Кримінальна епідемія

За останні два роки в країні різко — в півтора-два рази — зросла кількість тяжких злочинів. І ситуація невблаганно продовжує погіршуватися. Серед лідерів за рівнем криміногенності — багатий Київ, а також Харківська та Дніпропетровська області

Галина Корба

Вечір 26 червня 2016 року став останнім в історії партнерства відомого блогера і бізнесмена Карла Волоха з його особистим преміальним Lexus GX 460. У той момент вони бачилися востаннє — вночі позашляховик викрали. З кінцями.

Сказати, що за півтора місяці Волох виглядає розчарованим,— не сказати нічого. Втім, його засмучує не сам факт викрадення, а безсилість поліції, підтверджена багатотижневим очікуванням результату розшуків автомобіля. І це притому, що, як визнає сам Волох, він товаришує і з міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим, і з головою Нацполіції Хатією Деканоідзе. Помічники босів МВС запевняли його: справа про викрадення Lexus буде на особливому контролі. Але хура — в сенсі, позашляховик — і досі там: тобто в руках у не знайдених поліцією злочинців. “Якщо ми дійшли до такого, значить, наш карний розшук абсолютно безпорадний,— обурюється Волох.— Вони просто не керують ситуацією".

Під цією реплікою блогера можуть підписатися чимало українців — як пересічні, так і досить відомі. Серед останніх — екс-міністр агрополітики Ігор Швайка, автомобіль якого пограбували в травні. Й гендиректор телеканалу СТБ Володимир Бородянський — його машину вкрали в червні. А також Макс Нефьодов, заступник міністра економіки, Infiniti якого "повели з двору" в липні. В жодному з цих випадків поліція викрадачів не знайшла.

Можливо, тому, що справ у неї аж по горло: країна все стрімкіше занурюється у глибокий вир викрадень, квартирних крадіжок, розбоїв і вбивств.

Істеричні сигнали SOS добропорядні громадяни стали транслювати в ефір поліції ще минулого року, коли, в порівнянні з дореволюційним 2013‑м, число тяжких та особливо тяжких злочинів зросло в півтора-два рази — до 177,9 тис. і 21,5 тис. випадків відповідно. Тоді влада спробувала заспокоїти населення: мовляв, реформа поліції та інші дії призведуть до того, що ситуація вирівняється.

Але до липня цього року стало зрозуміло, що ситуація погіршилася ще більше. У першому півріччі 2016‑го порівняно з аналогічним періодом 2015‑го приріст тяжких злочинів і злочинів середньої тяжкості склав 23-26%. Драйверами виступили побиття, а також замахи на власність, зокрема різного роду крадіжки та грабежі.

Проти добропорядних громадян грає цілий комплекс причин, що діють одночасно. Макрочинники — це негативні соціально-економічні обставини: війна, девальвація гривні, зростання безробіття й зубожіння населення. Серед мікрочинників експерти називають неефективність нової поліції: вона втратила зчеплення з реальністю на перехідному етапі, коли реформи вже зруйнували стару систему, але ще не запустили нову.

“Злочинність не стала кваліфікованішою — вона стала примітивнішою, але масовою. Бо їй ніхто не чинить опору,— каже Валерій Кур, засновник і колишній очільник київського УБОЗу.— Йдеться не про силу криміналу, а про слабкість держави. І поки реформи не завершать, пік злочинності не буде пройдено".

Теза Кура про "примітивну масовість" нинішньої кримінальної навали підтверджує статистика: за перше півріччя 2016‑го число особливо тяжких злочинів після різкого стрибка в 2015‑му майже не змінилося. Цю само тенденцію визнає і Деканоідзе. Зате легших злочинів, на які наважитися простіше, стало помітно більше: у країні з січня до липня у півтора рази частіше почали обкрадати квартири та автомобілі, грабувати чи займатися розбоєм. Приблизно таке само зростання демонструють і інші категорії злочинів: напади із завданням легких і середніх тілесних ушкоджень, а також побої та знущання.

У великих містах та промислових регіонах динаміка зростання злочинності вища, ніж за Україною загалом. Найнебезпечнішим місцем у країні, за даними Генпрокуратури, виявився Київ: у 2016 році тут зареєстрували 55,1 тис. злочинів.

За даними Андрія Крищенка, керівника столичного главку Нацполіції, порівняно з минулим роком у головному українському місті на 60% зросла кількість вуличних грабежів, на 13-15% — кількість викрадень, вдвічі — до 25 тис. — крадіжок. “Київ приваблює злочинців: тут більше грошей, багатих людей і багатих квартир, більше машин,— пояснює Крищенко.— Сюди їдуть злочинці з усіх регіонів".

Позмагатися зі столицею можуть Харківська та Дніпропетровська області — за ними друга і третя позиція в рейтингу найкриміногенніших регіонів країни. На Слобожанщині в 2016‑му зареєстрували 32,3 тис. злочинів, а на батьківщині Ігоря Коломойського — 29,7 тис.

При цьому Харківська область, за словами її прокурора Юрія Данильченка, демонструє солідну — в півтора рази — "надбавку" за кримінальними правопорушеннями в цілому. А якщо перейти на деталі, має плюс 38% з тяжких і чималі 80% зростання з особливо тяжких злочинів.

Спокійніше жити в західних областях країни та на півночі — там рівень криміногенності мінімальний. За винятком Львівщини: форпост української європейськості має шостий показник у країні за кількістю скоєних злочинів — їх тут за півроку 2016‑го зафіксували 21,5 тис.

На слизьку доріжку, що потенційно веде за ґрати, штовхає українців економіка. Точніше — зубожіння населення і безробіття. Офіційні дані показують, що за два роки — з 2013‑го до початку 2015‑го — частка безробітних у країні збільшилася з 7,7% до 9%. А середня зарплата за той самий проміжок часу впала з $450 до $170. За таких умов, уважають експерти, люди радше погоджуються на легкі гроші, навіть якщо заради їх отримання потрібно порушувати закон.

До економічних чинників додаються соціально-політичні — наплив переселенців з Донбасу та Криму, а також величезна кількість незаконної зброї, що перебуває у вільному обігу у країні, де точиться війна. “Рівень злочинності в Донбасі й до війни був дуже високим,— пояснює соціолог Ірина Бекешкіна.— Частково злочинність слідом за переселенцями [з цього регіону] перемістилася в інші регіони. Все це у поєднанні з доступною зброєю і зростанням правового нігілізму дає свої плоди".

Свою лепту вніс, на думку експертів, і так званий закон Надії Савченко. Документ, одним зі співавторів якого стала на той момент полонена українська льотчиця, пропонує зараховувати кожен день попереднього ув'язнення за два дні реального строку. Закон набув чинності наприкінці грудня 2015‑го, і за цей час завдяки йому на свободу достроково вийшли понад 6 тис. ув'язнених, засуджених за тяжкі злочини.

На загальну м'якість українських законів нарікають і в Нацполіції. Говорячи про причини загального зростання злочинності, Деканоідзе назвала Кримінально-процесуальний кодекс України дуже ліберальним. Вона зазначила, що через це іноді у поліції навіть немає важелів, щоб контролювати ситуацію.

Вплив усіх перерахованих вище факторів можна було б зменшити, якщо б у країні ефективно діяли правоохоронці. Але саме вони і виявилися слабким місцем у ланцюгу подій, які призводять до зростання злочинності. І справа не у відсутності важелів, про які каже шеф Нацполіції.

Низька кількість розкриття — ось справжній бич системи МВС. Якщо минулого року правоохоронці зуміли довести до суду менше 30% справ, то за підсумками першого півріччя 2016‑го цей показник становив лише близько 17%. Окремі експерти запевняють, що насправді розкриття ще нижче — не більше однієї справи з десяти.

Борислав Береза, депутат і заступник голови парламентського Антикорупційного комітету, впевнений, що не до кінця продумана реформа правоохоронних органів разом із корупціонерами вимила з системи і класних фахівців розшукової справи. “Пересічний патрульний поліцейський отримує 8 тис. грн, а слідчий — до 3 тис. грн,— пояснює депутат.— Тобто останній виконує важливішу роботу, в більшому обсязі й отримує утричі менше. У поліцейських головкомах мені скаржилися, що досвідчені слідчі й опери просто йдуть".

На місця тих, хто пішов, ніхто не претендує, тому збільшується навантаження на тих, хто лишився. Кур, екс-голова київського УБОЗу, запевняє, що в підсумку завантаженість середнього поліцейського у великих містах у 40 разів перевищує норму. Мовляв, за радянських часів тільки на кишенькових та квартирних злодіях у столиці спеціалізувалися 100 співробітників МВС. А тепер таких вузьких фахіців у Києві стало втричі менше. Притому що в столиці УРСР за рік у сумі фіксували 5 тис. злочинів — від хуліганства до вбивств, а нині 5 тис.— це кількість самих тільки квартирних крадіжок, скоєних у місті за рік. “Патрульна поліція — це лише маленька частина реформи. Патрульні не допущені до оперативної і тим більше до слідчої роботи,— каже Кур.— І тепер ці нещасні хлопчики і дівчатка у гарних формах тягнуть на собі весь вантаж. Але вони ж нічого не вміють, і злочинці це бачать".

Колишній борець з організованою злочинністю, він упевнений: реформу поліції в цілому потрібно було проводити так, щоб зберегти якомога більше старих професіоналів. Адже на підготовку нових досвідчених фахівців знадобиться не менше 10 років. А замість показового шмагання колишніх міліціонерів, на його думку, слід було б забезпечити постійні непублічні перевірки і чищення серед співробітників поліції.

Деканоідзе, голова Нацполіції, з претензіями опонентів реформи частково згодна. Вона сподівається залучити фінансову допомогу від міжнародних партнерів та підвищити зарплати поліції мінімум до 10 тис. грн. Також вона розуміє, що в ідеалі зарплата слідчого має становити не менше 20-25 тис. грн.

При цьому Деканоідзе запевняє, що в плані злочинності не все настільки погано. Страхітлива статистика злочинів, за її словами, пояснюється ще й тим, що зросла довіра до поліції в цілому. Тому громадяни більше не приховують правопорушень, як це було раніше, і повідомляють про все. А зростання крадіжок та грабежів — це дзеркало соціально-економічної ситуації в країні. І поліція може лише реагувати на них у міру своїх сил, каже Деканоідзе.

Соціолог Бекешкіна налаштована не настільки оптимістично. “Люди, які звикли жити злочинним життям, не зможуть просто так змінити спосіб життя, навіть якщо покращиться економічна ситуація,— застерігає вона.— Тому правоохоронні органи мають почати працювати. Іншого шляху здолати злочинність немає".