Точно таку ж, яку здобув північнокорейський диктатор Кім Чен Ин, з яким вже зустрічався американський президент. Схожий навіть шлях, яким учасники підходять до цієї зустрічі. Трамп прямо погрожував Пхеньяну війною, демонстративно підсував до КНДР авіаносні угруповання і стратегічні бомбардувальники. У квітні Росія і США опинилися в ситуації прямого військового протистояння в Сирії, коли Вашингтон вирішив завдати удари по об'єктах режиму Асада, а російський Генштаб пригрозив атакою на американські кораблі та літаки. І раптом, просто вмить, Трамп перетворюється на голуба, йде на саміт, який практично не готується і, як наслідок, не може завершитися нічим, крім туманних декларацій.
Виходить, що найсуттєвіший результат – те, що в очах світової спільноти факт переговорів з лідером наймогутнішої держави автоматично виводить країни, які демонстративно порушують міжнародне право, зі становища держав-ізгоїв. У кого повернеться тепер язик говорити про міжнародну ізоляцію Росії, яка розв'язала секретну війну проти сусідньої держави і приєднала частину її території? Тим більше що Трамп кинув: «Подивимося», – у відповідь на запитання, чи не збирається він визнати Крим.
Малоймовірно, що Володимир Путін піде на якісь поступки з розв’язання української кризи Очевидним є те, що Дональд Трамп, послідовно руйнує союзницькі відносини з країнами Західної Європи, намагається домогтися успіху, ведучи переговори з ізгоями (і тут можна говорити, що факт саміту підтверджує: Росія надовго вибула з категорії «нормальних»). Головна новація, яку Трамп привніс в американську зовнішню політику, полягає в тому, що йому глибоко плювати на те, що називається західними цінностями: підтримку демократії, прав і свобод громадян. Тому він зовсім не збирається їх захищати. Ні в Європі, ні де-небудь ще в світі. Вам потрібен американський захист – платіть, без тіні збентеження каже він союзникам. Він просто не в курсі, що його попередники в Білому домі колись вважали забезпечення безпеки демократичних держав вигідним і таким, що відповідає інтересам США. А ось тепер прийдешній 11-12 липня саміт НАТО ризикує звестися до лайки між американським президентом і західноєвропейськими лідерами щодо вкладу останніх в загальну оборону. А Польща, зрозумівши, куди вітер дме, слідом за Південною Кореєю оголосила, що побудує базу для американських військ за свої гроші.
У своєму примітивному розумінні національних інтересів Дональд Трамп дивним чином збігається з Володимиром Путіним. Обидва президенти вважають світову політику якимось новим «ялтинським столом», за яким «великі» ведуть нескінченну гру з нульовою сумою, використовуючи як гральні карти «малі» країни. Все це цілком вписується в концепцію Realpolitik XIX століття. Саме її де-факто сповідують і Путін, і Трамп.
Зауважу: те, що обидва лідери однаково дивляться на світові справи, зовсім не гарантує, що вони можуть домовитися. Тут важливо інше. Трамп, який всіма способами (включно з відмовою від раніше взятих зобов'язань) домагається економічного домінування Америки в світі, не бачить тут в Росії суперника. Її внесок у світову економіку незначний. Саме тому Трамп не розуміє, з чого це Росії було приділено не менше чверті часу в засіданнях «великої сімки». Але при цьому саме нинішня адміністрація ввела такі санкції, які виявилися надзвичайно болючими для Москви. При такому підході не дуже зрозуміло, що в логіці Трампа Путін може запропонувати як плату за нормалізацію відносин і ослаблення санкцій тиску.
З боку Кремля вже точно не буде ніяких поступок у сфері ядерних озброєнь. Ядерна зброя – єдина сфера, де Росія дорівнює США. Путін з цим козирем не розлучиться ні за які пряники. Крім того, в переговорах на ці теми головне – якраз численні деталі, до яких у Трампа немає ніякого інтересу. Найкраще, на що тут можна сподіватися – це якась загальна декларація, яка дасть старт переговорам: ні, не про скорочення ракетно-ядерних озброєнь, але хоча б про збереження тих угод, які вже існують. Зокрема, про переговори щодо продовження укладеного в 2010-му Договору СНО, термін дії якого повинен закінчитися в 2021 році.
Малоймовірно і те, що Володимир Путін піде на якісь поступки з розв’язання української кризи. По-перше, тому що «настамнет». А по-друге, тому що ця криза не надто цікавить Трампа.
Залишається Сирія і допомога Трампу у виконанні його обіцянки про виведення американських військ з цієї країни. Згідно з інформацією CNN, «велика угода» буде припускати таке: Вашингтон виводить війська і погоджується на збереження Асада при владі. В обмін Москва гарантує безпеку «проамериканських сил» на північному сході країни. А крім цього, Кремль забезпечує виведення проіранських сил і іранських військ з Сирії. Виконати ці домовленості Москва може тільки одним способом: відмовитися від виведення свого угруповання і почати робити щось прямо протилежне – почати пряму наземну операцію. Адже хтось повинен замінити іранську присутність. Навіть май Путін бажання вплутатися на довгі роки в чужу громадянську війну, слава богу, у нього немає такої можливості. Географічна віддаленість Сирії, відсутність наземних комунікацій не дозволять забезпечити постачання якогось істотного наземного угруповання.
Таким чином, за підсумком переговорів і Трамп, і Путін отримають піар-дивіденди. Один продемонструє прихильникам, що він здатний «приборкувати» не тільки Кім Чен Ина. Інший підтвердить статус політика рівного президенту США. Сам же саміт стане поверненням до логіки XIX століття у світових справах...
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени