Улюбленець публіки

2005 року американці склали список найвидатніших співвітчизників. №1 в цьому рейтингу став 40-й президент США Рональд Рейган

Олександр Пасховер

У 2005 році телеканал Discovery Channel і найбільший в США інтернет-провайдер — компанія AOL — запитали 2,4 млн американців, кого вони вважають своїм найвидатнішим співвітчизником. У першій десятці опинилися одразу сім президентів, а також темношкірий борець за права людини, телеведуча популярного соціального шоу і яскрава зірка шоу-бізнесу.

Результат рейтингу — ілюстрація того, до чого тяжіють сучасні американці. А саме — сильний політичний лідер, гарантія громадських свобод, соціальна рівність, а вже потім рок-н-рол.

№1 у цьому параді американської слави став 40‑й президент США, у далекому минулому голлівудський актор Рональд Рейган. За що і чому американці спорудили йому пам'ятник нерукотворний? Якщо бути коротким, то за неоконсервативну модель економіки, яку ще за президентства Рейгана назвали його ім'ям — рейганоміка.

Вона вивела США з тривалої економічної кризи. Також Рейган запам'ятався землякам як людина, здатна на рішучі заходи в питаннях національної безпеки та зовнішньої політики, що багато в чому визначило швидкий розпад СРСР — імперії зла, як охрестив її Рейган.

Артур Лаффер, професор Університету Південної Кароліни та Чиказького університету, під час правління Рейгана працював як член консультативної ради з економічної політики США. В інтерв'ю НВ він вказав на суттєву перевагу його колишнього шефа перед усіма його великими попередниками: “Рейган виграв третю світову війну без жодного пострілу. Ми їх [СРСР] "закопали" в економіці. Багаті люди можуть собі дозволити багато чого".

18 червня 1979 року. Відень. Палац Хофбург. Урочиста обстановка. У шеренгу вишикувані вищі урядовці СРСР і США. Ось-ось настане момент підписання довгоочікуваного договору про обмеження стратегічних наступальних озброєнь — так званого ОСО-2. Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв і президент США Джиммі Картер беруть ручки.

— Як гадаєш, розцілуються чи ні? — шепоче міністр закордонних справ СРСР Андрій Громико на вухо радянському міністру оборони Дмитру Устинову.

— Ні, нема чого цілуватися,— пошепки відповідає маршал.

— Не впевнений,— продовжує Громико.— Хоча згоден, необов'язково вдаватися до цього жесту.

І ось Картер простягнув руку Брежнєву, щоб обійняти того. Брежнєв інстинктивно влип у американського президента і розцілував. "Він першим почав",— потім кинув генсек своїм іронічним колегам.

Утім, ці геополітичні цьомчики-бомчики загалом нічого не означали. Вже через півроку СРСР розв'язав війну в Афганістані, знову загостривши відносини з США. У 1980‑му вперше в своїй історії американці бойкотували літні Олімпійські ігри в Москві. Конгрес відмовився ратифікувати ОСО-2. Те саме зробила і Верховна рада СРСР. Восени на Близькому Сході розв'язується затяжна війна між Іраком і Іраном. І це ще одна геополітична поразка США, бо ще до війни Вашингтон втратив вплив на Іран, а на її початку — на Ірак, який тепер щедро забезпечувався радянською зброєю. Білий дім отримав урок: палаци для переговорів з Кремлем — це, як в рекламі жуйки Stimorol, "місця для поцілунків", але не більше.

Рейган зрозумів це значно раніше за інших. У бесіді зі своїм сином він описав йому свою маленьку американську мрію: "Я б сидів і слухав, як протягом двох годин перекладач доводить до мого відома, на які поступки чекає містер Брежнєв від президента Сполучених Штатів, якщо останній хоче зберегти дружбу з Росією. Потім я б повільно підвівся, обійшов круг столу та прошепотів містерові Брежнєву на вухо російською: "Ні!"

20 січня 1981 року Рейган зробив перший крок до цієї мети. 69‑річний республіканець виграв вибори і став 40‑м президентом США. Ніхто ні до, ні після нього не обирався головою Білого дому в такому пізньому віці.

Але його шаленій мрії прошепотіти на вухо Брежнєву російське "ні" так і не судилося здійснитися. Перед президентом США стояли тепер завдання, важливіші за виховання Кремля. Економіка США зазнавала краху.

Ще 1974 року країни нафтового картелю ОПЕК, який здійснює 90% світового експорту чорного золота, обмежили виробництво, що автоматично збільшило вартість бареля з $2 до $8. До 1980 року той самий цінник вже мав номінал $34. Долар як світова валюта втратив 40% своєї вартості. Середньорічна інфляція — 13,5% (замість звичних 2-3%). Виробництво повсюдно стало скорочуватися, безробіття — зростати. "За часів Джиммі Картера ринок був зарегульований,— згадує ті роки Лаффер.— На заправках стояли двогодинні черги".

У 1980‑му Картер спробував побудувати свою передвиборчу кампанію на ледь помітних успіхах, а його суперник Рональд Рейган — на цілком очевидних провалах Картера. "Економічний спад — це коли твій сусід втрачає роботу,— говорив Рейган у своєму передвиборному спічі.— Депресія — це коли ти втрачаєш роботу. А вихід з економічної кризи — це коли роботу втрачає Джиммі Картер".

Так і сталося. Республіканець Рейган змінив на високому посту демократа Картера і повів країну до її процвітання тернистим шляхом неоконсерватизму. Суть його була така: податкова ставка має бути якомога нижчою, і тому приватних заощаджень і оборотних коштів має ставати більше. Держвидатки потрібно скорочувати, зокрема і за рахунок ряду соцпрограм, які плодять утриманські настрої та не створюють жодних стимулів до розвитку.

У перший же рік свого правління Рейган просуває новий закон про оподаткування. Документ передбачав поетапне скорочення прибуткового податку на 23%, скорочення максимальної податкової ставки на доходи від капіталу на 20%. "Ми зняли з нафтових компаній податки на прибуток,— згадує Лаффер.— Ринок ріс, як божевільний. Ціни почали падати".

Через зниження податкових ставок утворився величезний дефіцитний бюджет. Але вже в 1983 році ситуація вирівнялась — це зробив ринок. ВВП показав рекордне з 1975 року зростання на 3,3%. Інфляція здулася до 5%. Рівень безробіття знизився з 12% до 5,6%.

Вже під час другого строку президентства Рейгана вніс поправки в закон про податкову реформу. Відтепер зниження ставок стосувалося не тільки великих корпорацій, але і дрібного підприємництва. Цей крок стимулював зростання малого і сімейного бізнесу. У період правління Рейгана 88% нових робочих місць створено на підприємствах з персоналом не більше 20 осіб. Понад 50% ВВП створювалися на цих дрібних фірмах.

У моду увійшла традиція, коли інженерний персонал і топ-менеджери об'єднували зусилля, кошти і викуповували компанії, в яких працювали як наймані працівники.

Робота не за наймом стала характерною рисою американської економіки. У 1987 році 47 млн американців числилися серед акціонерів компаній — тобто кожен третій громадянин США. В самій лише корпорації Форда налічувався 1 млн дрібних акціонерів.

Рейганоміка запустила ще один важливий механізм розвитку суспільства. У 1950‑х з усього зайнятого населення США 17,7% представляли клас інженерів і менеджерів. У 1985‑му їх частка на ринку праці становила 30%. Саме ці мізки, згодом підживлені масовою пострадянською еміграцією, перетворили Америку на світового постачальника інновацій та високотехнологічних рішень з високою доданою вартістю і низькою залежністю від цін на енергоресурси.

Світова криза 1987 року завдала по швидкому розвитку американської економіки сильного удару. За один день — чорний понеділок 19 жовтня — індекс Dow Jones просів на 22,6%. Це рекордне падіння з часу Великої депресії зразка 1929 року. Америка чхнула — і весь світ просто ліг. Біржі Австралії впали на 42%, Гонконгу — на 46%, Великої Британії — на 26%.

Однак Рейган вчасно підклав під свою країну м'яку подушку у вигляді диверсифікованої, інноваційної економіки, й тому Америка не здригнулась, не розплакалася. І все ж, як пояснює НВ декан Мічиганського університету Аарон Колл, головне, за що американці люблять Рейгана,— це безкровне завершення моторошного періоду так званої холодної війни. Щоправда, для цього Рейгану довелося збільшити витрати на військово-промисловий комплекс і наростити держборг з $908 млрд до $2,6 трлн. Але гра була варта свічок.

Влітку 1979 року тоді ще губернатор Каліфорнії Рональд Рейган відвідав штаб північноамериканської протиповітряної оборони в Колорадо. Генерали презентували йому установки, які здатні виявляти радянські балістичні ракети з ядерними боєголовками в разі їх раптового запуску.

— А що ви зробите після того, як Ради запустять ракету, що буде націлена на одне з американських міст? — запитав Рейган генерала.

— Ми миттєво зафіксуємо пуск міжконтинентальної ракети і передамо повідомлення в місто, на яке вона націлена,— відповів генерал, зробив паузу і додав: — І, власне кажучи, це все, що ми можемо зробити.

Рейган запам'ятав цю розмову. 23 березня 1983 року він оголосив про нову військову стратегію оборонної ініціативи (СОІ). Її суть — прикрити США і їх союзників протиядерним щитом і таким чином убезпечити себе від загрози радянського ядерного удару.

Голова Білого дому закликав учених навчитися підривати радянські ракети в космос за допомогою виведених на орбіту супутників. І вони це зробили. У Штатах СОЇ іронічно охрестили "зоряні війни". В СРСР було не до іронії. Весь радянський ядерний потенціал, який призначався для перетворення Америки в радіоактивний пил, став дорогим металобрухтом. І це було набагато крутіше, ніж просто шепнути на вухо радянського генсека російське "ні".

Хитрий крок Рейгана змусив Кремль розщедритися на нові військові витрати. Рейган приступив до демонтажу імперії зла, поступово руйнуючи і без того нещасну радянську економіку. Причому антикомуніст Рейган розпочав цю планетарну декомунізацію у перші ж дні свого президентства.

Ще 26 березня 1981 року він отримав доповідну записку від директора ЦРУ Вільяма Кейсі: "Радянський Союз у дуже скрутному становищі, у Польщі повстання, СРСР застряг в Афганістані, Кубі, Анголі та В'єтнамі". Кейсі наполягав: кращого часу для розвалу СРСР немає. Воювати з Радянським Союзом марно, розвалити його можна тільки економічно.

У квітні 1981 року Кейсі вирушив на Близький Схід, де розв'язав дві проблеми: зниження цін на нафту (шляхом зростання її видобутку) та посилення опору в Афганістані, — переконавши шейха Саудівської Аравії, що після вторгнення СРСР до Афганістану "вони стануть наступними".

Кейсі пообіцяв шейху захист його сім'ї, постачання зброї, гарантував недоторканність особистих вкладів у американських банках. Видобуток нафти різко підскочив угору. Ціна на чорне золото за кілька років впала з $40 за барель до $12,5. Для залежної від імпорту енергоресурсів економіки США це було полегшенням, для залежної від експорту нафти економіки СРСР це були мільярдні втрати. А тут ще необов'язкові витрати на оборонку у відповідь на американську програму СОІ.

Останню дрібку солі на рану комунізму Рейган просипав буквально випадково. 11 серпня 1984 року він готувався до суботнього виступу по радіо. Рейган не знав, що мікрофон увімкнено, і для розминки мовного апарату, а також задля жарту промовив: “Мої співвітчизники, американці! Я радий повідомити вам, що сьогодні підписав указ про оголошення Росії поза законом на вічні часи. Бомбардування почнеться за п'ять хвилин". Цей жарт не потрапив до ефіру, а запис з плівки розлетівся всім світом, розігнавши в радянській пресі буденність і нудьгу.

Жарт Рейгана невдовзі забувся. Але істина полягає в тому, що в кожному жарті є частка правди. Рейган розбомбив СРСР, але без єдиного пострілу. Переграв економікою.

“Ми давно не зводимо кінці з кінцями,— скаржився у 1987 році членам Політбюро ЦК КПРС Микола Рижков, голова Ради міністрів СРСР.— Валютних надходжень немає. Виручка від експорту здешевілої нафти цілком йде на відсотки за зовнішніми боргами. І цих коштів не вистачає. Суми прострочених платежів величезні та продовжують рости".

У такому стані Кремлю вже було не до війни зі світовим капіталізмом. Після виснажливої гонки Москва подавала відчайдушний сигнал SOS. У результаті холодна війна закінчилася гуманітарною допомогою загнилого капіталізму розквітлому соціалізму.

“Ми не намагалися зруйнувати СРСР,— каже Лаффер.— Ми намагалися зробити Ради послідовниками нашої релігії. Ми запросили їх у сім'ю народів, які сповідують принципи вільної економіки".

Рейган був першим, хто навів реально товариські мости з Кремлем і його новим керівником Михайлом Горбачовим. Відтоді світ тимчасово став безпечнішим, а Рейган — безробітним. 1988 року його змінив також республіканець Джордж Буш-старший, якого американці в списку найважливіших персон їхньої історії поставили на шосту сходинку, що також досить значимо. У 2004 році 93‑річний Рональд Рейган, розбитий хворобою Альцгеймера, помер. За рік американці сказали, що він найвеличніший серед них усіх. І цей вірус всенародної любові тепер мандрує світом.

Український музикант і громадський діяч Святослав Вакарчук розповідає НВ, що коли він навчався в Єльському університеті (США), то одна з дисциплін передбачала дослідження життя і діяльності президента Рейгана. Ось висновок Вакарчука: “Американці дуже люблять його за те, що для нього американські цінності були важливі не на папері, а в реальному житті. Ми дивилися і аналізували його промови, коли розбився Челленджер [космічний корабель, що зазнав аварії у 1986 році], як він звертався до дітей загиблих астронавтів. Він і один з моїх улюблених президентів".