Понад чотири місяці минуло відтоді, як через фальсифіковані президентські вибори у Білорусі спалахнули масові протести, але продемократичний рух відмовляється здаватися. Щотижня проходять нові мітинги та все більш винахідливі демонстрації по всій країні. Їхні безпосередні вимоги прості: вільні вибори, звільнення політичних в’язнів і припинення насильства з боку режиму. Однак бачення, якого вони дотримуються, набагато ширше та сигналізує про різкий зсув на мапі демократичної Європи.
Диктатор Олександр Лукашенко продовжує опір, але він вочевидь втратив будь-яку легітимність. Після 26 років повного контролю над країною він став повністю залежати від незмінної лояльності своїх силовиків. Цей сталевий захист утримує владу Лукашенка, але застосовувана їм тактика терору більше не здатна змусити замовкнути білоруський народ. Натомість жорстокість режиму сприяє національному пробудженню та допомагає створити нову Білорусь. Прагнучи підкорити власне населення, Лукашенко мимоволі відштовхує білоруський народ від радянського минулого вперед до європейського майбутнього.
Нинішнє насильство режиму Лукашенка аж ніяк не нове. Навпаки, воно занадто добре знайоме і вже давно стало улюбленою реакцією влади на заклики до демократичних перетворень у країні. У грудні 2010 року десятки тисяч людей зібралися в центрі Мінська, щоб висловити протест проти фальсифікації президентських виборів. Тоді спецназ застосував надзвичайну силу і за лічені хвилини розігнав великий натовп. Жорстокі репресії 2010 року приголомшили багатьох білорусів. Наступного дня центральні площі Мінська та інших великих міст були порожні.
Цього року все стало по-іншому. Протистояння почалося задовго до дня голосування і супроводжувалося масовими арештами опозиційних сил і демонстрантів. На той час, коли кампанія фактично розпочалася, всі потенційні суперники Лукашенка були посаджені до в’язниці або змушені були виїхати. Наприкінці весни й на початку літа по всій Білорусі спостерігалася зростаюча жага змін серед населення, яке втомилося від державного терору й авторитарного застою.
Коли режим Лукашенка дозволив, здавалося б, невинній дружині ув’язненого кандидата, Світлані Тихановській, брати участь у президентських перегонах, громадськість об'єдналася на підтримку її кандидатури, незважаючи на відсутність у неї політичного досвіду. Тихановська, можливо, не була очевидним кандидатом у президенти, але вона виявилася ефективним номінальним лідером опозиційного руху, який незабаром охопив країну. За кілька тижнів до голосування Тихановська збирала десятки тисяч людей на передвиборні мітинги.
Лукашенко не розводив церемонії у відповіді на загрозу масових протестів, що насувалися. Він похмуро попередив, що білоруси мають пам’ятати сумнозвісну Андижанську різанину 2005 року в Узбекистані, коли сили безпеки вбили сотні протестувальників. Коли білоруси вийшли на вулиці в ніч на вибори 9 серпня, незабаром стало зрозуміло, що Лукашенко не блефує. У перші дні протестного руху в Мінську силовики застрелили неозброєного демонстранта. По всій країні було затримано тисячі осіб, багато з яких, як повідомляється, зазнали тортур і систематичних порушень прав людини. Навіть за стандартами режиму реакція була драконівською.
В останні місяці репресії не вщухають. Але замість того, щоб змусити білоруський народ замовкнути, це поставило перед ним неминучий вибір. Раніше багато білорусів не звертали уваги чи ігнорували авторитарні реалії режиму Лукашенка, але різка ескалація державного насильства з літа 2020 року змусила людей поглянути на майбутнє країни строго в чорно-білих тонах.
Конфронтація триває вже п’ятий місяць, і її вже варто розглядати в ширшому історичному контексті. Багато експертів вважають це найбільшим репресивним переслідуванням у Європі за останні 30 років. З серпня затримано понад 30 тисяч білорусів. Вважається, що це значно більше, ніж загальна кількість затримань у період воєнного стану в Польщі на початку 1980-х років, незважаючи на те, що населення Польщі в чотири рази більше.
В контексті чорного гумору, яким підтримують себе протестувальники, білоруси люблять жартувати, що репресії призвели до справжньої рівності в країні. До в’язниці садять членів усіх соціальних груп і класів. Справді, ніхто не звертав уваги на вік, стать або професію, у списках затриманих опинилися всі — від студентів університетів і політичних активістів до пенсіонерів і заводських робітників. Деякі з найвідоміших спортсменів Білорусі були заарештовані разом з колишньою міс Білорусь.
Ця непокора сприяє формуванню нової Білорусі. Це країна, яка більше не готова мовчати перед обличчям злочинних дій режиму і все більш впевнено приймає європейські демократичні цінності. Також робляться спроби притягнути до відповідальності Лукашенка та його спецслужби. Звільнені співробітники правоохоронних органів працюють над хронікою порушень, а лідер опозиції Тихановська нещодавно відкрила онлайн-платформу для збору доказів злочинів режиму в рамках своєї ініціативи Народний трибунал.
Тактика терору, яка виявилася настільки успішною в 2010 році, зазнала невдачі в 2020 році. Навпаки, наймасштабніші репресії в сучасній історії Європи тільки зміцнили переконання в тому, що сьогоднішній Білорусі необхідно пройти фундаментальні зміни. Поки що далеко не зрозуміло, коли і як це станеться, але настільки ж очевидно, що шляху назад до старого статусу-кво вже немає.
Майбутнє Білорусі залежить від багатьох факторів, зокрема від впливу Росії та ролі нової адміністрації Байдена. Однак геополітика не домінує в історичній трансформації, яка відбувається в білоруському суспільстві. Демонструючи найгірші прояви свого авторитарного правління, Лукашенко допоміг закласти основи для потенційно життєздатної майбутньої демократії. Для цього буде потрібно багато часу, але вже зараз зростає почуття неминучості того процесу, який чекає в майбутньому.
Переклад НВ
НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Atlantic Council. Републікація повної версії тексту заборонена.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ