Йшов лютий 2015-го. Володимир Володимирович сидів в кабінеті в Кремлі, втупившись в iPad. Вираз президентського обличчя, підтягнутого і круглого, як логотип девайса, що лежав у нього колінах, був дивним. У ньому читалися презирство і страх одночасно.
На пристрої був відкритий пост користувача Navalny, який ВВП механічно перечитував енний раз: ''Гаразд, давайте серйозно. Ось хто сьогодні до півночі готовий вийти до Мавзолею? Лайки не рахуються. Тільки коментарі під цим постом зі словами "Я готовий". Як тільки набереться більше тисячі, будемо організовуватися '.
За тисячу число лайків перевалило за 11 хвилин - Володимир Володимирович бачив це на власні очі. Це було місяць тому.
ВВП відклав планшет, клацнув по клавішах відкритого на столі лептопу, клацнув на Дождь.
Два місяці тому за допомогою нехитрої і цілком законної комбінації (предмет особливої особистої гордості, кдбшна школа) президент "видавив" Дождь з країни. Хоча той і так уже віщав з глибокого інтернет-підпілля. Тепер Дождь висвітлював події взагалі з Бердичева. Але примудрявся робити це в режимі 24/7 прямо з-під його, ВВП, носа - з Червоної площі. Примудрявся, звичайно, тому що він, ВВП, дозволяв. Решта 999 каналів країни в режимі 24/7 показували емммм... справжню Росію, як сам ВВП любив говорити. А зараз йому дуже треба було подивитися на "несправжню". І крім як на нелегальному Дожді, було ніде.
На годиннику було 23:47. Судячи з картинки на моніторі, камера Дождя була встановлена прямо на Мавзолеї.
29 днів тому Navalny і офісний планктон та люмпени, що примкнули до нього, викинули з Мавзолею мумію Леніна і влаштували там Штаб національного опору. Висохле тіло Ілліча розібрали на сувеніри, голова вождя безслідно зникла на eBay - канула в колекції якогось американця з ніком o_bama.
Від мавзолею-штабу кільцями Сатурна йшли на всі боки, куди діставали очі, ряди армійських наметів. Над наметами там і сям валив дим від багать. Між наметами акуратними штабелями була складена бруківка (при вигляді вийнятого з бруківки каміння на екрані президент звично вилаявся: ''одні, вибачте, зад рвуть, намагаються, а інші... ''). За наметами здіймалися до середини висоти кремлівської стіни барикади, зібрані з розпиляних бігбордів, покришок і декількох розбитих в мотлох (ВВП ще раз вилаявся) тролейбусів. Звідкись з боку Лобного місця з гучномовця нісся гімн Росії упереміш з глухим гуркотом скандуючого щось натовпу. Слів було не розібрати - тільки обривки:... дозрів... пора прибирати... пандуге-е-е-ть... наді волю... пу-тін-краб... росіявстава-а-а-а -й.... во-ва-біж-и-и... і щось зовсім непристойне, що зливалось в путінпідарешт.
''Вова'' злився. В основному на мера. На Собяніна.
31 день тому мер разом з главою Радбезу РФ абсолютно тупо і безпідставно розігнав купку якихось міських божевільних, які - таки-так! - прийшли з Navalny до Мавзолею. Розігнав вночі, кийками, під якимось абсолютно дурним приводом - типу встановити ялинку.
За останні 30 днів на захист побитих до Мавзолею в повному складі вийшли всі Химки, Бірюльово, Південне Бутово, Мар'їно і Вихіно-Жулебіно. Приблизно 5 мільйонів. І навіть його, Путіна, власний глава АП Іванов, з дружиною під руку, абсолютно неоднозначно походжав серед войовничо налаштованих люмпенів.
"Вісім років пахав, як раб на галерах, з ранку до ночі, а вони - мочити в сортирі", - ображено думав, згадуючи, Володимир Володимирович. Він відчував, що загнаний в кут. Тваринний інстинкт підбурював його кусати першим.
Путін виключив Дождь. З відкритого морозного вікна повіяло паленою гумою. Він закрив вікно.
Завтра до Володимира Володимировича в кабінет увійде Янукович. Приїде з Сочі. Привезе куплену на пляжі ("простота хуже воровства" - подумає Володимир Володимирович) чурчхелу. Вони включать Дождь. ВВП побачить, як при вигляді наметів по обличчю ВФЯ пробіжить тінь тваринного страху, а потім - вираз погано приховуваної зловтіхи. ВФЯ скаже, що він, мовляв, його, Путіна, попереджав. Що йому з самого початку не подобалася "вся ця твоя затія". Що ВВП погано закінчить. І що в "Гаазі" він буде все валити на ВВП. Потім попросить у Путіна грошей. Путін відмовить. Янукович грюкне дверима. Йдучи, кине: "Біжи, Вова, біжи".
"Жебракуватий каторжник-втікач" - крикне Путін навздогін.
Через три дні Володимир Володимирович розпорядиться зачистити Червону площу.
Через п'ять дозволить ОМОНу стріляти.
Через шість вночі на броньованій машині без номерних знаків буде прориватися з Кремля, мчати через всю країну в бік китайського кордону. На кордоні відпустить охорону.
Через сім в Мережу викладуть знятий камерою спостереження ролик, на якому людина, схожа на Путіна, буде намагатися сісти в літак на аеродромі в Ростові. Його не випустять з країни.
Через вісім в Facebook викладуть фотографії акуратних пачок доларів, які стали для ВВП пропуском через російсько-китайський кордон. Прикордонників, що пропустили його, ніколи не знайдуть.
Через дев'ять ВВП звернеться до росіян по ТБ на тлі вицвілих шпалер безіменного китайського мотелю в китайському Харбіні. Нагадає, що живий. Що єдиний легітимний. І крикне співвітчизникам біля Мавзолею ''астанавітесь!".
Через десять озброєні люмпени увірвуться на територію підмосковної резиденції ВВП в Ново-Огарьово, відданої йому в довічне користування. Вимагатимуть '' нах.р все тут спалити''. Включаючи стайню з елітними скакунами і дельтаплан. Колишній царський особняк врятує Navalny, який власним торсом перепинить спраглим до крові співгромадянам шлях.
Через два тижні Далекий Схід окупують зелені чоловічки. Вони будуть називати себе росіянами. Говорити з акцентом. Розріз очей видаватиме в них китайських чужинців.
Через місяць ВВП виступить з другим зверненням з Харбіна. Назве Росію "своїм стратегічним партнером". Зламає ручку. І попросить Сі Цзіньпіна ввести війська в Москву.
Через два місяці Сі Цзіньпін урочисто приєднає до КНР дев'ять нових суб'єктів - Амурську, Магаданську, Сахалінську і Єврейську автономну області, Приморський, Хабаровський і Камчатський край, Чукотський автономний округ і Якутію.
Через три місяці в Росії пройдуть президентські вибори. На них переможе не Navalny - він в самий останній момент зніметься з перегонів. І навіть не головний політичний в'язень країни Ходорковський.
А зовсім інший олігарх. Який-небудь Прохоров. Коли взимку мітингувальники штурмували Кремль, він в оточенні охорони заліз на танк, на якому Самооборона Мавзолею намагалася прорвати ланцюг ОМОНу і пройти до Адміністрації Президента. А потім, після перемоги, пішов на вибори, обіцяючи країні нове життя.
Олігарх переможе вже в першому турі. Причому набере більшість голосів навіть в Чеченській республіці. Де в 2012-му 99,8% виборців проголосували за Путіна.
Через шість місяців, вранці 27 липня 2015 го, в Севастопольську бухту, в честь Дня флоту по саме не хочу нафаршировану російськими бойовими кораблями, увійде іржавий підводний човен. На рубці, що стирчатиме над поверхнею води, буде майоріти жовто-блакитний прапор. Над заповненим глядачами Приморським бульваром повисне гробова тиша. І в цій тиші якийсь сухенький випадковий дідуган з натовпу несміливо витягне з-за пазухи невеликий пом'ятий паперовий плакат з написом: КРИМ ПОВЕРТАЄТЬСЯ У РІДНУ ГАВАНЬ.