До середини березня 2014 року російські «зелені чоловічки» взяли цілковитий контроль над українським кримським півостровом. А 18 березня президент Володимир Путін радісно повідомив російську Раду Федерацій (вища палата парламенту) про «воз’єднання» з Кримом, завіривши, що «у серцях та головах людей Крим завжди був невіддільною частиною Росії».
Насильне розчленування України та нелегальна анексія Криму викликала спалах шовіністичного тріумфалізму в Росії, що ефектно перетворило її громадян у поплічників грубого порушення міжнародного законодавства та європейських норм поведінки між державами. Відтоді «патріотична мобілізація» переважно розвіялась, і довіра до лідерства Путіна опустилась до низьких 32%, згідно з офіційною соціологію ВЦВГД. Тим не менш, включення Криму в російську державу в народі сприйняли як неправний факт, навіть якщо 46% респондентів (порівняно з 29% п’ять років тому) зараз відчувають, що країна рухається у хибному напрямку.
Найбільш потужним джерелом «антипатріотичного» песимізму напевне є економіка, що різко скоротилась у 2015-2016 роках, і згодом осіла в стагнації, злегка відповідаючи лише на коливання на глобальному ринку нафти. Інструкції Путіна досягти економічного пориву свідчать про очевидне невігластво навіть щодо основоположних економічних драйверів, а уряд бере на себе вину тільки за те, що фіксує лише видимість низького росту. Увага, яку Путін знову почав демонструвати по відношенню до соціальних проблем, не може обернути тренд скорочення реальних доходів. І ці слова президента виглядають куди менш переконливими, ніж його палка презентація нових ракетних проектів, витрати на які не повідомляються. Москва продовжує направляти велику частку державних коштів – близько 1 трильйона рублів (15 мільярдів доларів) з часів анексії та підрахунків – до Криму, який генерує всього 0,4% російського ВВП і розрахований на 1,6% населення. В той же час повернення серйозних інвестицій в транспорт та військову інфраструктуру (включаючи Керченський міст) під питанням.
Можливо, найважчу ціну за анексію Криму п’ять років тому заплатили самі росіяни. І хоча вони нарешті тверезіють від ейфорії територіальної експансії, все ще залишаються піддатливими до зловісної пропаганди, яка невпинно розпалює антиукраїнські почуття. Деморалізоване суспільство прийняло те, що ніколи не буде прориву в розслідуванні вбивства Бориса Нємцова, лідера опозиції, який спромігся категорично засудити путінську агресію проти України. США продовжують наполягати на розслідуванні, але ставлення російської публіки до цієї країни вкрай негативне, а невдоволення західними санкціями перекриває той факт, що контрзаходи, введені Кремлем, самі по собі є пагубними для здоров’я російської економіки.
Нині зусилля в основному зосереджені на забезпеченні «незалежності» російського інтернету. Ефективність цих «фаєрволів», створених послідовниками сумнівних путінських ідей про те, як працює інтернет, ніяк не гарантована – та економічні витрати на таку добровільну цифрову ізоляцію точно чималі.
Однією з найбільш тривожних змін громадського думки з часів анексії Криму є все більш переконлива віра в неминучість великої війни, до чого спонукають постійні пропагандистські кампанії. Деякі з них можуть здаватись комічними. Наприклад, спеціальний поїзд, який проїжджав Росією та демонстрував захоплені «трофеї» (включаючи озброєні повстанські позашляховики Toyota) зі сирійської кампанії. Та інші заходи є потенційно більш соціально шкідливими, ось як ціль залучити один мільйон школярів у віці від семи років до молодіжного військово-патріотичного руху Юнармія під керівництвом міністра оборони. Ця мілітаризація широких мас має на меті плекати гордість за російську військову міць та виправдовувати такі жертви як падіння доходів та соціальні обмеження. Тим не менш такі почуття є цілковито чужими для більшості путінської еліти.
Тим часом системна корупція продовжує приносити страждання російському військово-промисловому комплексу. Сергій Чемезов, голова велетенської корпорації Ростех, знає Путіна з часів їхньої співпраці як агентів КДБ в Східній Німеччині наприкінці 1980-х. Його розкішний стиль життя може бути захищений лише перекиданням уваги громадськості на загрози та плани зовнішніх ворогів. І ця інформація справді не викликала значного невдоволення, навіть після підтвердження. А тому затримки і невдачі з розгортання путінських «диво-ракет» пов’язані не тільки зі застарілою промисловою базою, а й розтратами майже на всіх рівнях оборонної бюрократії. Відтак в результаті корупції і ціна перетворення Криму на «військовий бастіон» розпухла, радше наробивши шкоди, ніж посиливши російську безпеку цією «перемогою».
Всілякі витрати, санкції та покарання генеруються кремлівським фатальним вибором, на який з ентузіазмом відгукнулась більшість країни, продовжуючи накопичувати його наслідки. В той час як початкове відчуття національної єдності вже переважно розвіялось, лишивши по собі похмуру байдужість серед населення і надзвичайно болючі наслідки для еліт, які спочатку отримали вигоду від анексії. Багатьох російських мільярдерів шокували відкриті розслідування Заходу щодо нечистого походження їхніх маєтків. Святкування п’ятої річниці кримського «повернення додому» викликають далеко не радісні емоції в країні. Навіть найбільший морський порт півострова в місті Севастополь, який очікував на стабільний потік винагород за свою лояльність до Москви, мусив навчитись жити у стані постійного банкрутства.
Путін ясно усвідомлює, що сплановане рішення про вторгнення та анексію Криму було кульмінацією його «правління», та оскільки та ейфорія розчиналась в історії, хвилювання щодо збільшення ціни за цей крок продовжує зростати. Можливо, лідер Кремля міг би прийняти повільні темпи спаду, та багато хто в його оточенні вважає таку перспективу ризикованою та невтішною, в той час як російське суспільство, дезорієнтоване та роз’єднане, не погодиться назавжди залишатись у заручниках своєї помилки. Знайти вихід з кримської пастки видається неможливим, і потребує величезної важкої роботи, покладеної на те, що заново розкрити гідність та реальну долю Росії. Та одне очевидно: підтримувати надалі загниваючу путінську систему в її нинішній формі не є прийнятним варіантом.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікування повної версії тексту заборонене
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени