьє.

Однак протести змусили президента дати задній хід і навіть зробити крок назустріч своєму народу: податок на пальне вже викреслять із бюджету на 2019 рік, а Макрон пообіцяв підвищити мінімальну зарплату на 100 євро на місяць, не обкладати податком наднормову роботу і полегшити податковий тягар для пенсіонерів із місячним доходом менше ніж 2 тис. євро.

Анонсовані президентом заходи обійдуться бюджету в 10 млрд євро, підрахували в уряді. І все-таки ці кроки виявилися запізнілими.

"Того, що він зробив, було занадто мало і занадто пізно", — шкодує Марльє.

Після трансляції звернення глави держави до народу 10 грудня французи зробили висновок: їхній президент так нічого і не зрозумів, розповідає Жибер, яка спілкувалася з учасниками протесту в Ліоні.

"Його щедрі обіцянки вони сприйняли як подачку, — каже Жибер, підкреслюючи, що рейтинг підтримки президента котиться вниз і вже впав до 23%. — Люди розлючені через те, що Макрон тривалий час зберігав мовчання, вважають його політику антинародною і звинувачують у тому, що він далекий від реальності".

Багато хто не має наміру зупинятися, поки Макрон не подасть у відставку, констатує Банкі.

За словами спостерігачів, своїм антимакронівським спрямуванням рух жовтих жилетів нагадує травневі протести 1968 року проти президента Шарля де Голля. Тоді було вжито серйозних реформістських заходів на користь робітників, і цього разу будуть потрібні дії такого ж масштабу, впевнений Марльє. Інакше, якщо напередодні Різдва протести і згаснуть, невдоволення залишиться і рано чи пізно люди знову вийдуть на вулиці.

"Протести — як джин із пляшки, якого, одного разу звільнивши, складно загнати назад", — резюмує Пармантьє.