Життя в умовах репресій. П’ять фактів про кримських політв'язнів, яких переслідує окупаційна влада РФ

Цей матеріал був підготовлений у межах проєкту Кримська редакція — ініціативи українських журналістів з Криму, покликаної знайти інструменти та рішення для деокупації та реінтеграції півострова.

У травні 2014 року російські силовики затримали в окупованому Криму групу активістів: Олега Сенцова, Олександра Кольченка, Геннадія Афанасьєва та Олексія Чірнія. Вони стали одними з перших і найвідоміших кримських політв'язнів: зі звинуваченнями в «тероризмі» і термінами від 7 до 20 років тюрми. За їхню долю в очікуванні обмінів свого часу переживала вся Україна.

Але за сім років політичні переслідування перетворилися на одну з характерних рис життя на окупованому півострові. Суспільна увага до них меншає, а перспектива обмінів залишається химерною.

Серед останніх затриманих — кримчанин Станіслав Худолей, якого схопили наприкінці червня цього року за «державну зраду», та кримський татарин Абдулла Ібрагімов, який у липні відбув три дні під арештом за публікацію в мережі ще 2013 року з релігійною символікою, забороненою в Росії.

Що об'єднує репресії в Криму від Сенцова до Ібрагімова?

231 політв'язень за весь час окупації

Участь в ісламістській партії Хізб ут-тахрір, забороненій у Росії. «Диверсії» і «державна зрада». Заклики до повернення Криму під контроль України. Це найпоширеніші звинувачення, за якими Росія переслідує жителів Криму, незгодних з окупацією.

Від 2014 року в жорна російських репресій потрапила 231 людина. Наразі за ґратами окупантів перебувають 113 українських громадян. Заарештовані неодноразово публічно заявляли про катування й відмовлялися від своїх свідчень через те, що зробили їх під тиском.

Більш як 60 % в’язнів — 78 людей — є кримськими татарами. Під час окупації корінний народ півострова став жертвою особливо прискіпливого та жорсткого ставлення. Показовий приклад — справа 76‑річного ветерана кримськотатарського національного руху Сервера Караметова, який у 2017 році пікетував під «Верховним судом» у Сімферополі.

Чоловіка засудили до 10 діб арешту і штрафу в 10 тисяч рублів (приблизно 175 доларів). А за тиждень затримали вже тих, хто вийшов на підтримку Караметова. Одному з мітингувальників, теж літньому кримському татарину, виписали таку саму суму штрафу.

Механізмом тиску на початку окупації були насильницькі зникнення. До них вдавалися представники так званої самооборони, яких не карало підконтрольне Росії керівництво. Викрадення почалися вже в березні 2014 року. Правозахисники зафіксували загалом 42 таких випадки.

Когось згодом знаходили мертвими, як кримськотатарського активіста Решата Аметова. Але 13 людей українські правоохоронці й досі вважають зниклими, як євромайданівців Івана Бондарця і Владислава Ващука.

Переслідування за позицію й релігію прикривають «тероризмом» та «екстремізмом»

Фундаментом для переслідувань і тиску окупанти зробили своє законодавство про боротьбу з тероризмом і екстремізмом. Правозахисники називають його сформульованим неконкретно і надто широко. Основна стаття для кримських політв'язнів — участь у терористичній організації. Такою РФ вважає партію Хізб ут-тахрір. Кримські справи становлять чверть від порушених проти прихильників цієї організації, переслідуваних Росією.

До окупації члени ісламістської політсили не ховали своїх облич, оскільки в Україні її не заборонено. Та за нею все одно пильно стежили українські правоохоронці. Й коли ті зрадили присягу та перейшли на бік окупанта, то вже серед своїх звітів мали матеріали на переслідуваних у Росії «хізбів».

Наразі через нібито причетність до партії ув’язнено 74 кримських татар, загалом під переслідуванням — понад 80 людей. Російські суди призначають їм від 6 до 19 років тюрми. «Екстремістським» Росія також визнала Меджліс кримськотатарського народу, який чинив опір російському вторгненню. Це унеможливило роботу представницького органу корінного народу на своїй батьківщині.

Такий самий статус «екстремістів» мають навіть аполітичні Свідки Єгови. За зв’язок із цими організаціями кримчани можуть потрапити у в’язницю.

Утисків зазнали Православна церква України та Українська греко-католицька церква, які були осередками спротиву окупації. У 2014 році парафіянам погрожували, священників викрадали, а релігійні пам’ятки нищили. Пізніше силовики затримували архиєпископа Климента. За його заявою «влада» відмовилася реєструвати місцеву парафію УПЦ, а суди «виселили» собор у Сімферополі й наказали знести храм у Євпаторії.

За незаконну місіонерську діяльність «суди» у Криму штрафують мусульман, протестантів, баптистів, юдеїв, кришнаїтів, наприклад, за обряди у приміщеннях, не зареєстрованих як культові споруди.

90% політв'язнів вивезли з Криму в Росію

За міжнародним правом статус держави-окупанта передбачає низку обов’язків. Однак Росія в Криму це право систематично порушує. Як військовий злочин, наприклад, може бути розцінено депортацію з окупованої території й зміну демографічного складу. Російська влада вивозить кримчан у військові суди та колонії на своїх територіях. Лише 12 людей перебувають на півострові. Решта — в різних російських регіонах. Віддаленість від Криму ускладнює зв’язок і побачення з родичами чи адвокатами. Наприклад, Олег Сенцов «сидів» у північних Лабитнангах, розташованих за 4,5 тисячі кілометрів від південного півост­рова.

Навіть тоді, коли в’язня тримають в Криму, його контакт із родиною може бути обмеженим. Так, лише за останні три роки 18 ув’язненим кримським татарам не дозволили бути присутніми на похованні родичів. Водночас, якщо російська влада воліє розірвати зв’язки в’язня з Києвом, вона може фактично силою визнати його своїм громадянином і заперечувати підданство України. Підстава формальна — не написав відмову від окупаційного паспорта. Наслідки реальні — недопуск українського консула. Так було, зокрема, з фігурантами «справи Сенцова».

Під опікою благодійних фондів 191 дитина політв'язнів

Після масових арештів кримських татар чимала частина сімей живе без чоловіків. У деяких селищах компактного проживання такі родини утворюють навіть своєрідні «жіночі вулиці», де дружини залишились удома самі. Наразі таких понад 60, майже 120 матерів не бачать синів.

Для підтримки сімей політ­в'язнів було створено фонди Кримське дитинство й Бізім балалар (Наші діти). Вони опікуються дітьми арештованих, збирають матеріальну допомогу на їхній розвиток.

Громадянські журналісти — явище у відповідь на репресії

Захопивши Крим, російська влада почала зачищати медіапростір від «незручних», залишаючи в ньому лише своїх пропагандистів.

Медіа змусили перереєстровуватися за російським законодавством і при цьому відмовили в ліцензіях 18 кримськотатарським ЗМІ. Це залишило незалежних журналістів без законних прав на роботу. У редакції приходили з обшуками, наприклад, на телеканал ATR і в газету Авдет, яку видавав Меджліс. Невизнання Криму як російської території вважається злочином і також є загрозою для журналістів. У 2021 році ФСБ затримала фрилансера Радіо Свобода Владислава Єсипенка, який писав на соціальну та екологічну тематику, знімав опитування кримчан. Його звинуватили у «шпигунстві». У своїх листах Єсипенко розповів про катування током, побиття і примуси кричати Слава Україні!

Загалом українські правоохоронці кажуть про більш ніж 120 зафіксованих випадків переслідування медіа. У відповідь на такі зачистки в Криму з’явилося нове для України явище — громадянська журналістика. Висвітлювати затримання, обшуки й суди на півострові почали активісти.

Зокрема, таку роботу виконує об'єднання Кримська солідарність. Однак і вона стала мішенню для силовиків. Наразі під арештом перебувають дев’ять її журналістів, 50 активістів, три правозахисники та 38 волонтерів.

* У матеріалі використано дані Кримської солідарності, Кримськотатарського ресурсного центру, Кримської правозахисної групи, Меморіалу, Офісу уповноваженого Верховної Ради з прав людини та прокуратури АРК і Севастополя

Проєкт Кримська редакція реалізується за фінансової підтримки Посольства США в Україні.