Кримський присмерк

Лідер кримських татар Мустафа Джемілєв переказує найяскравіші факти російського управління Кримом і пояснює, що відбувається зі ставленням до окупації півострова в світовій політиці

 

Ольга Духніч

 

 

Мустафа Джемілєв, народний депутат і людина з бездоганною репутацією, якого багато співвітчизників називають національним моральним авторитетом, живе в скромній багатоповерхівці в спальному районі столиці. Сюди він і запрошує НВ для бесіди. В сизій від тютюнового диму вітальні Джемілєв радо пропонує каву і з посмішкою зауважує: "Дарма відмовляєтесь, я смачну каву готую".

Вже два роки йому, як і іншим лідерам кримськотатарського народу, заборонений в'їзд до окупованого Росією Криму, де продовжуються політичні переслідування кримчан — прихильників України. Значна частина переслідуваних — кримські татари. Втім, нев'їздному Джемілєву вдається ретельно стежити за всім, що відбувається на півострові.

73‑річному політику, що має статус уповноваженого президента України у справах кримськотатарського народу, відомий практично кожен випадок порушення прав і свобод його земляків. Втім, у нього великий досвід спротиву системі: уродженець Криму Джемілєв рано долучився до дисидентського руху в СРСР, через свої погляди сім разів поставав перед судом і 15 років провів у таборах.

Його останнє заслання до Якутії закінчилося у 1982 році, а через дев'ять років він вже заявив про створення меджлісу — представницького органу кримських татар — і став його першим головою. Значна частина діяльності цієї організації спрямована на повернення народу зі сталінського вигнання в Середній Азії на батьківщину і захист його прав.

Напередодні окупації Криму Росією Джемілєв передав посаду голови меджлісу Рефату Чубарову, а сам сподівався на спокійну старість в рідному Бахчисараї. Однак піти на спочинок не вийшло. Сьогодні Джемілєв став одним із найавторитетніших спікерів міжнародного рівня з кримських подій з боку України. Велику частину часу він проводить в перельотах між країнами Європи та США, де намагається переконувати національні уряди не відступати від декларованих цінностей і принципів міжнародного права, а також просить підтримати територіальну цілісність України, порушену анексією півострова.

Запалюючи чергову сигарету, він запрошує НВ до розмови й ретельно обдумує кожну відповідь.

— Публікація бізнесмена Віктора Пінчука в The Wall Street Journal, де він в тому числі піднімає тему Криму, в Україні обернулася великим скандалом. Що ви думаєте з цього приводу?

— Мене обурила його вальяжна пропозиція відкласти в цілях поліпшення відносин з Росією років так на 15-20 питання звільнення Криму. Ніби йдеться не про батьківщину цілого народу і частину твоєї країни, а про партію товару. Ще легковірніше з його боку думати, що годі жителям Криму забажати повернутися до України — і Росія це дозволить.

Чому ж тоді Москва в 1994 році не надала незалежність Ічкерії, практично весь народ якої бажав відділення від Росії? Чечня вже була в статусі "союзної республіки" і мала всі юридичні права на відділення. У Москві тоді не йшлося про необхідність проведення якогось референдуму для з'ясування думки людей, а просто розв'язали війну на знищення цього народу.

Я не знаю, чому він написав цей текст. Можливо, через те, що його основний бізнес пов'язаний з російським ринком або він повірив у напівжартівливе висловлювання Трампа в ході передвиборної кампанії про те, що Путін "крутий хлопець" і з ним потрібно домовитися. В такому разі він помилився, тому що США не монархія і одна людина не визначає всю політику країни.

— А як, за вашими даними, змінилося життя Криму за роки окупації?

— Окупанти велике значення надають пропагандистській роботі. Після закриття каналу АТР вони своїми силами створили Громадське кримськотатарське телебачення. З кримських татар там тільки ведучі, і наш народ його не дивиться, але на нього йдуть великі кошти з бюджету.

Те ж саме стосується і закріплення нової пам'яті. У Криму з'явилася величезна кількість нових пам'ятників, спрямованих на прославлення російської присутності на півострові. Це Алея російської слави в Севастополі, пам'ятники Катерині II, її сатрапам Потьомкіну і Долгорукому, царю Миколі II, "референдуму" 2014 року, пам'ятник і меморіальні дошки Сталіну, що особливе блюзнірство стосовно кримських татар, кілька пам'ятників так званим ввічливим людям.

Також з'явилися доноси. Їх навіть більше, ніж було на моїй пам'яті в останні роки СРСР. Причому за допомогою доносів люди вирішують свої питання, наприклад, у просуванні по службі. Мені розповідали про подібні випадки в медицині.

— А як окупанти ставляться до кримських татар?

— Росія вдається до тактики "виживання" і "добровільної" еміграції кримських татар з Криму. Масові обшуки, таємні викрадення, непояснені вбивства — все це змушує людей не тільки мовчати про свої права, але і залишати батьківщину. За три роки на материкову частину країни переїхали близько 50 тис. осіб, з них близько 25 тисяч— кримські татари. Притому що ми закликаємо залишатися в Криму, багато хто стикається з прямою загрозою для життя.

Одночасно з цим Росія активно запрошує в Крим громадян Росії. Тільки офісних працівників, за даними кримської влади, в Крим завезено близько 15 тис. осіб, і це не остаточна цифра.

Прибулі отримують пільги у школах, дитячих садках, а також у виділенні землі, придбанні квартир та влаштуванні на роботу. Проводиться інтенсивна заміна населення. А це грубе порушення Женевської конвенції 1949 року про статус тимчасово окупованих територій, яке відноситься до розряду військових злочинів. Прокуратура АРК, створена в Україні після окупації Криму, зараз впритул займається розслідуванням і цього правопорушення.

— Нещодавно Росія заявила про розміщення нового протиповітряного комплексу на території Криму.

— Це взагалі нічого не значить, ніхто на Крим не буде нападати, а якщо вони хочуть витрачати залишки своїх грошей на захисне озброєння, нехай витрачають. Це ще один метод залякування.

Наші люди розповідають, що російські військові показово возять туди-сюди по півострову одні й ті ж іржаві танки. Навіщо? Мабуть, враження справити і себе підбадьорити. І таких заходів "для внутрішнього користування" у них маса.

— Що сьогодні відбувається з кримськими політв'язнями? Можливий обмін? Чи є у України хоча б якісь важелі впливу на цю ситуацію?

— Захистити права людини в Криму сьогодні неможливо. Головний захист — це гласність і активність міжнародних організацій. В обміні кримських політв'язнів я не бачу перспектив. Адже ми в обмін на зовсім невинних наших громадян матимемо віддавати явних бандитів і терористів, які здійснювали злочинні дії. Це може призвести до посилення репресій щодо наших громадян на окупованих територіях, у тому числі для поповнення путінського "обмінного матеріалу". А також мотивувати терористів на нові злочини — мовляв, якщо затримають, то все одно обміняють.

— Які перспективи кримських татар, яким сьогодні намагаються інкримінувати спробу захоплення влади в Росії?

— Ахтему Чийгозу вирок очікувано винесуть у лютому-березні цього року, йому загрожує від 7 до 12 років, притому що доказів провини і прямих свідчень проти нього немає. Тому допитують так званих таємних свідків. Суд їх не бачить, а чує тільки нібито змінені голоси. Ми можемо лише здогадуватися, чи існують ці люди взагалі.

Що з іншими ув'язненими, поки складно говорити. Але російський режим тримається на агресії і залякуванні, і, за нашими очікуваннями, репресії тільки посиляться. Наступний ймовірний етап — репресії проти членів меджлісу, який в Криму заборонено.

— Якщо коротко підбити підсумки 2016 року, чого Україні вдалося досягнути в питанні деокупації півострова на рівні міжнародної дипломатії?

— Ухвалено низку документів, які суттєво ускладнюють скасування санкцій проти Росії. Крім того, ці папери готують грунт для судових розглядів у відношенні країни-окупанта. Серед найбільш важливих — резолюції ПАРЄ, ООН, Тбіліська декларація ОБСЄ, заява прокурора Гаазького трибуналу по Криму, в якому міжнародний суд розцінив окупацію Криму як результат військового конфлікту. Останнє наближає Путіна до Гаазького трибуналу.

Наші люди розповідають, що російські військові показово возять туди-сюди по півострову одні й ті ж іржаві танки

— А якщо говорити про Європу, як змінюється ставлення до кримського питання у Німеччині, Франції, Італії напередодні виборів? Чи може Україна сподіватися на подальше продовження санкцій?

— Збиток країн Євросоюзу від російських санкцій у 2015 році оцінювався в розмірі близько $17,6 млрд. Але це близько 0,5% ВВП однієї Німеччини, а якщо цю суму розділити на всі 28 країн — членів ЄС, то вийде взагалі мізерна цифра.

Але і незначні втрати викликають невдоволення деяких європейських бізнесменів, а ще більше — їхніх російських колег. Адже втрати Росії від європейських санкцій вже склали 5% ВВП, тобто приблизно $260 млрд, плюс відбувається відтік капіталу з країни — щорічно в обсязі близько $100 млрд.

Тому є досить значна когорта політичних функціонерів, журналістів та навіть депутатів ПАРЄ та Європарламенту, які за плату професійно працюють на скасування санкцій Путіна. Тим не менш розстановка політичних сил явно не на користь зняття санкцій.

Вибори в Бундестаг і президентські вибори у Франції мене менше турбують. У Німеччині поки лідирує Ангела Меркель з рейтингом близько 55%, але навіть якщо канцлером стане нинішній голова Європарламенту Мартін Шульц від СДПН, не страшно: він теж виступає проти агресивної політики Росії. Прорив [Марін] Ле Пен у Франції малоймовірний, навіть якщо вона вийде на другий тур, то прихильники інших кандидатів, що не пройшли, явно об'єднаються проти неї.

— А що Америка? Адже потенційні кандидати в нову адміністрацію США неоднозначно висловлюються з приводу Криму.

— Контури майбутньої політики США щодо Росії і України все ще ніким не окреслені. Робити висновки на підставі окремих висловлювань кандидатів у президенти в ході передвиборної кампанії дуже наївно. Більшість як Республіканської, так і Демократичної партій,— на боці міжнародного права і відновлення територіальної цілісності України. Майбутній президент зобов'язаний буде рахуватися з думкою Конгресу і Сенату, а також з резолюціями ООН, ПАРЄ, ОБСЄ та інших міжнародних структур, які чітко кваліфікують дії Росії як агресію і незаконну окупацію.