Несподівані зміни в Росії — поправки до конституції та відставка уряду — змусили всіх гадати: що замислив Путін, і як це позначиться на Україні
Семен Новопрудський,
російський журналіст
Раптова відставка уряду й екстрені поправки до Конституції РФ, які ухвалюють у пожежному порядку за особистою ініціативою Володимира Путіна (хоча всі ці поправки та деякі інші, які поки що не увійшли до законопроекту, прописали ще в липні 2019 року у статті спікера Держдуми В'ячеслава Володіна і тоді ж публічно розкритикував тепер уже експрем'єр Дмитро Медведєв), змусили спостерігачів усередині Росії та за її межами гадати: що там ще замислив креативний російський президент?
У Росії, принаймні з весни 2014 року, за зовнішніми ознаками оформилася персоналістська диктатура, де Путін не просто президент, начальник "вертикалі влади", а уособлення країни, єдиний самостійний політик. Тому всі версії того, навіщо конституційний переворот знадобився Путіну за чотири роки до того, як він за законом не зможе продовжувати працювати президентом Росії, зводяться до особистої долі "вождя".
Але ж де-факто Путін може залишатися головою держави на будь-якій посаді — це, наприклад, прекрасно вдавалося Йосипу Сталіну. В останні 19 років своєї тотальної диктатури той був "усього-на-всього" одним із секретарів (не першим і не генеральним) ЦК ВКП (б), а потім ЦК КПРС. А останні сім років — ще й головою Ради міністрів СРСР, читай: прем'єр-міністром. Путіну за законом ніщо не заважає скільки завгодно довго обіймати пост прем'єра чи голови Держради.
Інакше кажучи, для збереження фактичної влади правити Конституцію РФ Путіну зовсім необов'язково. З великою ймовірністю, головна причина, через яку він це робить, не в особистій долі російського президента, а в оформленні його політичної спадщини.
Де-факто Путін може залишатися головою РФ
на будь-якій посаді
Від моменту анексії Криму в березні 2014 року Путін не так керує реальною Росією, як займається визначенням свого місця в історії країни і людства. Він відкрито називав розпад СРСР (до того ж зазвичай він уживав слово "розвал", що само собою натякає на зовнішні сили, а не на внутрішні причини) "головною геополітичною катастрофою ХХ століття". Зауважте, такою катастрофою для Путіна не є ані Друга світова з десятками мільйонів загиблих, ані Жовтнева революція, яка породила кровопролитну громадянську війну. Для нього головна катастрофа — відносно безкровна, за історичними мірками, загибель давно прогнилої зсередини до моменту краху радянської імперії.
Головна мета Путіна, з огляду на його погляди, щоб хоч у якійсь формі відродити імперію і залишитися в історії "збирачем земель руських". Водночас єдине, що він може встигнути приєднати до Росії, це Білорусь і як мінімум частину України. Саме тому до статті 81 Конституції РФ вносять дивну поправку, за якою президентом країни може стати тільки той, хто прожив на території Росії не менше 25 років і ніколи не мав іноземного громадянства або навіть посвідки на проживання. Але виняток роблять для громадян РФ, які раніше мали громадянство держави, яка або частина якої "були прийняті в Російську Федерацію".
Навряд чи знайдуться держави, які хочуть бути "прийнятими" в Росію, крім колишніх радянських республік, керівництво яких російська влада зуміє прогнути.
Заміна в адміністрації президента Владислава Суркова, майстра підкилимних інтриг, на ефективного менеджера й одного з найближчих до Путіна російських управлінців Дмитра Козака у статусі "куратора України" цілком укладається в цю логіку. Козак де-факто керував координацією економічної допомоги Росії так званим народним республікам Донбасу в уряді в ранзі віцепрем'єра. У Козака є досвід заморожування придністровського конфлікту. Він виконає будь-яке пікантне доручення президента на українському напрямі, не намагаючись вносити "сурковський креатив".
Схоже, російська влада розраховує дотиснути Олександра Лукашенка (економічна залежність Білорусі від Росії критично велика) і "розвести" слабкого президента Володимира Зеленського. До того ж зробити це набагато раніше 2024 року, коли у Путіна закінчиться термін четвертого і — за нинішніми поправками до Конституції — беззастережно останнього президентського терміну.
Взяти історичний реванш, відтворити фрагмент радянської імперії з Білорусі та частини України, заснувавши нову державу, — ось, схоже, головна політична мета Путіна. Ініціатива президента Росії провести зустріч п'яти країн — засновниць Ради Безпеки ООН, озвучена в Ізраїлі, показує, що російський лідер думає, як разом із головами головних держав світу він вершитиме долю планети.
А Україна — один з основних напрямів "останнього реваншу", затіяного нинішньою російською владою.