Лінія розриву

Чому американський соціолог Семюел Хантінгтон, який вважає Україну класичним прикладом країни, розколотої цивілізаційним конфліктом, помиляється

Ярослав Грицак, історик, професор
Українського католицького університету,
член Несторівської групи 

У будь-якого вченого, навіть найіменитішого, є право або навіть привілей іноді бовкнути дурість. Головне — цим не зловживати. Наприклад, Макс Вебер у 1895 році проголосив промову, в якій закликав Німеччину наслідувати приклад Британії і стати морською імперією. Історики називають її "одним з найдурніших текстів, написаних одним з наймудріших людей". На щастя, сьогодні ми згадуємо Вебера завдяки його роботам про політику як покликання або про капіталізм і протестантську етику, а не тій промові.

Найгірше, що може трапитися з вченим,— коли сказана ним дурість прилипає, як банний листок, і стає чимось на кшталт першої сторінки в паспорті. 25 років тому Френсіс Фукуяма обіцяв кінець історії. Тепер у кожному університеті, куди він приїздить з черговою лекцією, перше, що у нього без іронії запитують: що там з обіцяним кінцем історії?

Ще один приклад — книга Томаса Фрідмана Плаский світ. Головна її теза: глобалізація вирівняє різні країни і зробить світ більш мирним і вільним. Але нічого такого не відбувається: нерівність не зникає, а посилюється, з тією ж прогресією зростає і рівень конфліктогенності. Іншими словами, світ був і залишається круглим.

Фукуяма та Фрідман маловідомі в Україні. Принаймні, коли Фукуяма виступав у Львові, про кінець історії його ніхто не запитував.

Зате у нас добре знають третю з низки не найрозумніших книг останніх 25 років — Зіткнення цивілізацій Семюела Хантінгтона. У цьому я ще раз переконався на економічному форумі в польській Криниці, де одна з трьох присвячених Україні панелей називалася по‑хантінгтонськи: Зіткнення цінностей: поле битви України.

Нагадаю: Хантінгтон не такий оптимістичний, як Фукуяма або Фрідман. У його баченні майбутнє визначить конфлікт між світом західного християнства з одного боку і православним світом, а також мусульманським — з іншого. Після 11 вересня 2001 року, ІД і російської агресії його прогноз виглядає досить точним.

Але лише на перший погляд. Другий і третій змушують подумати про те, що: а) цивілізації не тільки конфліктують, але і співіснують одна з одною; б) це співіснування може виробляти стійкі й живучі гібриди.

Найдоказовіший приклад — наша країна. Хто читав Хантінгтона, пам'ятає: Україна в його книзі фігурує як класичний зразок держави, розколотої цивілізаційним конфліктом. Критики Хантінгтона відразу звернули увагу: те, що він вважає католицьким Заходом — територію з греко-католицькою церквою, насправді є гібридним Сходу-Заходом. Українська греко-католицька церква прийняла владу Ватикану, але втримала православну літургію і догматику. І це гібридне утворення пережило всі репресії в Російській імперії та СРСР, вважаючись однією з найдинамічніших християнських церков у світі.

Другий, свіжіший антихантінгтонський аргумент,— крах "російської весни" в Україні у 2014 році. Експерти, які знають Путіна, вважають, що він взяв тезу про зіткнення цивілізацій за основу свого плану щодо України. Розрахунок був простий: тільки-но російські війська увійдуть в країну, вона розколеться по лінії Хантінгтона, і східна православна Україна добровільно приєднається до Москви. Але цього не сталося. І сьогодні соціокультурна лінія Хантінгтона проходить не по Збручу, а збігається з лінією фронту.

Але навіть цей контраргумент не передає помилковості Хантінгтона. Лінія розколу не горизонтальна, а вертикальна. Вона проходить не через, а крізь країни. Навіть у Західній Європі багато хто хотів би бачити Путіна лідером світу, а в мусульманському світі чимало прихильників західної демократії.

Дослідження показують: зараз головне "зіткнення цивілізацій" розгортається навколо "еросу", а не "демосу". Умовно кажучи, бажання демократії в ісламському світі вичерпується, тільки-но заходить мова про рівні права для жінок і пов'язані з цим наслідки.

Не можна бути квітучою країною, якщо значна частина населення — як, наприклад, кріпосні в Російській імперії або чорне населення в США — виключена з рівноправної участі в публічному житті. "Woman is a nigger of the world",— співав Джон Леннон в 1970‑х. Для сучасного Заходу ці слова звучать анахронізмом. Досить подивитися, хто обіймає головні політичні посади в Британії і Німеччині або цілком ймовірно обійматиме в США після листопада 2016 року.

На нинішньому форумі в Криниці мене найбільше втішили дві речі: велика кількість делегатів зі сходу України (Дніпра, Маріуполя, Нікополя) і те, що багато з них були не делагатами, а делегатками. А якщо так, то гріх махати на Україну рукою.