Лекція Ніла Ферґюсона записана в межах 11-го Щорічного молодіжного форуму стипендіальних програм «Завтра.UA» та «Всесвітні студії» Фонду Віктора Пінчука
Ви – діти революції і війни. І це накладає певних зобов'язань, яких у мене у вашому віці і в помині не було. Я виріс у мирній країні: війна була далеким спогадом. А революція відбулася стільки століть тому, що тільки історики пам'ятали про неї.
Ви – також діти держави, яка в новітній історії переживала найбільші труднощі, з якими тільки могли зіткнутися інші країни. Можливо, ви не здогадуєтеся про це. Але практично напевно, Україна – країна, яка найбільше постраждала від організованого смертоносного насильства у XX столітті. У цього насильства були різні форми: революція, громадянська війна, світова війна. Тому у вас – подвійна відповідальність: не тільки за нещодавнє минуле, а й за давнє – ваших прабатьків, прапрабатьків.
Але майбутнє важливіше від минулого.
Дивіться світ. Але не заперечуйте свого дому І як казав великий ірландський філософ Едмунд Берк, який ще у 1790-х писав: «справжній суспільний договір – взаємини між померлими, що живуть і не народилися». І вам варто розглядати себе як сполучну ланку в цьому договорі: між минулим (вашими давніми предками) і майбутнім (вашими ненародженими дітьми). Так, у цьому віці ви зі страхом думаєте про перспективу появи дітей. Але одного разу саме вони стануть найважливішими людьми вашого життя.
Для вас і ваших дітей буде багато можливостей, тільки якщо в Україні з'явиться справжня політична і економічна конкуренція, верховенство права і не корумпована влада. Це – найскладніші завдання для українців, особливо, молодих.
Я не стану звинувачувати вас у песимізмі і цинізмі. Зрештою, ми живемо у світі економічної нестабільності і торгових воєн, популістів і навіть фашистів, авторитарних лідерів, які процвітають, і ліберальних демократів, яким доводиться здавати свої позиції. Це світ масової міграційної кризи – від Центральної Америки через Середземномор'я, – і до морів Австралії. Це – світ соціальних мереж. Ви любите соцмережі чи вони зводять вас із розуму? Вважаю, вони вам подобаються, але, так, і зводять з розуму – теж.
Молодь перебуває під впливом смартфонів – у вас уже є синдром дефіциту уваги, ви не можете, якщо щось відбулося у вашому житті, а ви не зробили селфі, а потім постійно перевіряєте, хто ж лайкнув ваш запис. І це все вже зводить з розуму ціле покоління.
Але це – тільки початок. Далі нас чекає штучний інтелект: який поставить нас віч-на-віч із проблемою вродженої дурості. І я навіть не кажу про те, що обробка даних може розвинутися до таких масштабів, що все, що ви будь-коли говорили або записували, можна буде зафіксувати, не має значення, в який саме спосіб воно було записане, а потім надати цьому розголосу. Можу хіба що побажати успіху, якщо це все раптом хтось захоче надрукувати.
У цьому світі у вас є право бути молодими і песимістичними. А я просто спробую дати пораду, як упоратися з усім цими страшними реаліями. Тому що це все дійсно лякає – і вам потрібен якийсь захист.
Перше. Вам належить вчитися надалі. Так от: те, що потрібно вивчити, незалежно від того, фізик ви чи історик – абсолютно без прив'язки до предмету спеціалізації – це критичне мислення. Ви повинні скептично ставитися до людей середнього віку, до того, що вони говорять у своїх книгах і зі сцени. Найважливіше – вміти піддавати сумніву і заперечувати.
Друге. Свобода слова. Вірте у свободу слова. Не наслідуйте тих, хто забороняє агресивні висловлювання: усі мають говорити. Як погані хлопці, так і гарні. Як погане, так і гарне. Не будьте пестунчиками! Не просіть дорослих, щоб ті вступалися за вас або захищали вас, коли ви перебуваєте у безпечному середовищі – ви вже не маленькі: вимагайте ставлення до себе як до дорослих, ким ви вже і є. Це основний принцип, який потрібно захищати у вільному суспільстві. Відстоюйте його!
Третє. Вимагайте різноманіття. Але не тільки гендерного. Не тільки релігійного, етнічного чи расового різноманіття. Вимагайте інтелектуального різноманіття! Бог захистив нас від вищих навчальних закладів, де професори думають однаково, говорять одне і те саме й голосують за одні й ті самі партії.
Четверте. Захищайте право на своє особисте життя. У вас мають бути секрети. Не все має бути виставлено в публічну площину. Здорове публічне життя – без особистого життя: і в підсумку ми отримаємо покоління, яке можливо, вперше в історії, повністю втратило право на своє особисте життя. Захищайте його. Не виставляйте все напоказ. Якщо вам потрібно поділитися чимось секретним – робіть це тільки з тією однією людиною, якій ви довіряєте. Не транслюйте це все у фейсбук, який здатний розповісти на весь світ що завгодно, незалежно від того, давали ви на це дозвіл чи ні.
П'яте. Формуйте власні спільноти. Коли я був у вашому віці – я думав, що навчання гарантує успіх, і я вчився один. Я засиджувався у бібліотеці, у кабінетах, наодинці. Мені знадобилися роки, щоб я зрозумів: я можу навчитися значно більшого від однолітків, від старших або молодших людей – якби мені було не плювати, з ким я спілкуюся. І я говорю не про фейсбук – узагалі ні про жодну соціальну мережу, до якої може приєднатися, хто завгодно. Я говорю про вашу сім'ю і друзів: про тих, кому ви можете довіряти. Ви повинні берегти їх від соціальних мереж. Групи у фейсбуці небезпечні, не обдурюйте самі себе. Нехай ваші найближчі контакти будуть особистими. Діліться всередині цієї спільноти, чим хочете, але в пабах – не в інтернеті.
І ще одна порада. Подорожуйте. Дивіться світ. Але не заперечуйте свій будинок. Подорожувати - добре. Еміграція – її заключна частина, до якої ви одного разу можете дійти... щоб пошкодувати про своє рішення.
Із порадами покінчено – нагадаю лише дещо.
Звичайно, – ви талановиті. Але частина вашого успіху – всього-на-всього талан. Вам пощастило. Ви здобули гарну оцінку не тому, що блискуче впоралися з тим завданням, а тому що екзаменатор був у гарному, а не поганому настрої, коли йому на стіл потрапила ваша робота. Вам пощастило, коли ви тільки були в дорозі на іспит: ваш автобус не зламався. Можливо, десь у Києві чи Одесі є хтось розумніший за вас. Але не такий везунчик: у нього немає ваших можливостей. Запам'ятайте його: він вас ненавидить.
І наостанок.
Мене нещодавно запитали: як я вважаю, яка сила була найвпливовішою в історії. Чи була це ненависть? Ні, найпотужніша сила – хандра. Ті, хто нудьгує – більшість. Вони ніколи не підводять голови, але, втім, завжди тягнуть униз: після будь-якої кризи, у будь-якій країні. Вона визначає ваш результат. Я набагато більше боюся тих, хто нудьгує, аніж ненависників. Ненависників – мало, а от тих, хто з хандрою – сотні тисяч.
Тож хочу побажати: будьте щасливими. Але передусім будьте сміливими.
Інші колонки Ніла Фергюсона читайте в розділі Погляди. Слідкуйте за оновленнями
Більше поглядів тут
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени