Лінкольн для України

Як подолати низку розчарування в політиках і нарешті взяти країну в свої руки

Іван Примаченко,
співзасновник освітніх
курсів Prometheus

За три роки після початку Революції гідності українці перемогли режим Януковича і зупинили російські війська на Донбасі. В обох випадках — завдяки незламному союзу активної частини суспільства в тилу і бійців на передовій. Але у війні за реформи успіхи далекі від бажаного. Щоб врятувати країну, українці мають навчитися знаходити компроміси та об'єднувати зусилля.

На початку кар'єри молодий прогресивний політик Авраам Лінкольн запам'ятався тим, що з колосальною завзятістю виступав за виділення значних бюджетних коштів на розвиток транспортної інфраструктури рідного штату Іллінойс. Врешті, зокрема і через великі витрати на проекти Лінкольна, банк штату змушений був оголосити про банкрутство, ціни на землю впали, а потік колоністів на територію Іллінойсу різко сповільнився. Настільки гучний провал молодого реформатора, орієнтованого на прогресивних виборців, у сучасній Україні не залишив би йому жодного шансу на продовження кар'єри. Однак у США Лінкольн вже через кілька років був обраний у Конгрес, а потім став найкращим президентом в історії своєї країни.

Як бачимо, суспільство може підходити до пошуку нових політиків двома способами: чекати на досконалих кумирів або шукати кращих серед доступних кандидатів. В Україні популярний перший шлях, але він схожий на синдром ідеальної коханої: прагнучи до створеного нашою уявою ідеалу, ми приречені на нескінченні пошуки, адже бездоганних людей не буває. Смуга неминучих політичних розчарувань паралізує волю і роз'єднує порядних людей. Перемогу на виборах здобувають негідники, які начхати хотіли на душевні метання активної частини суспільства, але вчасно організували підвезення гречки пасивному електорату.

Другий шлях прагматичніший і ефективніший: шукати не лише вади, але й переваги політиків, а потім порівнювати їх. Найкращі з доступних кандидатів, навіть якщо вони далекі від ідеалу, на час отримують повну підтримку: голосами, волонтерством і пожертвами. А відразу після виборів знову починається пошук політиків, кращих, аніж ті, котрі щойно прийшли до влади. Тому що політичний прогрес це не одноразова дія, а тривалий процес. Чимось він схожий на заняття спортом: результат приходить повільно і часом болісно, але альтернативи регулярному докладанню зусиль не існує. Лише суспільство, готове відмовитися від очікування в один прекрасний момент зустріти політичного принца на білому коні, здатне обрати свого Лінкольна президентом.

Не варто забувати, що Лінкольн став президентом США не тільки завдяки політичній мудрості американського народу, але й тому, що врахував помилки молодості. У зіткненні зі старою системою та олігархічними угрупованнями навіть найефективнішим реформаторам не обійтися без активної підтримки суспільства. Лінкольн любив повторювати, що "дім, що розділився сам у собі, не встоїть". А значить, ефективна комунікація, доступне пояснення своєї стратегії й тактики реформування, регулярна демонстрація суспільству, що нові політики на його боці, настільки ж важливі, як і сама реалізація реформ.

Ключ до широкої підтримки не тільки в аргументах розуму, але і в доказах серця. Нарешті, реформаторам необхідно цілеспрямовано створювати умови, коли енергія активної меншості, що б'є через край, може бути використана для реалізації, популяризації та масштабування реформ. Інакше та ж енергія обрушиться хвилями критики на всіх політиків без розбору: як реформаторів, так і імітаторів.

Але і цього недостатньо: новому поколінню ефективних політиків немає звідки прийти, крім як з активної частини суспільства. Спільними зусиллями реформаторів і суспільства участь у політичному житті країни має перестати бути непристойною і стати почесною. Ми так довго жили в умовах окупації Російської імперії, а потім і СРСР, що звикли бачити в державі ворога, а не союзника. Чесні люди так довго повторювали, що політика — брудна робота, що своєю бездіяльністю дали злочинцям проникнути на всі рівні влади і закріпитися там. Можливо, ми отримали останній історичний шанс взяти державну машину в руки порядних громадян і спрямувати її на благо країни, а не купки обраних. Для цього час усвідомити, що єдине підкріплення у битві за краще майбутнє України — ми самі.