2019-й запам’ятається багато чим, але в зовнішній політиці його напевне можуть запам’ятати як рік, коли США позбулися удачі.
Як так? Період після Другої Світової війни був одним із неабияких пластичних моментів в історії, і нам неабияк пощастило, що з’явилась низка лідерів, які зрозуміли, що цей час західного та американського домінування не обов’язково буде тривалим. Тож було життєво необхідним замкнутись у наших демократичних цінностях та інтересах у комплексі глобальних інституцій та альянсів, які би втілювали їх.
Це були такі лідери як Джордж Маршалл, Дін Ачесон і Гаррі Трумен в Америці, та Жан Монне, батько-засновник ЄС, і Кондрад Аденауер, перший німецький післявоєнний канцлер – в Атлантиці.
В 1989-му ми спостерігали інший пластичний момент – з падінням Берлінського муру та крахом Радянської Імперії. Знову ж таки, нам пощастило, що зійшлась група лідерів, які мирно врегулювали падіння комунізму, возз’єднання Німеччини та підйом квазікапіталістичного Китаю. Це були Михайло Горбачов, Рональд Рейган, Джордж Шульц, Джордж Буш, Брент Скоукрофт, Гельмут Коль, Маргарет Тетчер, Франсуа Міттеран і Джеймс Бейкер.
Зараз ми маємо інший неабиякий пластичний момент – коли світ переживає чотири кліматичні зміни відразу. Маємо зміну клімату довкілля – температура стає все вищою, опади – все ряснішими, засухи – ще більш посушливими, а лісові пожежі – більш агресивними. Відбувається зміна клімату глобалізації – ми рухаємось від взаємопов’язаного світу до взаємозалежного. Відбувається зміна клімату роботи – машини можуть думати, аналізувати та маніпулювати так швидко – і все краще – як люди.
І відбувається також зміна клімату комунікацій. Смартфони, під’єднані до хмарного сервісу, надзвичайно розширюють для хороших людей можливості бути репортерами, фотографами, кінематографістами, винахідниками і підприємцями з глобальним доступом, але вони також дають неабиякі можливості поганим хлопцям бути кіберзлочинцями і руйнівниками – з глобальним доступом.
Ці чотири кліматичні зміни створюють цілковито новий набір урядових викликів. І це не просто виклики комунізму чи економічних потрясінь – як це було після Другої Світової війни – коли формування НАТО, Плану Маршалла і ЄС було очевидною протиотрутою. І це не просто виклик і можливість поширення демократії, а заразом вільні ринки у вакуумі, створеному наприкінці ери комунізму в 1989 році. Це менш очевидне завдання – присікти ерозію колон демократії та порядку, які зводили дві попередні ери – та без єдиної великої держави, явного монстра чи падіння стіни ради нашої мобілізації.
Я кажу про той безпорядок, що йде від національних держав, які ламаються під тиском цих кліматичних змін і виплескують маси біженців, породжуючи популістські, націоналістичні реакції по всьому Заходу. Я кажу про той безпорядок, розповсюджуваний Росією, яка хоче тримати Захід у сум’ятті.
Росіяни застосовують новий вид воювання, який я називаю «Глибока війна». Ця війна використовує кіберінструменти, щоб наносити шкоду західним демократіям і виборам, аби дискредитувати їх як альтернативу автократичній клептократії Володимира Путіна, і підтримувати свободу Росії втручатись у справи поза своїми кордонами. Та вона діє глибоко під поверхнею і це не просто – протидіяти чи навіть ідентифікувати, і це при дуже низьких затратах, цей потужний ефект.
Я кажу про той безпорядок, який іде від усе більш і більш екстремістських ідей, розповсюджуваних соціальними мережами. Ця отрута допомагає розпалювати той вид насилля, які ми спостерігаємо на Шрі-Ланці, в Сан-Дієго та Новій Зеландії, і це руйнує істину, необхідну для управління. І я кажу про те руйнування свободи, яке нині автократи можуть учиняти ще більше ефективно за допомогою кіберінструментів, на кшталт техніки розпізнавання обличчя чи великого масиву даних, які на користь централізованим системам.
Але на цей раз схоже на те, що удачі США кінець.
Країни і лідери, на яких ми в минулому розраховували в формуванні глобальної, систематичної, стратегічної адаптації до цих викликів – Сполучені Штати Америки і Сполучені Штати Європи, тобто ЄС – відступають. Так само як і їх секретний соус.
Що ж це було? Це прекрасно описано в новій цінній книзі «The Back Channel: A Memoir of American Diplomacy and the Case for Its Renewal» Вільяма Джозефа Бернса, який вийшов на пенсію після роботи в Міністерстві зовнішніх справ США в 2014 році після 33-річної дипломатичної кар’єри, протягом якої він був послом і Йорданії, і Росії, і заступником держсекретаря. Джим Бейкер називав Бернса «одним із кращих американських дипломатів останньої половини століття».
Бернс обґрунтовує, що те, що зробило американське (і європейське) лідерство ефективним у перші два пластичних моменти, було духом «просвітленого егоїзму» – це значить, що іноді ми брали на себе більше економічне чи управлінське навантаження, аби створити коаліцію чи підтримувати у довгостроковій перспективі союзників, оскільки як найбільша в світі економіка ми би мали найбільше вигоди від стабільності та комерції, яку би ті генерували. Це просувало як наші цінності, так і наші інтереси.
Трамп позбувся більшої «просвітленої» частини «просвітленого егоїзму» і зосередився лише на «егоїзмі», відмічає Бернс. Підхід Трампа, додає він, радше у «перехідній мускульній односторонності». Та її доцільність ще треба десь довести.
І ЄС тріщить – завдяки новому поколінню лідерів, які не вибудовують великі системи, а лише граються з ними, як британці з розривом із ЄС. Купка консервативних політиків-клоунів у Великобританії думали, що вони можуть підштовхнути до виходу з ЄС – без будь-якої підготовки та брешучи, що це буде зробити легко та вигідно.
Та оскільки «Brexit» зі слабенькою перевагою переміг, то тих, хто підштовхував до цієї дурості – тих, хто втратив зв’язок із пов’язаним світом – паралізувало: вони не йдуть ні вперед, ні назад, тому що бачать, що економічно вони насправді не можуть собі дозволити покинути ЄС, а політично – не можуть собі дозволити залишитись і розкрити всі свої нечесні обіцянки.
Трамп також грається з великими системами. Трамп майже зламав Obamacare, не надавши альтернативи. Він вирвав Америку з Паризької кліматичної угоди, не надавши альтернативи. Він руйнує низку угод щодо контролю над озброєнням з Росією, не надавши альтернативи. Він розірвав ядерну угоду з Іраном, маючи неперевірену альтернативу широких нафтових санкцій, і так підштовхуючи до режиму санкцій.
Трамп щедро розхвалював північнокорейського Кім Чен Ина, призупинивши масштабні військові навчання і відмінивши більш жорсткі санкції, з вірою в те, що все це змусить Кіма здати його ядерну зброю. Та не змусило. Тож яка зараз у Трампа альтернатива?
Ми ніколи так сильно не потребували ЄС, і США під керівництвом людей, мотивованих просвітленим егоїзмом, які усвідомлюють, що фактична кожна проблема, яка дестабілізує світ у цей пластичний момент, є за своєю природою глобальною, і може бути вирішена лише за допомогою коаліції, що також глобальна. Та натомість нас осідлали лідери, які куди більш майстерні в руйнуванні, ніж створенні – та ідуть на злом, замість брати все найкраще з цього поганого.
Просто таке відчуття, що нашій удачі кінець.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Томаса Фрідмана. Републікацію повної версії тексту заборонено
Оригінал опубліковано на The New York Times
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени