Хто посіє? Хто пожне?

Сільськогосподарський бізнес зіткнувся з незвичайною для нинішнього часу проблемою: нікому працювати ні в полі, ні поза ним, а відстала система освіти видає переважно кадровий брак. І от аграрії знайшли вихід із глухого кута

Олександр Пасховер

П

арадоксальна ситуація. В Україні працює 22 агарних ВНЗ, 342 профільних коледжі, технікуми і профтехучилища. У 2016-му тут навчалися 142,4 тис. студентів. При цьому всі — від дрібних фермерів до великих сільгоспвиробників — скаржаться, що майже нікого з цієї армії неможливо найняти на роботу. Дві третини студентів агро ВНЗ працювати не хочуть, одна третина — не може. Рівень компетенції випускників недотягує до вимог ринку.

Імітація освіти призвела до дефіциту кадрів у найбільш грошовій галузі України, яка покриває вже 19,2% ВВП і забезпечує 42% всього валютного виторгу країни. Наталя Хвостова, директор із персоналу і комунікації агропромислової компанії Кернел, каже НВ, що їм потрібні професіонали, готові приступити до виконання своїх обов'язків відразу ж після закінчення інституту. Але таких вільних профі на ринку праці майже немає.

Таким чином, Кернелу доводиться вирощувати не тільки соняшники і кукурудзу, але й фахівців, які за ними доглядають. Компанія заснувала Університет міжнародних програм, де підганяє талановитих студентів під мінімальні вимоги холдингу.

Володимир Коломієць, гендиректор Pedersen & Partners Ukraine, українського відділення міжнародної кадрової компанії, спостерігає за тим, як сьогодні HR-фахівці сільгоспкомпаній рвонули в суміжні сектори, щоб переманити звідти таланти, здатні до швидкої переорієнтації.

"Забирають комерційних людей, фінансових людей, які керують персоналом, юристів",—  говорить він.

Перш за все, приваблюють відносно високими зарплатами. Алекс Ліссітса, гендиректор Індустріальної молочної компанії (ІМК), не знає жодного топ-менеджера у великих агрокомпаніях із щомісячним доходом нижче $ 10 тис. Ставка початківця агронома, який працює на 3 тис. Га, — $ 0,5-1 тис. плюс бонуси за підсумками року.

Сергій Марченко, директор із розвитку сайту пошуку роботи Work.ua, зазначає, що кількісіть агровакансій на його ресурсі за останні кілька років подвоїлася. "Ключ до успіху країни заритий в українських чорноземах, — запевняє він НВ.—  І в тих, хто ці землі буде обробляти. А це проблема. Принаймні, так говорять HR-менеджери аграрних компаній впородовж останніх п'яти років".

 
Якби не було такої людини як Артем Бєлєнков, директор і власник компанії SmartFarming, його слід було би вигадати. Цей випускник Києво-Могилянської бізнес-школи на своєму досвіді показав, з якою швидкістю розвивається аграрний сектор.

У 2015 році молодий підприємець засів за магістерську роботу. Її тема: Стратегія розвитку інноваційного консалтингового бізнесу в сільському господарстві. Написавши перші глави, він поїхав на місяць у відрядження. Коли повернувся, виявилося, що його робота вже встигла застаріти. Довелося переписувати. Після наступного відрядження все повторилося. Сільськогосподарські інновації за лічені місяці знову обігнали студента Бєлєнкова. "Ринок швидко розвивався, — говорить він. — Нові технології, нові гравці з новими моделями розвитку, клієнти швидко навчалися".

Я не Реал Мадрид, я не купую Кріштіану Роналду. Ми, як Боруссія Дортмунд,— готуємо спеціалістів самі 
Алекс Ліссітса, гендиректор Індустріальної молочної компанії

Швидкість змін, які на собі відчув Бєлєнков-бізнесмен, — це вирок неповороткій системі української освіти, яка все ще за інерцією готує фахівців для потреб капіталізму минулого століття.

Олег Левченко, директор Al-Ghurair Resources Ukraine (експорт зерна, переробка продуктів харчування, Дубаї, ОАЕ) і випускник Білоцерківського аграрного університету 1995 року, досить відверто оцінює те, що відбувається. Ось як він описує українські агровузи: кафедри механізації зітлівають з обладнанням зразка 1950- 1970-х, лабораторії відповідають рівню 1920-х років. Бракує скляного посуду для проведення лабораторних робіт. Ряд дисциплін морально застаріли.

"Скільки не питав зарубіжних колег, що таке зооінженерія, ніхто не знає, — каже Левченко У нас в інституті на цю дисципліну брали "безнадьог", до того ж безкоштовно. По суті, це люди, які повинні піклуватися про те, щоб тварини не були голодними. Так було за часів СРСР. Навіщо це зараз? "

Хвостова підливає думки у "вогонь". Вона каже, що викладачі не мають можливості підвищувати кваліфікацію, а студенти навчаються за програмами та підручниками, які далекі від реальності ринку. "65% студентів агро ВНЗ не планують працювати в сільському господарстві, — говорить вона.— Вони не мотивовані, не бачать перспектив, тому не поспішають проходити практику на виробництвах, освоювати професію, будувати кар'єру в агробізнесі".

Ось один з результатів того, що відбувається. У липні 2017-го лабораторія Cybermetrics, що входить до складу Національної дослідницької ради Іспанії, видала свіжий рейтинг університетів світу за рівнем цитованості в Google Scholar. Цей аналіз дозволяє оцінити їхній науково-дослідний потенціал.

У списку 4.982 світових вишів. У першій десятці — сім американських і три британських. Найпомітніший у цьому реєстрі — український сільськогосподарський навчальний заклад Національний університет біоресурсів і природокористування, що займає 2.791-й рядок.

Прес-служба Уманського національного університету садівництва розповсюдила про себе новину, що їхній ВНЗ також зайняв 3.950-е місце. З повідомлення незрозуміло, чи ВНЗ вихвалявся своїм досягненням чи скаржився на нього.

Однак країна, яка небезпідставно претендує на роль житниці світу, не може пишатися ні 3.950-им, ні навіть 1.000-им рядком у рейтингу. Хоча і до цього результату Україні все ще далеко. Як наслідок, вітчизняні аграрії зазнають кадрового голоду на всіх рівнях виробництва. Кожен гамує його як може.

Н етривіальний приклад НВ знайшов в Умані. Тамтешня Фенікс-Агро запустила серед своїх співробітників програму — Приведи друга й отримай бонус. Зазвичай за допомогою такого рекламного трюка компанії шукають клієнтів, аграрії -— співробітників. Таким чином уманська компанія підшукує фахівців, які знаються на комбікормах, олійних культурах, мінеральних добривах, і тих, хто розуміє специфіку роботи свинокомплексів, борошномелів.

"Умань — це невеличкий районний центр, хоча досить прогресивний і просунутий, — каже Євгенія Фанін, директор з управління персоналом Фенікс-Агро. — Тому в нас один із каналів, що вітається, — це канал внутрішніх рекомендацій".

Кадровий голод погнав агробізнес і до своїх, і до чужих галузей. Бєлєнков розповідає НВ, що зовсім недавно зумів переманити виконавчого директора з інвестиційного бізнесу, з агрохолдингів він виманив кадри на роль керівників напрямків, від прямих конкурентів — функціональних виконавців.

"Через це у нас пройшов банківський сектор, — визнає Коломоєць.— Почали заходити іноземні банки, і виник божевільний дефіцит управлінських кадрів. Банки тоді розгорнулися і пішли на інші ринки, в основному FCMG, були десятки переходів топ-менеджерів ".

Так було в докризові часи середини нульових, коли на Україну "напали" гроші. Швидше, ніж економіка росли хіба що доходи громадян. Зараз все з точністю до навпаки. Та й чекати, що Захід нам допоможе — в даному випадку фахівцями, — утопічно.

"Україна — специфічна країна, — продовжує — Коломоєць. — Поки єдиний і найуспішніший іноземець [серед менеджерів агрохолдингів] — це Желько Ерцег, операційний директор агрохолдингу Астарта. Більше нікого немає ".

І ось чому: в країнах Європи немає фахівців з досвідом управління земельним банком в сотні тисяч гектар — саме такі ниви в Україні.

Швейцарський фермер Моріц Штам розповідає НВ, що під Цюрихом його сім'я ось вже 500 років обробляє 140 га. "У Швейцарії це вважається великим господарством, -— пояснює він.— У середньому фермер має 30 га".

Середній розмір німецького сільськогосподарського підприємства, за даними Федеральної статслужби ФРН, — 77 га. Одиниці мають тисячі гектарів. Сотні тисяч — ніхто.

Причому на кожен гектар, корову та іншу живність тамтешній уряд, на відміну від українського, виділяє величезні субсидії. Без них більше половини європейських агрокомпаній — банкрути. Субсидування сільського господарства в ЄС -— найбільша стаття витрат бюджету. Іншими словами, кадрові проломи вже неможливо закрити старими методами. Ніхто вже не хоче і не може переплачувати за дорогий трансфер. Тим більше в агробізнесі.

"Я не Реал Мадрид, я не купую Кріштіану Роналду, — метафорично висловлюється Ліссітса.— Ми, як Боруссія Дортмунд, — готуємо фахівців самі. У мене директори підприємств — по 25-27 років. Три роки  поганяв їх, і на четвертий вони виходять нормальними. Так, вони роблять помилки. Але я знаю, що за ними майбутнє ".

 Рік тому Ліссітса запропонував прем'єр-міністру України Володимиру Гройсману цікавий проект. Його суть— передати ІМК в довгострокову оренду на 50 років два профільних ПТУ. Компанія зобов'язується інвестувати в освітню інфраструктуру і готувати тут по 100 висококласних фахівців на сезон, щоб потім працевлаштувати їх у своєму холдингу.

"Я по АПК знайшов би з десяток таких компаній, які стовідсотково взяли б такі ж ПТУ і готували б нормальні кадри,  — каже Ліссітса. — Гройсман відреагував нормально".

Словосполучення відреагував нормально означає, що прем'єр доручив Олександру Данилюку, міністру фінансів, і Лілії Гриневич, міністру освіти, взяти цю пропозицію в розробку. На цьому все й скінчилося.

Ключ до успіху країни заритий в українських черноземах
Сергій Марченко, директор із развитку сайту пошуку роботи Work.ua

Ліссітса, хоча і не здається зовсім, але засмучений, тому що вважає, що іншого варіанту для виховання робітничих кадрів немає. "У цих ПТУ навчаються розумні хлопці. Але вони ніколи не побачать сучасну техніку в своїх підрозділах, — говорить гендиректор ІМК. — Держава не в змозі купити за $400 тис. Комбайн John Deere в кожне ПТУ ".

Це не зовсім так, стверджують в Міністерстві освіти. У ці самі дні під державним крилом створено чотири освітніх центри, де готують трактористів-машиністів сільськогосподарського виробництва. На їх оснащення виділено 79,4 млн грн. Виглядає оптимістично. Щоправда, в перекладі на тверду валюту це близько $3 млн — вартість приблизно восьми сучасних тракторів. Що вкрай мало для 82 тис., які вчаться в агроколлдежах і ПТУ, не кажучи вже про понад 60 тис. студентів.

Але навіть багатим державам рідко приходить на думку брати на себе подібні витрати. "Я спостерігав систему навчання в North Dacota State University — там новітня техніка йде до студентів, — каже Левченко. — Case New Holland лізе поперед Caterpillar and John Deere, щоб довести майбутнім покупцям якість своїх тракторів, комбайнів та обробної техніки". Україна — не Америка. Тут доводиться починати з азів і низів.

Останніми роками сільське господарство здійснює історичний стрибок від селянства в агроіндустріальне майбутнє. Роль примітивної праці мінімізується. На перший план виходять високі технології і ринкова грамотність. На думку Ліссітси, найближчим часом в Україні в агрогалузі будуть зайняті не більше, ніж 100 тис. людей. Сьогодні, за даними аудиторської компанії Baker Tilly International, — 3,3 млн.

За оцінкою Ліссітси, це означає, що 2,5-3 тис. випускників агро ВНЗ, коледжів і ПТУ буде цілком достатньо, щоб ринок наситився. У радянському минулому на кожну 1 тис. га доводилося 130 працівників. Тепер — 20. У США і Канаді на ту ж 1 тис. га в середньому припадає два працівника. Вершини сучасного капіталізму беруться не числом, а вмінням. Фабрики з виробництва дипломованих безробітних ось-ось закриються або повинні бути реформовані на вимоги XXI століття.

Ліссітса, спостерігаючи за світовими тенденціями, стверджує, що в найближчому майбутньому в Європі зовсім не буде агро ВНЗ. Вони трансформуються в багатопрофільні факультети при класичних вузах. Прикладна наука переміститься в бізнес-структури, в стінах університетів залишаться тільки фундаментальні науки, сфера дослідження яких обмежена теоретичними знаннями і лабораторними експериментами.

Великі агрохолдинги беруть студентів на навчання. Наприклад, чотири роки тому Кернел заснував власний Університет міжнародних програм. До реалізації проекту залучені професори таких німецьких вузів, як Hochschule Weihenstephan-Triesdorf і Universität Hohenheim, голландського Wageningen University і канадського McGill University. Проект розрахований на випускників сільськогосподарських коледжів, а також студентів третього курсу профільних університетів Сум і Кам'янця-Подільського. У планах Кернела — охопити всі аграрні ВНЗ країни. Якраз цими днями вони проходять практику на полях холдингу.

Коломоєць, гендиректор Pedersen & Partners Ukraine, не здивований. Він каже, що до такої моделі виховання кадрів "під себе" переходять всі агрокомпанії країни. Чекати милості від державної освіти безглуздо.

Правда, при цьому бізнес має колосальне навантаження. Наприклад, ІМК щорічно витрачає на підтримку навчальних закладів, стипендії студентам, підвищення їхньої кваліфікації та багато іншого близько 10 млн грн з власного прибутку. Мегахолдинги — ще більше. Світова ж практика — такі гуманітарні витрати не оподатковуються. Для України цей закон поки не писаний. А це означає, що канал, через який у систему освіти можуть увійти мільярдні інвестиції, практично перекритий.

Підприємці звернулися до законодавців, щоб внести зміни до Податкового кодексу і дозволити їм віднести витрати на освіту до статті — валові витрати, і тоді вони зможуть збільшити свої інвестиції в перепідготовку кадрів. У Міносвіти НВ сказали, що до кінця року ця проблема буде вирішена. Справа -— за парламентом.

У нинішніх українських політичних реаліях це означає "ніяких гарантій". Поки ж Ліссітса пропонує просто провести аудит ВНЗ, визначити потреби ринку і трудових ресурсів АПК на найближчі 5-7 років. Наприклад, на даному етапі гостро необхідні IT-фахівці та картографи. Хто знадобиться завтра — визначить ринок, а не рішення уряду.

"Із розвитком ринку землі в сільське господарство прийдуть серйозні інвестиції, і можливий ще більший кадровий голод, — робить висновок Марченко, топ-менеджер порталу Work.ua. — Так що ми рекомендуємо студентам придивитися до аграрних спеціальностей. У них велике майбутнє ".