2019 коротко: Українців перерахують — пройде пробний перепис населення як частина підготовки до Всеукраїнського перепису населення, запланованого на 2020 рік
З огляду на російську загрозу, новий раунд популізму може стати останнім. Для країни
Борис Давиденко,
головний редактор VoxUkraine
127 років тому незадоволені американські фермери зібралися на з'їзд у Канзаському містечку Цинциннаті. Це неофіційний день народження популізму. Незабаром фермери всієї Америки заснували Народну партію. Вимоги втомлених збитками аграріїв, здавалося, підривали підвалини і дух капіталістичної Америки: надрукувати (начеканити) багато грошей, ввести держконтроль цін на агропродукцію, націоналізувати залізницю і приборкати владу плутократів і кровопивців-фінансистів. Електоральний успіх перших популістів був швидкоплинним, але їхні ідеї впливали на американську політику ще кілька десятиліть і в підсумку стали частиною нового курсу Рузвельта.
Популізму знадобилося майже 100 років, щоб перетнути океан і дістатися Європи. Він прижився на європейському політичному ландшафті, а після великої рецесії 2008-2009 років розправив плечі. Якщо 20 років тому популістські партії правого спрямування у середньому мали 5% підтримки виборців, то зараз вже більше 16%. А в Греції, Угорщині, Польщі та Італії популісти прийшли до влади.
Три головні критерії популізму: 1) вони великі спрощувачі — пропонують швидкі і радикальні рецепти розв'язання важливої для населення проблеми; 2) антиістеблішмент — протиставляють себе надбагатим, аморальним, корупційним елітам; 3) народність — ототожнюють себе з усім народом, претендують на ексклюзив представляти інтереси "справжнього" народу.
У розвинених демократіях популізм часто діє, як хворобливе щеплення, що запобігає руйнівним кризам. Зазвичай популісти не затримуються у владі. Їхні прості рецепти, особливо в економіці, не поліпшують, а часто навпаки погіршують ситуацію.
В Україні у 2019-му дефіциту політиків-популістів точно не буде: Олег Ляшко, Юлія Тимошенко, Вадим Рабинович, Юрій Бойко. З холодного листопада 2018-го здається, що українці обиратимуть між 100-відсотковим розчаруванням у чинній владі та 99-відсотковою недовірою до політиків-популістів з їхніми яскравими і приємними обіцянками. І, судячи з усіх соцопитувань, цей 1% має велике значення. Але, може, не варто хвилюватися, й український популізм виявиться таким же корисним щепленням для країни, як його європейський та американський колеги? Відповідь — ні!
Вітчизняний популізм — це не короткострокове явище, не індикатор проблем і не каталізатор їх розв'язання. Багаторічна популістська політика — одна з головних причин, з яких Україна сьогодні найбідніша країна Європи. Партії з найвідчайдушнішою популістською риторикою раз у раз отримують щедру підтримку електорату. Найімовірніший результат правління популістів — поляризація суспільства, розхитування і без того хитких інститутів і чергова економічна криза. Наскільки Україна до цього готова? З огляду на російську загрозу, новий раунд популізму може стати останнім. Для країни. Оптимізм у прийдешніх виборах можна шукати тільки в електоральній непередбачуваності українців. Ми не раз показували, що вміємо різко звертати, здавалося, з уже безальтернативного шляху.