Мені пишуть, що Росія домагається результатів у зовнішній політиці тому, що в неї досить ресурсів. Це так, але ресурси вона також використовує досить раціонально, відповідно до чіткої стратегії.
У 2014 році Європейський вектор України видавався історично обумовленим. Ніхто і подумати не міг, що він може бути змінений.
Росія тоді тверезо оцінила ситуацію. В Кремлі розуміли, що в Україні вони цей вектор не змінять, але от спробувати "перепрограмувати" сам ЄС - цілком реально.
Вони поставили питання: чим саме цікава Україна ЄС? Ринок збуту. Добре, буде війна та анексія - і ринок буде меншим та менш привабливим.
Далі, ЄС "вкидається" у кризову ситуацію. І тут теж - прагматизм. Достатньо лише роздмухати старий сирійський конфлікт, аби євроінституції почали тріщати під впливом навали біженців.
На цьому тлі запускаємо нових політиків. Точніше - старих, але раніше вони були маргіналами. Допомагаємо їм фінансово. І тут теж прагматизм. Росія підтримує у ЄС не стільки "проросійські" сили, скільки сили деструктивні. Їм не треба встановити "проросійську" владу. Їм треба загнати європейську демократію в кризу, хоча б на деякий час. І ця задача більш-менш успішно реалізується.
РФ – єдина, хто має стратегічне бачення своїх цілей, тверезу оцінку ресурсів та методів досягнення задачВ результаті ЄС "холоднішає" щодо України та бажає під впливом несприятливих обставин взяти тайм-аут в українському питанні. Наче і небагато, але 2014 року Росія про таке не могла і мріяти. Вона виграє час, і тепер буде його використовувати для того, аби затягнути нас назад до "СРСР-2".
Я не кажу, що Росія перемогла. Вона просто наблизилася до зміщення балансу собі на користь. Тому що вона - єдина, хто має стратегічне бачення своїх цілей, тверезу оцінку ресурсів та методів досягнення задач.
У нас я нічого такого не бачу і близько.
Якщо ми не почнемо працювати – тверезо, реалістично, із використанням наявних ресурсів – Росія змістить баланс собі на користь.
Текст опубліковано з дозволу автора.