Круті хлопці з Близького Сходу

Погляди

8 листопада 2018, 12:03

Томас Фрідман

Американський журналіст, тричі лауреат Пулітцерівської премії

Робота Дональда Трампа – зрозуміти їхні плани

З кожним днем політика США щодо Ірану та Саудівської Аравії все більше нагадує класичний фільм 1991 року «Тельма і Луїза».

Для надто молодих, щоб пригадати. У фільмі знімаються Сьюзан Сарандон та Джина Девіс, дві подружки, чия поїздка на рибалку перетворилася на жах після того, як героїня Сарандон вистрілила у потенційного насильника, спровокувавши один із найбільш великих рядків кіно усіх часів: «Ти вистрелила в голову хлопця зі спущеними штанами, повір мені, Техас – це не те місце, де хочеш бути спійманим». В результаті це змусило жінок остерігатись поліції, різко скерувавши свій Thunderbird 1966 зі скелі у Гранд-Каньйон назустріч смерті.

Як це стосується Ірану, Саудівської Аравії та США? Що ж, якщо ви поглянете на політику США щодо Близького Сходу за останнє десятиліття, то що ви побачите? Ви побачите команду Обами, яка дивиться на Іран та Саудівську Аравію, приказуючи: саудити маневрують і ніколи не принесуть арабсько-ізраїльський мир чи реальні реформи всередину країни, тож давайте ставити на Іран – на те, що найкращий спосіб схилити регіон на хороший шлях – це просувати ідею денуклеаризації та реформ у Ірані, який насправді є цивілізованою країною з наділеними правами жінками та прозахідним середнім класом.

Тож команда Обами сформувала ядерну угоду, щоб обмежити розвиток ядерної зброї Ірану щонайменше на 15 років у відповідь на зняття американських санкцій, і такий омріяний побічний ефект як відкриття Ірану для світу, тим самим зміцнюючи позиції поміркованих проти жорсткої Революційної гвардії.

І як це спрацювало?

Насправді ми вибираємо між поганими союзниками та поганими противниками

Іран денуклеаризований, але Революційна гвардія використала зняття тиску, свіжу готівку та інвестиції Заходу для подальшого просування своєї влади в сунітський арабський світ, зміцнюючи хватку іранських проксі над чотирма арабськими столицями: Багдадом, Дамаском, Саною та Бейрутом.

Гірше того, Іран та ліванська шиїтська армія найманців Хезболла долучились до сирійського прошиїтського режиму, придушували найменшу можливість розділити владу з сирійськими бунтівниками, а заразом допомагали тому режиму здійснити етнічну чистку сунітів у ключових районах Сирії. Іран та найманці також закрили очі на використання Сирією в геноцидних цілях отруйний газ та «бочкові» бомби, що значною мірою призвело до смертей 500 тисяч осіб.

Імперіалістичне перезавантаження Ірану призупинилось лише після того, як ізраїльські військово-повітряні сили завдали важкого удару по іранським підрозділам у Сирії, коли Іран прислав ракети для атаки на Ізраїль.

Думаю, що ядерна угода з Іраном була вартою того, щоб на неї поставити. Тут немає про що шкодувати. Вона звернула іранську ядерну програму – і це не абищо – та вона не зробила нічого, щоб пом’якшити регіональну поведінку країни, що ніколи не передбачалось цим пактом. Насправді, це могло бути навіть ціною за нього: видається так, що іранський верховний лідер компенсував укладання угоди з «американським дияволом», дозволивши Революційній гвардії більш вільно зміцнювати свою владу.

І потім прийшов президент Трамп.

Він розірвав іранську ядерну угоду, заново наклав санкції на Тегеран та пообіцяв просувати американські інтереси в регіоні, продавши зброю на $110 млрд Саудівській Аравії та поставивши на молодого кронпринца Мухаммеда бін Салмана чи МБС, який прибрав із вулиць релігійну поліцію – і це не абищо, надав жінкам право водити авто та приніс кіно та концерти на західний манер у королівство пустелі, водночас винищуючи буде-яке інакомислення.

Ставка Барака Обами на Іран мала сенс, але це також вимагало від США та союзників стримувати зловісний регіональний вплив Ірану ззовні. Ставка Трампа на МБС також має сенс – ми неабияк зацікавлені у згортанні експорту пуританського саудівського салафітського ісламу, екстремальні  версії якого надихнуло учасників 9/11, Талібан та ІДІЛ.

Та щоб отримати все найкраще та пом’якшити все найгірше з боку імпульсивного МБС, США мусять стримувати його зсередини. Нам потрібен жорсткий посол США чи спеціальний представник у Ер-Ріяді – чи президент – щоб окреслити червоні лінії для МБС. Трамп не зробив нічого з цього, залишивши підтримку МБС здебільшого на свого зятя, Джареда Кушнера.

І так само як іранці, МБС використає цей карт-бланш від Америки, щоб зміцнити свою владу та розширити її: здійснюючи інтервенцію у Ємені, блокаду в Катарі, викрадаючи прем’єр-міністра Лівану, борячись з жінками-активістками та дозволивши, якщо не наказавши, своїй команді вбити поміркованого прибічника демократії в Саудівській Аравії Джамаля Хашукджи.

Бачите в цьому тенденцію?

У обох випадках США сподівались, що обмежені ставки на пом’якшення токсичної поведінки Ірану та Саудівської Аравії можуть привести до кращих наслідків у регіоні та для американських інтересів. Натомість обидві країни використали додатковий простір для маневру та ресурси, які ми давали їм на те, щоб проїхатись прямо по скелі.

Виражаючись кінематографічно, Іран та Саудівська Аравія зробили все те, що Тельма та Луїза. Та оскільки це Близький Схід, то вони зробили це в окремих машинах.

Наприклад, МБС викрав прем’єр-міністра Лівану Саада Харірі. А іранська Хезболла вбила колишнього прем’єр-міністра Лівану, батька Саада, Рафіка Харірі, щоб переконатись у тому, що він не повернеться до влади. До речі, Данія щойно обвинуватила Іран у тому, що той прислав туди спецагентів для убивства іранця, арабського опозиційного лідера, проживаючого у вигнанні. А Франція щойно вислала іранського дипломата, після того як той провалив намір зірвати бомбу на паризькому з’їзді опозиційної групи Ірану.

Я зазначив це не для того, щоб відволікти увагу від саудівського вбивства та невимовного розчленування Хашукджи. Саудівська Аравія, і хто би ще не був до цього причетний, мусить понести покарання. (Це не була самовільна операція. Таких самовільних операцій в історії Саудівської Аравії ніколи не було.)

Я зазначив це просто, щоб вказати на те, що весь цей регіон затиснутий у надзвичайно самовбивчому колі племінного, політичного та сектантського божевілля – перси проти арабів, шиїти проти сунітів, уряд проти демократичних активістів, саудити проти катарців, алавіти проти сунітів, ісламісти проти християн, ізраїльтяни проти палестинців, єменці Хуті проти єменців-сунітів, турки проти курдів і лівійські племена проти лівійських племен. Стільки ненависті, у стількох напрямках.

«Люди кажуть, що наче вибір Америки на Близькому Сході лежить між «хорошими союзниками» на кшталт Саудівської Аравії та «поганими противниками» на кшталт Ірану, та насправді ми вибираємо між поганими союзниками та поганими противниками», – помітив Карім Саджадпур, експерт з питань Близького Сходу Фонду Карнегі.

Я з грудня кажу – і наче на вітер – про те, що МБС мав конкурувати з іранцями, намагаючись «перереформувати» їх. Коли МБС дозволив саудівським жінкам відвідувати спортивні події типу футболу разом з чоловіками, іранські аятоли не здійснили нічого подібного для своїх жінок, й іранські жінки в повен голос скаржились, що саудівські жінки мають права, яких немає у них.

Остання річ, яку не треба було пробувати саудитам, так це змагатись з Іраном за зміцнення влади у регіоні через підпільні мережі. Іранці мають 40 років досвіду примушування сусідів та вбивання противників руками проксі на кшталт Хезболли – завжди професійно та з правдоподібними запереченнями. Саудити, на противагу, мають 40 років досвіду співпраці з сусідами та дисидентами шляхом виписування чеків. Це була їх головна компетенція.

За роки правління МБС відбулось те, що він захотів погратись як великі хлопці з району. Він та кілька молодих, повних тестостерону крутих хлопців, захотіли зміцнити свою владу як Іран, залякати ліванських прем’єр-міністрів як Революційна гвардія, та відправляти свої групи бойовиків як ізраїльський Моссад.

Та все це було поза компетенцією саудівських повітряних сил, саудівських дипломатів та саудівської розвідки, і все це закінчилось божевільним, огидним та неймовірно безглуздим вбивством Хашукджи у саудівському консульстві в Стамбулі, вслід за чим пішли лише правдоподібні заперечення.

Робота американського президента – це зрозуміти, що всі ключові гравці там мають численні плани. Деякі з цих планів співзвучні нашим інтересам – чи ми забули, що Іран допоміг нам перемоги Талібан після 9/11? – та багато і конфліктують з нашими інтересами.

Ми маємо витягнути з них все найкраще, що можемо, згортаючи та нейтралізуючи їхні найгірші пориви – та відмовитись від нафти так швидко, як тільки можемо, щоб зменшити нашу залежність від цього божевілля.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Томаса Фрідмана. Републікація повної версії тексту заборонена

Оригінал опубліковано на The New York Times

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Інші новини

Всі новини