Крим. У доступі відмовлено

Сфабриковані політичні процеси, насильницькі зникнення, придушення інакомислення – це не повний перелік форм тиску та репресій, які застосувала російська влада у Криму до тих, хто відмовився змиритися з окупацією. Лише за перші місяці 2017 року російська влада висунула додаткові обвинувачення правозахиснику Еміру-Усеїну Куку, посилила тиск на адвокатів Еміля Курбедінова та Ніколая Полозова, застосувала нову тактику адміністративних арештів за репости у соціальних мережах. 

Недоступність Криму для міжнародного спостереження тільки заохочує російську владу до посилення хвилі репресій та викорінення незгоди. Вже три роки Крим є “чорною плямою” на мапі світу: незалежні журналісти, правозахисні організації та механізми не мають доступу до півострова.

Тим не менше, потрібно шукати будь-які можливості для проведення моніторингу дотримання прав людини у Криму. МЗС України вже говорить про це на міжнародних платформах, на що отримує позитивні відгуки, зокрема від дипломатів з Великої Британії. Згадка про необхідність міжнародного моніторингу у нещодавно ухваленій резолюції Європарламенту також свідчить  про високий рівень підтримки цього питання країнами ЄС. 

Наступний крок – це початок діалогу щодо пошуку конкретного механізму та формату. Міжнародні та регіональні механізми з моніторингу прав людини мають отримати можливість звітувати про результати моніторингу без перешкод або втручання жодної зі сторін. Це мають бути, серед іншого, Моніторингова місія ООН, Спеціальний доповідач ООН з питань меншин, інші правозахисні механізми ООН та релевантні процедури, Верховний комісар ОБСЄ у справах національних меншин, моніторингові механізми та органи Ради Європи, включно з Комітетом з питань запобігання катуванням, Європейською комісією проти расизму та нетолерантності, Дорадчим комітетом Рамкової конвенції про захист національних меншин, Комісаром з прав людини. 

Міжнародні та регіональні організації, чий мандат розповсюджується, повністю або частково, на сфери, в яких були порушені права людини у Криму, можуть також бути розглянуті як механізми для моніторингу ситуації у Криму. ЮНЕСКО – один з можливих кандидатів для такого моніторингу.

Документація та висвітлення порушень – це лише перший, але дуже необхідний, крок для їхнього припинення. 

Більше поглядів тут