Найважливішою фразою вчорашнього шоу стала ось ця: «Зовсім ще недавно думали, що і країни такої більше немає, а, виявляється, є, і треба з нею рахуватися. А 160 мільйонів у нас проживає, це ж не просто забаганки якісь керівництва країни, це інтереси народу, які ми захищаємо. Захищаємо акуратно, до речі кажучи, без всякого хамства, спокійно, стримано. Але робимо свою справу і будемо рухатися далі в цьому напрямі».
За даними ФСС, населення Російської Федерації (разом з Кримом і Севастополем) на 1 листопада 2018 р. становить 146,8 млн осіб.
Звідки ж взялися 160 млн? Може, Путін банально обмовився? Хоча взагалі-то він непогано пам'ятає потрібні йому цифри.
Одинадцять місяців тому, 30 січня 2018 року, на зустрічі з довіреними особами він називав іншу цифру: «І, без всяких сумнівів, це робота, яку не може зробити одна людина за визначенням. У нас 146 мільйонів громадян! Це серйозна, командна, велика робота».
Два місяці тому, 18 жовтня 2018 року, під час засідання клубу «Валдай» також була названа цифра в 146 млн:
Лук'янов: Якщо ви один, то це мало. У Вас є однодумці, такі само не націоналісти?
Путін: Є. Майже 146 мільйонів осіб.
На самій вчорашній прес-конференції Путін також назвав цифру в 146 млн: «На хвилиночку, у нас 146 мільйонів громадян у Росії, а в країнах НАТО – 600 мільйонів, і ви вважаєте, що наша мета – керувати світом?».
Значить, Путін не обмовився і не помилився. Але в одному і тому ж виступі він назвав дві різні цифри чисельності населення. Отже, вимовляючи їх, він вкладав у них різний зміст. Який же?
Звідки ж взялися 160 млн? Може, Путін банально обмовився?
У другому випадку він назвав чисельність населення Росії – у нас 146 мільйонів громадян в Росії. А в першому випадку він використовував цифру в 160 мільйонів, яку характеризував так – це ті, хто:
- у нас проживає,
- народ,
- має інтереси, які ми захищаємо. Захищаємо акуратно, без всякого хамства, спокійно, стримано.
Таким чином, Путін провів чітку межу між тими, хто є громадянами Росії, а також тими, хто може бути, а може і не бути громадянами Росії, але хто:
- є частиною нашого народу,
- живе у нас,
- має інтереси, які ми захищаємо.
Різниця в 13,2 мільйона осіб – між чисельністю «нашого народу» і чисельністю «громадян Росії» – пояснюється, як неважко здогадатися, сумарною кількістю населення Білорусі, ДНР, ЛНР і, очевидно, Південної Осетії.
Білорусь – 9,5 млн осіб.
ДНР – 2,3 млн осіб.
ЛНР – 1,5 млн осіб.
Південна Осетія – 0,05 млн осіб.
Разом чисельність «нашого народу, що живе не на території Росії», – 13,3 млн осіб.
Росія (з Кримом і Севастополем) – 146,8 млн осіб. Таким чином, вся чисельність «нашого народу, що живе у нас (тобто і на території Росії і за її межами, але у нас), інтереси якого ми захищаємо», – 160,1 млн осіб.
Юридичною основою, що дозволила Путіну заговорити про «наш народ, котрий проживає у нас, інтереси якого ми захищаємо», стало, очевидно, затвердження за день до цього самим Путіним Воєнної доктрини Союзної держави (білоруський кабінет затвердив її ще 13 листопада).
Тексту нової Воєнної доктрини Союзної держави в відкритому доступі немає.
Але те, що саме і як саме Путін дозволив собі заявити про «наш народ» чисельністю в 160 млн осіб, що живе, за феноменальним путінським формулюванням, «у нас (зокрема формально за державними кордонами Росії)», інтереси якого, визначаються і інтерпретуються тепер, природно, самим Путіним, нами захищаються, дозволяють зробити обґрунтовані припущення про легальний зміст затвердженого документа.
Іншими словами, з 19 грудня 2018 р. зокрема:
- білоруський народ став частиною «нашого народу»,
- білоруський народ «живе у нас»,
- інтереси білоруського народу визначаються Путіним і захищаються, якщо треба, то й військовим шляхом (доктрина-то військова).
Очевидно, це найважливіше досягнення Путіна останнього часу, що дозволяє йому в ситуації, яку він вважатиме для себе сприятливою, використовувати інструменти, передбачені у зазначеній Воєнной доктрині, для здійснення своїх власних цілей, які видаються тепер за інтереси 160-мільйонного народу.
Наприклад, так, як використовувався інструмент російських миротворчих сил у Південній Осетії в 2008 р. Або як інструмент російської військової бази в Севастополі в 2014 р.
Або як інструмент нашого народу, інтереси якого ми захищаємо, – в Донбасі з 2014 р. Тепер з'явився новий інструмент – інструмент Воєнної доктрини Союзної держави – для Білорусі.
Протягом останнього місяця чимало говорилося про скоєний Кремлем 15 листопада 2018 р. акт анексії Керченської протоки, реакції на який з боку офіційних органів жодної держави, включно з Україною, до сих пір не було.
Слова Путіна 20 грудня 2018 року – це недвозначне оголошення про початок анексії (поглинання) Білорусі.
Про свої подальші дії Путін також заявив вчора, анітрохи не соромлячись:
«Робимо свою справу і будемо рухатися далі в цьому напрямі».
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени