По-перше, хочу щиро подякувати президенту Петру Порошенку за всі ті досягнення, які ми, країна, здобули під його керівництвом. Лише сліпий не бачить відродження війська, зупинку агресії Росії, створення потужної антипутінської коаліції, просування України в бік євроатлантичної інтеграції, створення Української православної церкви, стабілізації економічного стану.
З точки зору розвитку нашої країни, всі ці здобутки – стратегічні. Та разом з тим, є і помилки. До них відношу такі: не покарані винуватці та ідеологи «русского мира», не покарані сепаратисти та їхні посіпаки, не відбулось очищення всіх гілок влади від тих, хто ще вчора співав оди «дарагому-виктор-федорычу».
Другою стратегічною помилкою я вважаю збереження старої виборчої системи, яка, по суті, є основою корупційної моделі існування держави. Після завершення каденції Порошенко має всі шанси створити потужну патріотичну партію, але – сподіваюсь! – не лідерського, а нарешті ідеологічного типу. Така партія має шанси стати дуже впливовим гравцем на політичному небосхилі нашої країни.
Чого очікувати від нового президента?
Передусім, чіткої позиції ще досі ніхто й не бачив. З точки зору політичних технологій, це і недоречно. За даними КМІСу, 37% виборців Зеленського підтримують вступ до НАТО, а 37% – ні, а тому це могло би знизити підтримку. Втім, країна на сучасному етапі розвитку не винесе такої «багатовекторності». Час просто примусить нового президента дати чіткі відповіді на конкретні запитання.
Сьогодні кожен політик трактує феноменальний результат Зеленського на власну користь. Одні кажуть, що «він підтримав Супрун», інші – «він проти медичної реформи». Одні кажуть, що він «за русский язык», інші – «за єдину державну мову». Така аморфна позиція вигідна з точки зору політтехнологій, але абсолютно нереалістична нині. Чому?
По-перше, з усіх щілин уже лізуть різні «портнови-кацуби-лукаши-арбузови». Разом з тим, вже сьогодні – і це не жарт, і не перебільшення! – цього «повернення» з нетерпінням чекають десятки тисяч тих, хто копняками виганяв всіх цих «януковичів». І ці десятки тисяч, які пройшли війну, бажають зустрітись з «біженцями» зовсім не для того, щоб усміхнутись, ні. Ці десятки тисяч мріють завершити те, на що не спромігся президент Порошенко – знищити «януковичів»! Знищити фізично. Відтак поляризація суспільства лише збільшилась.
Мені здається, цю загрозу вже відчули в штабі Зеленського: поздоровлення «двічі несудимого» пішло в смітник, послуги Медведчука відправлені туди ж. І особисто я це сприймаю як важливий позитивний сигнал – реваншу не буде.
Та разом з тим енергетична небезпека нависла не лише над головою новообраного президента, а над усією країною. Зрозуміло, що дії Росії спрямовані на те, щоб підштовхнути нового слабкого президента – без фаху та команди – в обійми «добросусідських відносин» Медведчука. Саме це і буде тим реваншом, про який вже голосно волають «портнови».
Думаю, деякі мої друзі та колеги надто емоційно сприйняли перемогу Зеленського і в запалі почали жбурляти в нього каміння. Але ж друзі, ми не маємо права сісти осторонь з попкорном і спостерігати, як «п’ята колона» буде штовхати країну в обійми «старшого брата».
Звісно, якщо новообраний президент обере дешевий газ та прямі переговори, я займу жорстку супротивну позицію.
Та що, як він обере шлях супротиву, яким ми йшли всі останні п’ять років? Адже хоч це і прикро, але досі ніхто не знає відповіді на питання, куди поведе країну Зеленський. А йдеться саме про долю країни, а не самого Володимира Зеленського. Хіба ті його 37% виборців, які виступають за євроатлантичну інтеграцію – наші вороги? Так само як і ті, хто прагне позбавлення країни від чисельних корупційних пут?
Рішення по ПриватБанку, призупинення перейменування РПЦ, позов суддів проти Порошенка, Петренка та Смолія. Все це – ознаки реваншу. Та ще далеко не реванш, друзі.
Наша позиція чітка й однозначна: Росія – ворог, курс України – ЄС та НАТО. Позиція новообраного президента мені досі невідома. Та перш ніж гучно грюкати дверима, можливо, все ж варто спробувати нав’язати свою лінію і бачення майбутнього, а не підштовхувати Зеленського в обійми недобитків, які лише цього й чекають?
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени